У сучасних реаліях Росія опинилася в пастці, яку сама й створила. Знищивши за роки радянської влади не лише національні еліти, а й еліту російську, вона породила свій власний люмпенський політичний клас, який має розгалуження в країнах, що досі не вийшли з російської орбіти. Тому зараз в Україні постали на захист російської мови політичні сили, які уособлюють найганебніший варіант радянської традиції: поєднання агресивності й невігластва, цілковитої байдужості до культури з цинічним вмінням нею маніпулювати. Люмпени від політики, які на свій захист піднімають так само люмпенську вулицю.
Але саме в цьому і катастрофа. Тут аргументи не діють. Діє лише брутальна сила і архаїчні ментальні стереотипи, згідно з якими російська мова повинна витіснити з життя інші мови. Тим самим в теоретичному плані російська мова перетворюється не просто на неєвропейську, а на антиєвропейську, оскільки в Європі не лише кожна мова, а й кожен діалект розглядається як цінність, захищається законодавчо, інституційно і фінансово, але ніколи — за рахунок державної мови.
Цей законопроект — операція з відродження langue sovietique — «радянської мови» як мови влади, що стає владою мови, за висловом французьких лінгвістів. Неживої мови доктрини, відірваної від своїх автентичних джерел. Андрій Окара колись цікаво підняв це питання в статті «Запах мертвого слова» — про неможливість творення великої літератури російською мовою в Україні, про штучність і збіднілість цієї мови, про її епігонство стосовно російської літератури8. Вже не кажучи про питання: і справді за допомогою російських нафтодоларів куватимуться вірні «Русскому миру» кадри у ситуації, де школи на периферії не мають опалення і туалетів, де вчителі замикаються у вчительській і пиячать, доки діти курять наркоту? Хіба лишається вивчати поетесу Ахметову, українського поета Чехова, Гулака-Артьомовського та улюбленого поета президента Б. Білаша. Пам’ятаєте: «Если стану я нардепом, Обеспечу свой народ...»?
Мова в сьогоднішньому світі — надзвичайно складна і рухома реальність, якій належить вирішальна роль у встановленні моральних параметрів буття, в екзистенційній орієнтації людини. Нині динаміка технологічного розвитку значно випередила гуманітарну сферу, в якій не діє принцип накопичення і поступального розвитку. Тому в демократичному світі кращі уми працюють над реформою освіти, над реорганізацією гуманітарних дисциплін у технократичному просторі, над модернізованими системами понять, які дозволять знайти нові культурні й суспільні баланси в добу глобалізації. Йдеться про нові покоління, обличчя й ментальність яких змінюється з кожним наступним технологічним відкриттям, зміни пришвидшуються, світ міняється безповоротно...
А посеред Києва танцюють старенькі бабці з блаженними посмішками і татуйовані амбали розмахують плакатами «Я говорю по-русски». Як це сумно і принизливо — для незалежної України, але ж таки і для Росії, яка дбає не про те, щоб наукової продукції у світі російською мовою стало хоча б 0,2%, а про те, щоб найменш освічена частина пострадянського суспільства утвердила своє право назвати свою феню і свій мат «великим и могучим русским языком». Радянська деградація породила деградацію пострадянську. Історія — вкотре — пішла по колу.
А розумніші онуки цих бабць уже звіялись за кордон. І скрізь по Європі везуть із собою отриманий на цих теренах рівень освіти. Нещодавно я була свідком, як мої колеги-русисти мало не знепритомніли від російськомовної студентки з України. Вона твердо заявила, що української не знає і знати не хоче. Але прагне написати диплом із перекладу в компаративному руслі. Об’єкт перекладу вибрала дуже вдало: рецепт українського борщу в книжці «Русская кухня». І не зрозуміла, чому їй порадили піти вчитися в кулінарне училище...
Цивілізовані УКРАЇНЦІ остаточно переконаються, що свою мову і культуру, свою державу і своє майбутнє треба захищати щодня, щогодини, в будь-яку хвилину свого життя. Але форми цього захисту мають бути сучасні. А від опозиції необхідно вимагати звіт за все зроблене, сказане і задумане. Особливо ж — за незроблене і неподумане.
Цивілізовані РОСІЯНИ і РОСІЙСЬКОМОВНІ УКРАЇНЦІ зміцнять відчуття свого українського громадянства. Не випадково одним із перших зреагував на цей черговий «бєспрєдєл» донецький журналіст Денис Казанський, який ствердно сказав українській владі: «Я не нуждаюсь в вашей защите, потому что самое большое зло в Украине, от которого я хотел бы защититься, — это вы сами.
Борьбу с украинизацией в Донецке, где украинскую вывеску не сыщешь днем с огнем, а украинская речь звучит на улицах реже арабской, могут вести либо законченные кретины, либо безнадежные параноики. (...) Мы тут, в Донбассе, замычим хоть по-коровьи, только бы вы убрались из парламента и никогда больше о себе не напоминали»11.
Українці ж, нездатні думати, разом із росіянами, які відчувають себе частиною «Русского мира», перетворяться на совкову трясовину, яка й далі профануватиме російську державність і російську культуру — коштом російського бюджету.
Україна остаточно розділиться не на україномовну та російськомовну, а на потенційно європейську та безперспективно совкову. Перша розмовлятиме українською, російською, англійською та іншими мовами, а мова другої буде фєня, яку узаконить законопроект № 9073. І тим самим пришвидшить кінець безкордонного спадку імперії як «страны рабов, страны господ», якій немає і не може бути місця в складній інтелектуальній архітектурі сучасного світу.
Немає коментарів:
Дописати коментар