В історії ОУН(Б) і УПА волинська трагедія – це важка темна пляма

Трагічні події 1943 р. на Волині, які ще донедавна були темою, майженевідомою широкому загалу і науковій громадськості сьогодні потребують від українських істориків чесного, відвертого і неупередженого вивчення. Останніми роками вітчизняними фахівцями вже нагромаджений суттєвий науковий доробок з цієї проблеми, проаналізований в низці історіографічних і бібліографічних праць


Аналізуючи новітні публікації, присвячені досліджуваній проблемі, доцільно звернути увагу на нещодавно опубліковані монографії Д. Вєдєнєєва і Г. Биструхіна, Г. Стародубець, статтю В. Гулая, що мають важливе історіографічне значення і в яких підняті деякі маловідомі і слабовивчені, однак, важливі аспекти даної проблеми.

Д. Вєдєнєєв і Г. Биструхін, обравши об'єктом свого дослідження розвідку і контррозвідку руху українських націоналістів та УПА у 1920—1945 рр., аналізують роль цих спеціальних служб і структур у перебігу українсько-польського протистояння 1943—1944 рр. і аргументовано доводять, що розбудова і завдання спецпідрозділів в УПА визначалися, серед інших військово-
політичних факторів, зокрема і «запеклим українсько-польським збройним
протистоянням на Волині».

У монографії Г. Стародубець, яка відзначається яскраво вираженою новизною і актуальністю, наголошується на гостроті та напруженості в межах повстанського запілля другої половини 1943 р. саме українсько-польських стосунків. На думку Г. Стародубець, суть проблеми полягала у територіальному «накладанні» значної частини повстанського запілля на територію так званої
підпільної польської держави, структури якої було сформовано в окупованій Польщі і яку визнав польський уряд в екзилі. Крім того, поляки складали значний сегмент так званого «місцевого населення краю», що перетворювало їх у потужний дестабілізуючий чинник повстанського запілля. До причин протипольських виступів українських повстанських загонів Г. Стародубець, серед інших, відносить бажання за рахунок польських колоній поповнити запаси своїх матеріальних ресурсів, а також необхідність опору спробам польських осередків самооборони на Волині вирішити за рахунок українців, населення повстанського запілля проблему продовольчого забезпечення

В. Гулай досліджує вплив етнічних стереотипів і стереотипізованих оцінок поляків Волині на українсько-польське збройне протистояння в цьому регіоні в роки Другої світової війни, на стан масової свідомості польської спільноти Волині, її повсякденне життя та політичні орієнтації в умовах поглиблення взаємної конфронтації з українцями і в ході конфлікту з місцевим україн-
ським населенням. Автор робить висновок про перебування масової політичної свідомості переважної більшості польського населення Волині станом на 1943—1944 рр. під помітним тягарем низки традиційних і модифікованих до нових військово-політичних реалій стереотипів, оперування якими сприяло ще більшому загостренню взаємних антагонізмів і вирішенню їх нерідко шляхом фізичного знищення протилежної сторони.

Аналіз й осмислення нових даних та найновіших документів, зокрема з Державного архіву Служби безпеки України14, про різні процеси і тенденції в середовищі бандерівської ОУН зумовив дуже цікаві висновки сучасних науковців про наявність так званої «волинської» і «галицької» тактик провідників ОУН(б) щодо активної збройної боротьби проти окупантів та їхніх посібників, які позначилися і в перебігу польсько-українського протистояння, про вироблення на Волині специфічної, регіонально зумовленої політики місцевого проводу повстанців про прийняття і виконання «волинського «вирішення» польської проблеми» окремими командирами УПА на Волині незалежно від керівництва ОУН, яке радше просто було поставлене перед фактом. В сучасній літературі відзначається, що волинська фракція ОУН(б) почала діяти за власною ініціативою, на власний розсуд, за допомогою стратегії
«доконаних фактів», незалежно від центрального керівництва організації  або за підтримки тільки частини членів центрального проводу ОУН19, серед якогйшла боротьба з цього питання і в результаті якої прибічники антипольської акції взяли гору. Поширення антипольської акції
на всю Волинь мусило статися з ініціативи волинської УПА, а одночасне нищення значної кількості сіл, як це було 11 липня 1943 р., можна пояснити лише координованими діями загонів, що мали спільне командування волинської УПА.

В сучасних дослідженнях особливо підкреслюється, що навіть серед самих учасників українського руху, керівництва УПА не було одностайного схвалення антипольських акцій, одностайності щодо того, чи вдаватися до масової антипольської акції; що переважна більшість українського підпілля, частина керівництва ОУН та місцевих політичних діячів не погоджувалися з екстермінацією польського населення, методами екстермінації та етнічних чисток, неподіляли погляди на екстермінацію, однак вплинути на ситуацію не могли.

В сучасній історіографії зроблений висновок про те, що саме Д. Клячківський (Клим Савур), цей видатний діяч українського повстанського руху, який був провідником ОУН(б) на Волині і командувачем УПА, доклав тоді найбільше зусиль до організації не тільки антинімецької і антирадянської, але й антипольської боротьби2, був одним з організаторів етнічної «чистки»
польського населення Волині і на його сумлінні – ескалація україно-польської «волинської різанини» 1943—1944 років

Цікаві спостереження щодо ролі Д. Клячківського містяться у Фаховому висновку робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. В ньому, зокрема, зазначається: «Вчені діаспори теж вважали, що в історії ОУН(Б) і УПА волинська трагедія – це важка темна пляма. Її не можна було ані виправдати, ані пояснити. Разом з тим, не можна було й зви- нуватити Д. Клячківського, не звинувачуючи при цьому весь український повстанський рух. Цю трагедію можна було лише замовчати. Мабуть, не випадково в «Енциклопедії українознавства», де подаються короткі біографії діячів навіть зовсім невеликого масштабу, не знайшлося місце для Д.Клячківського (Клима Савура). І мабуть, не випадково цей непересічний діяч у листопаді 1943 р. під пристойним і переконливим приводом був позбавле-
ний посади головнокомандувача УПА».