Що являло собою Полісся в середині XIX століття?

Здавалося б, назва Полісся має означати лісисту місцевість, але в народному визначенні це різкий перехід від відкритої рівнині до лісу. Сухої землі, придатної до польових робіт, небагато. Велика частина - погані болотисті ліси і болота, порослі очеретом. У басейні річки Прип'ять знаходиться найбільше болото в світі площею 46950 кв. км.

У 1872 році під керівництвом генерала І.Жілінского проводилася меліорація Полісся. Звичайно, осушити всі болота було неможливо, але дещо у природи відвоювали, збільшили площу сіножатей.  Ось,як легенда пояснює виникнення боліт. Спочатку була  лише вода, по ній іноді ходив Бог. Йде він одного разу, бачить –пливе бульбашка. Бог каже:
- Стій!
Бульбашка   зупинилася.
- Лопни!
Міхур лопнув, з нього вискочив чорт:
- Що тобі потрібно, Боже?
Т оді Бог каже:
- Треба б зробити щоб було  твердіше, а то незручно ходити.
Стали вони кумекати, прикидати. Побачив Бог, що глибоко лежить шматок землі і каже бісу:
- Дістань-но ти цю землю.
Пірнув чорт. А виринув лише через три дні, набрав землі в поділ сорочки та ще й за щоку.
Став Бог розкидати землю по воді. Чорт тільки ту, що за щокою приховав.
Каже Бог:
- Зростайте, дерева і трави!
Стали підніматися дерева і трави, але ж у чорта за щокою теж. Роздуло йому рот, не може ні пити, ні їсти. Довго чорт кріпився, Нехай побачить, що не під силу ... а тут і Бог йде. Пустився чорт тікати - все геть з рота виплюнув. І куди лилося - утворилася багниста земля з деревами і травою. Ось звідки тут болота!
   Що являло собою Поліссі в середині XIX століття? За подорожнім щоденникам кн. П.Вяземського: «рівнина, перерізана  болотами, пісками та сосновими лісами».
Полісся завжди привертало увагу істориків і етнографів, називали його «краєм легенд, забобонів і чудес». 

Можливо, це єдине місце, де ще збереглися чисті джерела слов'янства, живе духовна і матеріальна культура наших предків - селян і воїнів Древньої Русі.
Звичайно, уклад життя полешуків давно не такий, як на початку століття, але зберігається пам'ять крові, пам'ять душі.
Мудрі полешукі ЛИШЕ  похмуро відмахувалися у відповідь на обіцянки польської шляхти і на полум'яні заклики Богдана Хмельницького. Ну а що стосується Москви ... «Тату, тату, лізе чорт у хату!» - кричить хлопчик. "Гаразд!  Аби тільки не москаль! » Або так:« Від чорта відхрестися, а від Москаля не відмолишся,…».
Тут зберігся характер, за рисами дохристиянського культу, настільки численним в побуті дореволюційного поліщука,, який давно зник в Україні.
Як не дивуватися дивовижному інстинкту, який за стільки століть вмів обрати це місце для осілості, у збігу кількох річок, на дні надзвичайного моря?
А цей текст взятий з книги «Росія. Повний географічний опис нашої Батьківщини ». Том 9. Під редакцією В.Семёнова. Санкт-Петербург, 1905 рік.
«Пінчук за своєю фізичною будовою, по мові і по одяуі відрізняється від білоруса. У всіх відношеннях він примикає до жителів Волинського Полісся; отже, пінчуки належать до малоросійського племені. Пінчуки рідко бувають високого зросту; майже завжди вони середнього зросту, широкоплечі, щільного складу.
Обличчя Пінчука широке, велике, зі значно більш видатними вилицями, ніж у білоруса. Колір волосся переважаюче чорний; свтлорусих дуже мало і вони зустрічаються переважно серед жінок. Жінки також міцної статури, кремезні, кругловиді і здебільшого з сірими очима. Взагалі поліщук відрізняється силою і здоров'ям, не дивлячись на болотисту місцевість, в якій живее.Мабуть цьому сприяє велика кількість м'ясної їжі, так як дичини і риби водиться безліч, а поліщуки - прекрасні мисливці і рибалки.

Одяг Поліщука налзвичайно простий. Головний убір чоловіків складається з смушевої шапки, яка влітку замінюється солом'яним капелюхом місцевої роботи. Іноді носять також повстяні широкополі капелюхи німецької роботи. Чорна або коричнева сукня широкого крою, червоний пояс, облягаючий талію в кілька обхватів, нарешті «куртка» - невелика коротенька курточка до пояса - от і весь костюм Поліщука.

Жіночий одяг складається з довгої сорочки з довгими рукавами, розшитими візерунками, домотканої червоної або синьої полотняної спідниці, яка одягається звичайно у свята, в будні дні жінки носять полотняну спідницю - «спадніцу», нарешті накидають зверху «куртку» майже такого ж крою, як і чоловіча, але з вирізкою на грудях. Головний убір заміжніх жінок складається з «намітки», що надівається найрізноманітнішим способом. Весь одяг, таким чином, складається з домашнього матеріалу.
Загальний вигляд Поліського  села дещо відрізняється від  загально-українського.. Велика кількість лісового матеріалу позначається на розмірі будівель: хати взагалі великі, і двір у доброго господаря обнесений поруч доладу  зроблених будівель. Сімейне життя Поліщука носить дуже мало слідів міської культури, особливо в глухих селах. Всі предмети домашнього вжитку зроблені руками мешканців хати і гасова лампа становлять тут велику рідкість, але в будинку селянина не завжди знайдете бляшаний кухоль, Його замінює тут дідівський дерев'яний ківш. Хороший господар-поволі й  знехотя навідується навіть до млиніу, який замінюють ручні жорна. Таким чином обстановка Поліщука відрізняється великим консерватизмом.