ВІДНОВИВ БРАТ ХАТУ

Відновив брат хату,
Тепер вона “крута”,
Добром, усім багата,
Та без батьків пуста

ШІСТДЕСЯТКА

 

Шістдесятка на порозі,

Життя людського віха,
Ще десятка у дорозі
І це велика втіха

СОН

Я знов досвітнім ранком
В росяний ліс піду
Тебе, жадану Мавку
Між смереками знайду

МАВКА

МАВКА
 

Мовкли в серці солов"ї,
І вогонь в душі пропав,
Доки за таємничі очі я її 
З лісовою мавкою зрівняв

МАМИНІ ВИШИВАНКИ

Твої вишиванки мамо! 

То роду нашого знак,
З мережки в серце прямо
Мовлять волошки і мак

ВНУЧЦІ ЧОТИРИ РОКИ

Вже горів багряним листям ліс,
Але ще буяли літом квіти,
Тато на машині новенькій віз,
Свою крихітку у церкві охрестити

Опівдні  дитя до храму занесли,
Куми дбайливо крихітку тримали,
Ім"я "Таїсія" у метрику внесли,
Це тато з дідом на камери знімали

Сьогодні вже чотири Таї роки,

З чим щиро ми Її вітаєм,

Щоб успішні були кроки

І добра у всьому їй бажаєм

Нехай вітерець ласкаво дує,
Життя щастям щоб цвіло,
Зозуля щорік здоров»я  кує,
І грошей вдоволі щоб  було!

Будь настійлива Таюся,

Не здавайся бурям у житті

Не кажи ніколи : - Я боюся!,

А твердо до мети іди

 

6 жовтня 2013 року.

Савчин О.М.

СВІЧА

Знаю, від Початку до Кінця,
Не довгий у людини вік.
Усі відходять до Творця,
Коли років спливає лік

Так вже склалося в природі,
У кожного горить своя свіча,
Коли боги пішли, - від тоді
Від життя не знайдено ключа

Лиш дві дати на плиті,
В яких змежоване буття
Й все набуте при житті
І вже не має вороття

Догорить свіча і підем ми,
У темінь, безвість й небуття
І не побачимо з пітьми
Новорожденого життя

Земляки, полісяни,краяни

Земляки, полісяни,краяни

Лелеки,лелеки,лелеки            

Случ зажурився внизу

Переливі гармоні далекі,

Навіки в собі пронесу

 

Тополі, тополі, тополі,

На вуличках в”юнких села,

Хліба колосяться у полі

І хвилею льон виграва

 

Селяни, селяни,селяни,

Спини,як гнули ,так гнуть

Земляки, полісяни,краяни

Як колись, так і нині живуть

Поброжу я травами

Поброжу я вдома травами
Над Случем-рікою,
Де сільськими справами
Пов"язаний судьбою,

Як колись, почую знову
Я земляків своїх розмову,
Побачу в сріблі озерця
І луг поліський без кінця

Там над річкою вербова гілка
Під вітром ніжно тріпотить,
У траві співає бджілка
Й житом поле шелестить

Я в глибінь озер загляну,
Нектару з квіток  я нап"юсь,
Від щастя заспіваю сп"яну
І з земляками поділюсь

Так часто снится він мені,
Дитинство..., сінокіс в росі,
Волошки й жайвора пісні
І ліс правічний у красі

Танюшина 12-ка

Танюшина 12-ка День народження внучки, Танюшко мила! Хоч я не маю Ні хатини, ні садка. Я тобі заповідаю, Все, що є в душі поліщука

Безсоння

Під вікном бузок пахне, аж п"янить,
Сіріє, ранок, та не можу спати.
Комарик надоїдливо бринить,
Сон геть жене з кімнати

Коляда

На Ісуса Різдво, у наших Карпатах,

Низини вкрива сріблястий пух,

Віконниці відблискують у хатах

І з димарів смачний парує дух

Поетична збірка про життя-буття
На крилах туги. Поезія натисни

Гіркота втрати

Ні! Я не маю за минулим жалю,
Завіяв його глибокий сніг
І тепер я тебе ще люблю,
Й пам"ятаю красу твоїх ніг

Тобі я казав:"Не надовго розлука"
І погляд відводив убік.
Зрадливо здригнулися руки,
Знали,що наша розлука навік

Казав:" Не забуду ніколи"
А соловей щебетав: Не клянись.
Ми зіграли вже ролі,
Ніби недавно, а насправді колись

Спливли  за днями дні й літа,
Все тяжче їх згадати
Та з серця ніяк не відліта,
Гіркота непоправної утрати

Старі листи

Натрапив якось на старі  листи,
Під ними батьків підпис, й числа дати.
У них сховалось стільки доброти,
Що й не можна віршем передати

Нам добре обом

Перестали  волошки цвісти,

Все меншає рідних з літами,

Як добре що у мене є ти,

Коли нема батька і мами

Колишнє

Річка, вечір, ностальгія й дрімота,

Тут колись молодість гуляла

І людська часто підлота

У спину тут мені сичала

Бабине літо

ЗИМОВА НІЧ В ГІРСЬКОМУ СЕЛІ

У синяві зимової тиші

Спить село в прогалині гір,

З небесної звіздної криші

Місяць направив допитливий зір

 

Ліс заснув ген, там під плаєм,

І мавка сховалася в нім,

Сніжинки летять водограєм

Та й міняться в тілі своїм

 

Над плаєм зірниці не спиться,

Вона на хмарах сріблистих сидить

Діадема над нею іскриться

Аж  небо від неї ,блистить

 

Іскриться сріблом водограй,

Лиш темніють сонні хати на снігу,

На землю опустився сніжний рай,

І вкрив її  душу від гріху

 

Кришталем сніжинки сяють,

На деревах самоцвітом виграють,

Пси на сяйво лунко лають,

Прокляті,людям спати не дають

 

Лиш зайшов місяць за хмарину,

Потемніло в горах враз,

Він сховався на годину

І кришталь той вмить погас

 

Зашуміли верховіттям буки

В зворах звіром загуло,

Роздаються грізні звуки,

Наче й того раю не було..

