П'ЯТДЕСЯТ

Пів віку я блукав по землі,
Жив не ліниво і певно,
Бачив долю в нелегкій млі,
Трудивсь і любив недаремно

Де ж ти небо, у горах моє,
Де ж ти біла у потоці хата,
Пів віку за мною встає,
Та хотів би я жити спочатку

Щоб з досвідом серце було,
Й мудрість на плечах зміцнілих.
І щоб ніколи мені не лягло,
Чересло дум, тяжких посивілих

Пів віку долав літа не скуті,
Йшов навпростець  наремно,
І не стрів би жону на путі,
То може й прожив би даремно

А, так, на півстолітній поріг,
Радісний, мов щасливе диво,
Промінь любові нашої ліг,
Мабуть, зорі  склалися щасливо