Ох і неприємно в цей час на Поліссі!

Стогне і виє завірюха.

  
Кінець листопада... У вікна ще заглядає ранковий морок. Сиві густі хмари зависли низько, низько над  притихлими хатами, сіючи дрібну набридливу мокву. В селі у таку пору тихо і глухо.
  Люди вбивають час перед телевізорами у своїх затишних  оселях.   Вже кілька тижнів не стихає дощ і непролазна липуча грязюка затоплює стежки, вулиці і дороги. Всюди, де зробив колію віз або якийсь інший транспорт, їхні сліди залила багнюка. Не пройти,  не проїхати, ніяк не обминути їх. Холодно, вогко, не затишно і нудно...
    В такий час Сарненське Полісся  ніби вимирає. В мокрих селах, тільки білі  нарядні хати вирізняються на мокрій темно-коричневій  блискучій від води глині, якимись потворами оголених кістяків химерних віток шумлять оголені дерева. Куди не глянеш- всюди по коліях, борознах, низинках лугів розходиться річечками дощова вода. Ох і неприємно в цей час на Поліссі !...
     Люди зустрічаючись, ділилися тривожною новиною; радіо казало, що на сьогодні оголошено штормове попередження - буде снігова буря. Але ніхто в це не вірить,  посилаючись на те, що радіо бреше, вкотре безбожно  бреше... До обіду навіть дощ притих, піднявся вітерець, хмари ніби вище піднялися і посвітліло трохи. Аж тут, вже смеркло вітер подужчав і посипала густа, дрібненька снігова крупа. Вітер хутко по небу гнав  білясті хмари, які нависали над самою землею, торкаючись верхівок тополь. Вітер все дужчав... І ось вже небо і земля злилися в суцільній млі снігового смерчу пороші і непроглядної темної ночі.
     Розгулялася завірюха. За вікнами  на всі голоси почала стогнати, завиваючи, хурделиця. Беззахисні, оголені дерева лунко потріскуючи тремтіли на скаженому вітру. Шалено бились у дворах хвіртки, а від церкви було чути приглушений, тривожний гул дзвонів. Вітер- дзвонар здавалося попереджав про якусь невідступну біду...Ось тобі і штормове попередження; виявляється не збрехало радіо.
       Буря налітала поривами, то стихала, то зненацька, немов дикий звір, що вирвався з темних , непрохідних поліських хащ , зі всієї сили несамовито ганяла сніг над дахами, зриваючи стріхи принишклих хат. А у тісних закутках свистіло, гуділо і стояло таке виття, наче якась страшна потвора спустилась на землю судити людей, і димар мов підспівував тій гидкій космічній потворі. Щось моторошне і жалібне вчувалося в цьому диявольському танці оскаженілої природи...
      Заметіль  хурделила всю ніч і цілісінький день. Старші люди з переляку били поклони і казали, що такого пекла ще не бачили скільки живуть і здавалося, що не буде кінця цій лютій силі, і цьому моторошному безкінечному завиванню.
    Тільки надвечір завірюха стихла. Низькі хмари, випорожнившись від снігу, піднялися вище. Хоч і надходив вечір, надворі посвітліло і тільки тепер перед очима поліщуків відкрилися результати лютого хазяйнування  оскаженілих сил поліської природи.
    На вулицях, у подвір"ях навколо садиб і вздовж парканів височіли гори снігу  з найхимернішими вершинами і такими архітектурними прибамбасами, які б не зміг придумати найталановитіший скульптор...
...Ось так зима повноправно прийшла на Полісся , люто заявивши про свої законні права...