Слабо віриться,але середньовічний Львів славився непідкупним судом

Львівський середньовічний суд мав дуже високе реноме, тут воліли судитися купці з Іспанії, Греції. Але жодної протекції багатим чи знатним не було. Міська громада порушила проти мера кримінальну справу, бо стражники шмагали батогами селян з навколишніх сіл на будівництві нової ратуші. Франц Йосип І протягом усіх років щопонеділка і щочетверга з 11 ранку до 2 дня приймав простих прохачів, стоячи.

Маловідомі факти про європейський Львів в архівах віднайшов історик міста Ілля Семенов, більше відомий як Ілько Лемко. Його нова книжка про місто Лева буде презентована на Львівському форумі. Пропонуємо найцікавіші факти з неї.

Розмову записала Діана Єременко
Перша газета, університет, театр, - всі здобутки цивілізації на території України і взагалі пострадянського простору були започатковані у Львові. Бо Львів був Європою.
На підтвердження цього написав книжку – десяту книгу про Львів. Вона має вийти до осіннього Форуму видавців. Це буде «Львів Європейський», або «Європейськість Львова». Чому така тема? Коли я докладніше познайомився з історією міста, я зрозумів, що епоха середньовіччя у Львові, яке ми зазвичай називаємо темним, жорстоким, забитим, - це були часи справжньої правової держави, високої моралі і відсутності корупції, тобто всіх ознак, які характерні для цивілізованого суспільства.
У середньовічному Львові, до речі, не спалили жодної відьми.
Поняття корупції як такого тоді не існувало. Точніше, вона була офіційною. Наприклад, райця, вступивши на посаду, платив офіційний хабар, це був дар місту.
Або наприклад є запис за 1414 рік, що лавники – члени кримінального суду - придбали для ритуалу омивання рук на знак справедливого судочинства золоту мідницю. Вони витратили страшенно велику суму – 15 з половиною гривень.

Середньовічна реконструкція у Львові.

Ця сума була взята з грошей, які призначалися на будівництво міських фортифікацій. Сьогоднішньою мовою – це нецільове використання коштів. Але про це дізналися. Все було прозоро.Прозорість у ті часи була просто неймовірною.
Хроністи відкрито критикували архієпископів. Жоден архієпископ не міг порушувати права міста. Воно одразу проти нього порушувало кримінальну справу і ставило на місце.
Львівський суд взагалі мав дуже високе реноме, тут воліли судитися купці з Іспанії, Греції. Але жодної протекції багатим чи знатним не було. Якось на Площу Ринок привезли осиротілих дітей з навколишніх сіл, яких відбили від татар. І хроніка згадує, що якийсь слуга шляхтича Лагодовського хотів вкрасти одного гарного з личка хлопчика, але це побачили ціпаки – міська сторожа. Пан Лагодовський заступився за свого слугу. Залізними ціпами дісталося і панові, і слузі.
Хоча, ні. Для людей багатих і знатних була одна перевага в судочинстві. Їх страчували на Площі Ринок привселюдно, а бідних вивозили за місто.
Бургомістр і хронікер Львова Бартоломей Зиморович називав громаду «багатоголове страховисько». Тодішні олігархи боялися цього «страховиська». Воно скинуло з трону наймогутнішого правителя Львова тих часів – Мартина Кампіана, який став бургомістром 1623 року. Він з власної кишені оплачував борги міста, лікар за освітою, боровся з епідемією, заснував банк для бідних Monti Pietaties – Гора Милосердя латиною – де давали кредити під 3% за півроку.І от міська громада зважилася на нечуване – порушила проти Кампіана кримінальну справу.
Йому інкримінували примус працювати на будівництві нової ратуші селян з навколишніх сіл і міських лайдаків, яких ціпаки шмагали батогами. Це ті самі сучасні права людини. Львівській суд позбавив Кампіана не лише посади бургомістра, але і права міського громадянства. Від того він зліг і помер, буквально того ж дня прийшов вердикт королівського суду, який знімав з Кампіана усі звинувачення.
Ця європейськість продовжувалася і в 18 столітті, тому що сюди прийшла Австрія. Ви чули, що у нас є культ цісаря?
Цісар Франц Йосип І здобув професію палітурника, а його попередник Феринанд І – професію коваля. Виявляється, після того, як стратили французьку королеву Марію Антуанетту, яка походила з роду Габсбургів, австрійські правителі постановили: на випадок втрати трону імператор має набути собі якусь професію. Франц Йосип І був на троні з 1848 по 1916 рік – 68 років. Це третій рекорд у Європі за тривалістю монархів.
Франц Йосип І протягом усіх років щопонеділка і щочетверга з 11 ранку до 2 дня приймав простих прохачів, стоячи. Приходили з усіх куточків імперії. Прохача перед цим інструктували, що не треба падати на коліна, бити поклони, цілувати цісареві чоботи. А дуже стисло і чітко пояснити суть прохання. Аудієнція тривала від 2 до 5 хвилин. Цісар писав резолюцію – розглянути, задовольнити чи відмовити.
За 68 років, я порахував, він прийняв більше, ніж півмільйона простих прохачів. Ви уявляєте, щоби Януковичу або Ющенку казали, що вони мають приймати півмільйона простих людей? Та вони б умерли зі страху!
Австріяки фінансували російські та українські націоналістичні організації на противагу полякам. Двом полякам – Теофілу Вісьньовському та Йозефу Капусцінському, - які підняли бунт і 1847 року стратили, сама австрійська влада через 38 років дозволила поставити пам’ятники. Це якби у Радянському Союзі дозволили б українцям Львова поставити пам’ятник Бандері та Шухевичу. Просто Австрія була ліберальною державою.
Навіть у міжвоєнні часи, у період так званої авторитарної держави Пілсудського, виходили українські часописи, книги з національного питання. А з 1939 – трава не рости. Ця вся європейськість зникла лише тому, що сюди вдерся азійський простір. Знищили всю еліту, інтелігенцію. Коли прийшла радянська влада, одним з керівників міста поставили візника з пивоварні.