Боротьба йде зараз між відстоєм і застоєм, поносом і проносом, стагнацією і прострацією, безрезультатністю і безперспективністю

Ось і розпочалася чергова виборча компанія. Слідкуючи трохи за нашою пресою, признаюсь,що політичні  «діячі» і в нинішню кампанію своєю участю опоганюють і дискредитують саме поняття вибору. Бо у нас вибори  перетворилися  в чисту формальність, під час якої ми покірні і звиклі до думки про «особисту участь у народовладді» громадяни тупо ходимо на виборчі дільниці   волевиявлятися.  Вибори без вибору – ось політичний ідеал українських правлячих еліт. Різниця між народними «обобранцамі» – лише в тому, хто сьогодні грабує, той, чия черга підійшла …

За кого і за які здобутки нам голосувати. Бо ж: дані соцопитувань зроблені, як під копірку. На першому місці – завжди Партія регіонів. Вона – правляча партія і політичний осередок режиму, гундосити проти неї страшнувато всім, хто хоче залишатися на плаву.  Хоча де-не-де якісь успіхи і досягнення у влади сьогодні є (все ж призупинено стрімке сповзання у прірву, повземо повільніше), але нічого  нового і путнього запропонувати не можуть.

На другому місці – партія «Батьківщина», яка тепер, відповідно до закону про вибори, заборонити створення передвиборчих блоків, уособлює так звану «об’єднану опозицію». Цих зовсім недавно відірвали від корита,трохи  потривожили нестійку психіку і пошкодили хапальні рефлекси. Тепер вони голосно кричать про «тоталітаризм» і закликають Захід «покарати» кривдників. Або хоча б дати грошей. Найбільш помітний результат – підписання в кінці квітня так званої «Декларації єдності», в якій зобов’язалися “забезпечити перемогу демократичних сил» шляхом висунення спільного виборчого списку. Ці взагалі нічого не мають, крім надутих щік  і трепетної надії зберегтися в політикумі, за  всяку ціну – пролізти в депутати і забезпечити собі безбідне існування під видом боротьби за щастя народне. За народні ж гроші з держбюджету …І Юліни “під”юпники” нічим новеньким не порадували … І це ж, судячи з усього, не весь клуб політичних лузерів. Вони самі хочуть втягнути в себе партію «УДАР», ведену боксером Віталієм Кличко під заспокійливий бред Іри Геращенко, яка розповідає, як вона в дитинстві 8 березня і 23 лютого святкували день пам’яті УПА і цим фактично зсередини підточила СРСР і заклала основи сьогоднішньої «перемоги над авторитаризмом ». В цей «клуб» самі негайно хочуть втертися і просочитися за мандатами-пайками  Анатолій Гриценко з нібито партією «Громадянська позиція»,  і Микола Катеринчук, лідер Європейської партії України, для членів якої багато одного, середньої величини, дивана. Немає там ніяких членів, окрім, можливо, самого головного. Коля-адвокат – це, звичайно, ще той член. Але бабам подобається, як колись, ще в доприщевой період, подобався «автентичний», «високий та струнці» Віктор Ющенко. І що? А нічого, Чапаєв і пустота, сказав би Віктор Пєлєвін … Далі розклади українських соціологів різняться. На третє, четверте і, не виключено, п’яте місця (всі сходяться на тому, що максимум п’ять партій подолають 5-відсотковий бар’єр на виборах до Ради цієї осені) різні опитувальники виводять той же «УДАР», Компартію Україні Петра Симоненка, «Свободу» Олега Тягнибока і навіть партію «Вперед, Україно!» Наталі Королевської. Зараз сам себе туди виводить екс-президент Віктор Ющенко, який вирішив реанімувати партію «Наша Україна», чим, ясна річ, всіх страшно насмішив . Про його невиліковним дурниці вже почали підзабувати як про прикре непорозуміння, і на тобі – знову сплив. Навіть не так – не сплив (таке не тоне), а відірвався від берега і пішов від переслідування санітарів. І пильною Ірини Ванникової: вона думала, що «месія» звично усамітнився в кущах здавати аналізи, а він знову поліз у політику …

Отже, як бачимо, перед нами знову, як, на жаль, перед всякими виборами за останні 20 років, постає питання альтернативи. Не в тому сенсі, що не знайдеться, кому заповнити вищий законодавчий орган. З цим-то все буде в порядку: нинішні і вчорашні успішно роздерибанять між собою мандати, а ті що просочаться випадково за лічені тижні присмокчуться до «велетнів» аж бігом.

 І біда  України буде полягати в тому, що, по-перше, нинішні після виборів теж стануть вчорашніми, а вчорашні – позавчорашніми. І практично нікого нового. По-друге, боротьба йде зараз  між відстоєм і застоєм, поносом і проносом, стагнацією і прострацією, безрезультатністю і безперспективністю. І, нічого нового, альтернативного, здатного вдихнути у старі легкі свіжий вітер змін…