ПОЛЬСЬКІ ОСАДНИКИ НА САРНЕНЩИНЫ

.На Сарненщині польські осадники з’явилися в грудні  1920 р., відтоді, як сейм одноголосно прийняв рішення, щодо безкоштовного надання земель польським воякам-героям Війська Польського. За даними 1931 р., військових осад у Сарненському повіті нараховувалося 181 загальною площею 3821 га, зокрема Сарни (околиці), Доротичі, Немовичі, Клесів, Антонівка (Городець), Володимирець, Бєльська Воля, Нивецьк. Землю оссаднкам надавали, беручи до уваги військову стратегію. Таким чином уздовж польсько-радянського кордону створили своєрідну лінію оборони. Військові тренування, а також діяльність численних військових організацій у той період підтримували в належній бойовій готовності

військових осадників.

Здебільшого осади були розташовані далеко від адміністративних і торговельних центрів. Транспортне  сполучення їх із повітовим містом було дуже погане, адже стан доріг на Поліссі бажав кращого (сильні літні зливи й осінні затяжні дощі робили їх непроїзними). Осади були розташовані недалеко одна від одної, створюючи так звану польську колонію. Осадники в основному займалися вирощуванням сільськогосподарської продукції, хоча деякі з них працювали вчителями чи писарями при гміні.

Отримавши наділ землі, вони будували житловий будинок (здебільшого дерев’яний, хоча в 30-ті роки вже зводили й муровані) та різні господарчі будівлі (хлів, стодолу, льох). Викорчовували дерева, готуюючи землю для вирощування жита, пшениці, ячменю, картоплі й овочів. Для роботи наймали місцевих українців (одного чи двох чоловіків) для роботи в полі та жінку чи дівчину, щоб допомогала пані по дому. Брали також дітей, котрі пасли корів чи працювали на жнивах.

Часто сусіди-осадники створювали рільничі спілки, на яких дискутували щодо проблем рільництва, обговорювали ефективні способи ведення сільського господарства, ознайомлювались із новинками в цій області. Також діяли й спілки для господинь, де дружини осадників бесідували про годівлю птиці, молочарство, пекарство та інші справи, з яких складалось їхнє щоденне життя. Організували курси приготування їжі, випічки, крою та шиття. Та найголовнішими при зустрічі пань-осадничок були розмови щодо виховання дітей.  Також на осадах виникали кооперативи торговельні, переробні та молочарні, де-не-де працював магазин (пол. sklep), в якому продавали необхідне на щодень.

Для збагачення культурного життя осадники проводили товариські зібрання та брали участь у різних урочистостях, організованих із нагоди дня народження чи релігійних свят, або висвячення нової будівлі на осаді. Їх дружини любили влаштовувати вечори танців. Найулюбленішими святами були дожинки, театральні аматорські виступи або показ об’їзного фільму. Зустрічі осадників давали можливість почути новини зі світу. Відомості черпали в основному з газет, які привозили з міста. Довгими зимовими вечорами читали вголос польських класиків, наприклад «Трилогію» Сєнкевіча, розмовляли про політику та грали в карти. У родинах осадників було по троє, четверо дітей, тому часто будували школу в осаді, де вони й навчалися

Лжерело Сарненські новини