ОСЬ ВЖЕ ОСІНЬ

 

Відцвіли буйні жита у липні,
А у серпні вже скінчилися жнива.
Ось вже осінь.Та ще дні блакитні,
І не жовта ще трава

Та лани вже дрімають зорані,
І гуси курличуть до вирію
В стаї збираються ворони
І літо знов стало мрією

Тече річка туди, де літо зникло,
І вітер зранку дує з полонин,
Літнє сонечко поникло,
Ледь спускається з вершин

Все  частіше, по небу вже
Снують суцільні темні хмари.
Раптовий  дощ стриже,
З полонин спустилися отари

НА КРИЛАХ ТУГИ

МЕНІ СНИЛАСЯ МАМА

від Олексій Савчин

Я плакав у сні, мені снилася мама,
Що ніби та пташка летить в небесах.
Серце щемить не загоєна рана
Бо мама приходить до мене лиш в снах
—————————————————–
Приходить лиш в снах моя мати,
Простяга до мене руки свої,
Щось хоче в потіху сказати,
Та не чую я голос її
————————————————
Може гнівається рідна на мене,
Що рідко з нею бував при житті
І коли зів”яло її жито зелене
Не зміг я вчасно до неї прийти

———————————————–

Пробач матусю, мені ти пробач,
Уже нічого не змінити.
Тебе не поверне уже мій плач,
А я на світі хочу жити

——————————————

Жити я мушу з цією журбою,
А ти мамо! У гості приходь,
Хоч у снах поговорим з тобою
І хай нам гріх цей пробачить Господь

——————————————–

Розмова з тобою, звісно, – не гріх,
- Це сповідь, не просто слова,
Про все що сказати не зміг,
Коли ти була ще на світі жива

Бабине літо
 
Де літо цвіло,зараз осінь пустує, 
Покошено луки , переорано лан, 
Бабине літо вже снує 
І павутинням мітить бур"ян 
----------------------------------------------- 

Відбиваються верби у воді, 
Опустили сумно віти, 
Стоять деньочки золоті 
У золотому Бабиному літі 

Дерева золотом горять, 
Листочки вітерець тріпоче 
І в те що сніжинки невдовзі прилетять 
Ніхто ще вірити не хоче 

Та журиться вже сад осінній, 
В передчутті зимових холодів, 
Вранці на жовтих травах іній, 
На гілках не залишилося плодів 

На полях порожньо і голо, 
І душа моя, як поле після жнив, 
60 літ спливло за видноколо, 
А здається що тридцять лиш прожив

Журавлі з рідного краю /поезія/

Журавлі з мого рідного краю,
Десь у вирій на захід летять,
Рідне село під їх спів я згадаю,
Про яке журавлі голосять

Вже, крім брата, нікого згадати,
Наперекіс доля пішла,
Батька не встиг поховати,
Як мама за ним відійшла

Смерть пройшлася, мов коса.
Не поталанило й брату,
Пішов він до жінки в небеса,
Що за рік від нього залишила хату

Їхні душі спочили у Бозі,
На  могилах схилились вінки
Повернутись до нас не в змозі,
Вони покинули нас навіки

У небі серед зірок я їх шукаю,
Їх там багато, душ не знайти,
Вони мене бачать, я знаю,
Але не можуть до хати прийти

Хоч все так, як було в огороді,
Але в дворі без них самота.
У рамах світлини в господі,
Та хата вже зовсім не та

Багаття уночі

У річці місяць ледь блистить,
Багаття  на березі тріскотить, палає,
Луг принишклий кріпко спить,
Пісню у верболозах соловей співає

Ми з тобою на березі  сидимо одні,
Над нами зорі рясно сяють
Летять сліпі метелики  нічні
І вмить на полум"ї  згоряють

Вони летять на світло і тепло,
Летять і того не знають,
Що гаряче світло і тепло,
Не гріють, а крильця спопеляють

Отак і юнки без вагання,
У пристрасті теж згоряють,
Попадають в полум"я  кохання,
І  гіркі нещастя мають

Біля загаслого багаття,
На березі річки уночі
Я зім"яв на тобі плаття
І цілував  безтямно беручи

Туман по річці слався,
Кричали десь далеко пугачі,
А я щасливо усміхався,
На березі річки уночі

Не забути мені того, що сталося,
Все відбулося наче в сні.
Верболози над нами гойдалися,
Гнучкі, жагучі і хмільні

Солодко і палко ми любилися,
Крутилася від щастя  голова,
Може те мені приснилося,
Що часто у пам"яті сплива

Я знов на берег той піду,
Мить ту у пам"яті відзначу,
Багаття ніччю розведу,
Шкода, що тебе вже не побачу