ПРОВОКАТОРИ
Реакція на прийняття Закону України «Про основи державної мовної політики» була багато в чому прогнозованою. Націонал-стурбована частина суспільства, для якої столиця вже давно стала своєрідною Меккою, за відсутності достатньої кількості сірої речовини кинулася «на захист» того, чому даний закон не ніс ніякої загрози.
Стрункі ряди «захисників» більше були схожими чи то на провокаторів, чи то на бойовиків. За традицією, натовп очолили «оранжево-коричневі» народні депутати. Спроби правоохоронців відтіснити осатанілих від Українського дому закінчувалися бійками, до того ж спеціальні засоби застосовували обидві сторони. Але якщо міліції це дозволено законодавством, то протестуючі явно переступили межу законності. Причому зробили це не вперше і, очевидно, не востаннє.
Безкарність - ось головна причина безпорядків.
Саме безкарність породжує беззаконня, тим самим розв'язуючи руки натовпу. Лідер партії «Удар» Віталій Кличко, який також вирішив пропіаритися на «захисті мови», у своєму коментарі одному з російських телеканалів заявив: «Тут не зібралися злочинці, люди відстоюють свою точку зору». Якщо люди відстоюють свою точку зору шляхом запускання пляшок у бійців міліції, якщо проти них застосовують сльозогінний газ і грубу фізичну силу, то з мирних громадян вони перетворюються на злочинців. А політики, у тому числі й пан Кличко, - на банальних підбурювачів, через широкі спини яких і діють екстремісти.Знахабнілі недоторканні взагалі перейшли всі межі. Спочатку народний депутат від «БЮТ-Батьківщина» Андрій Кожемякін скоїв наїзд на полковника ДАІ, потім ще один «бютівець» Валерій Бабенко вдарив даішника кулаком в обличчя за те, що той зробив зауваження його сину. Важко собі уявити, як би в цьому випадку розвивалися події, наприклад, у США. І в першому, й у другому випадку поліцейський без докорів сумління застосував би табельну зброю, і закон був би на його боці. Було б цікаво побачити у вечірніх новинах сюжет про мужніх поліцейських і собак сенаторів.
Очевидно, побачивши поведінку провокаторів від опозиції в столиці країни, у деяких регіонах, відомих своєю палкою любов'ю до нацистів, місцеві нацпати вирішили діяти за їх прикладом. Можливо, тому, що у венах закипіла кров фашистських недобитків, а може, через важку психічну хворобу, але на засіданні асоціації місцевих рад Львівщини делегати звернулися до Львівської обласної ради з пропозицією перед поїздками в Київ на акції протесту видавати зброю! Голова Пустомитівської райради Віктор Бабій запропонував, щоб із Львівщини в столицю негайно вирушили 24 автобуси депутатів від кожної районної ради. «Ми повинні підтримати наших друзів у Києві», - підкреслив Бабій.
Лідер львівської організації «Батьківщина» Роман Ілик допускає ймовірність блокування автомагістралі, протестуючи, таким чином, проти прийняття мовного законопроекту. По всій території Львівської області України нібито створюються страйкові комітети для організації акцій протесту.
Не залишилися осторонь і неонацисти з ВО «Свобода», які поширили заклик до загальної мобілізації. «Паралельна мова - це паралельна держава на тій же території, а отже - неминуча війна між окупованим та окупантом. Зберемося разом, щоб засвідчити панування на власній землі», - закликають своїх бойовиків їхні лідери. А це вже дуже схоже на заклик до громадянської війни. Якщо несамовитий Тягнибок таким чином мобілізує свій електорат, то його необхідно терміново ізолювати в психоневрологічний диспансер, під спостереження лікарів відповідної кваліфікації. Прибічників - демобілізувати й зайняти суспільно корисною працею, бажано, на якомусь будівництві століття.
Подібним закликам і заявам, тим більше зробленим в умовах соціальної напруженості, мають дати належну оцінку компетентні органи, оскільки, в протилежному випадку, ці персонажі можуть перейти від слів до діла.
Хочеться відзначити важливу деталь: для тих регіонів, де прийняття закону викликало найбільший резонанс, він взагалі не може створити ніяких проблем, оскільки рішення про введення тієї чи іншої регіональної мови приймається місцевими радами, де, як відомо, в «оранжево-коричневих» патріотів - більшість. Щодо цього ми спостерігаємо чергову спробу націонал-стурбованих нав'язати свою думку усім іншим.
Бажання деяких телеканалів показати всеукраїнське обурення взагалі є низькосортною маніпуляцією. Кількість протестуючих у Донецьку, Луганську, Харкові, Одесі не перевищувала 200 чоловік. Та й у Києві на сходах Українського дому, незважаючи на всі істеричні заклики, зібралося щонайбільше 150 чоловік. Це аж ніяк не тягне ані на новий Майдан, ані на всенародний протест.
Про «оранжево-коричневих» народних депутатів та інших борців з антинародним режимом слід сказати окремо. Найцікавіше полягає в тому, що всі вони знали, що закон буде прийматися, інакше як тоді пояснити факт голосування більшості, адже за закон віддали свої голоси 248 народних обранців. Але замість кидка на амбразуру «незнаючі» народні депутати вирішили вийти на вулиці Києва, провокуючи безпорядки.
Момент для початку вакханалії був вибраний підходящий - відповіді Віктора Януковича на запитання журналістів. Збанкрутілі «помаранчеві» лідери одержали чудову можливість для самопіару, ставши ключовими фігурами в усіх сюжетах новин. Особливо ефектний мають вигляд опецькуваті голодуючі народні депутати на сходах перед Українським домом.
Заслуговує на увагу й поведінка того, хто донедавна був «потрібен Україні». Йдеться, звичайно ж, про Володимира Литвина. Складається враження, що протягом усієї каденції він відігравав роль зникаючого американця, буквально розчиняючись у стінах парламенту тоді, коли приймалися найрезонансніші закони й коли його присутність була необхідною. Так було й цього разу. Умивши руки, Володимир Михайлович із «потрібного всім» перетворився на «непотріб».
І ще один цікавий нюанс. У всьому цьому інформаційному гної якось усі забули про долю в'язня совісті, що знемагає за ґратами. Чи випадково? Після того, як президент заявив про можливість розпуску Верховної Ради, Арсеній Яценюк вирішив перехопити ініціативу й запропонував провести дострокові парламентські вибори разом із виборами глави держави. Напевно, у цей момент Юлія Володимирівна вчепилася зубами в камерні ґрати, намагаючись вирватися на волю, як птах, для того, щоб оцими зубами перегризти Арсенію горлянку, остаточно усвідомивши, що її знаходження в темниці вигідне, насамперед, її соратникам.
Загалом, ці події будуть індикатором рішучості влади, її здатності адекватно оцінювати виникаючі загрози для соціальної стабільності й реагувати на них. Ну а дії представників опозиції, які підбурюють до безпорядків, незалежно від статусу, повинні одержати відповідну правову оцінку. Резонансний закон має бути підписаний, цього чекають мільйони жителів південно-східної України.
Немає коментарів:
Дописати коментар