Іноді саме відмова допомогти є добром.

Хто ж мені допоможе...

  За своєю природою ми, люди - добрі. Їм хочеться творити добро. Прагне до цього серце. І релігія це схвалює. І мораль, і совість. Не кожен здатен відрізнити добро від того, що тільки здається добром. 

     Один мій гарний знайомий втратив племіника через те, що позичив йому тисячу доларів. Той, не маючи змоги віддати позичене, просто уникає доброчинця, у результаті вони не спілкуються... Якби відмовив - сто відсотків - було б інакше. Та як відмовити, коли рідна душа просить, коли їй ніби потрібна твоя допомога, а ти можеш допомогти? Виходить, добрі вчинки можуть породжувати погані наслідки?
     Бувало у вас так, що ви зробили добру справу й поплатились за це? Упевнено можу відповісти: «Так!» Можна пригріти бродячого котика й довго лікуватися від якогось токсоплазмозу. Можна покласти життя на те, щоб врятувати когось від алкоголізму, замість того, щоб посадити його голим задом на лід і дати шанс схаменутись.   Часто подаємо милостиню особам, вигляд яких не залишає сумнівів - гроші будуть витрачені в найближчому генделику. Ми, наївні доброчинці, які дають кошти на добрі справи й не перевіряють, хто, як і на що ті кошти витратив. Спокушають людей. А добро не може бути безвідповідальним.
     Сучасні психологи й езотерики в один голос стверджують, що те, як живе людина - результат її бажань, зусиль і вчинків. Тобто - результат її способу життя й мислення. Тому, збираючись зробити комусь добро, придивіться й подумайте - чи не є скрута, в якій опинилася людина, прямим наслідком того, як та людина живе? Піде зроблене вами добро на користь чи підштовхне до згуби? Як свідчить програма «Без мандата», у нас вже звикають до того,щоб  народний депутат посприяв встановити двері в туалет чи павуків з кутків повиганяти й хідники повитрушувати.
     А не потрібно щодня давати рибину тому, хто й пальцем не ворушить, аби взяти вудочку й навчитися ловити рибку самому. Теща моя взялась було опікуватися сусідськими дітьми, батьки яких плакали, що не мають чим їх годувати. Що не зайде добра душа бабуся до них у хату - сидять бідолашні дітваки й сам лише чай без цукру п'ють. Бабця піде додому, сала принесе, пиріжків, яєць. А потім задумалась вона - чому ж у сусідів стоїть пусткою хлів? Чому у двох молодих, ледь за тридцять, господарів на городі ростуть бур'яни? Чи ж не через банальні батьківські лінощі страждають ті діти? І чи не підштовхує моя бабця сусідів до неробства своєю щоденною добротою?
     От візьмемо ситуацію, в яку втрапив мій знайомий зі своїм племіником. Це тепер він розуміє, що позичати гроші, аби хтось міг почати власну справу, варто лиш тому, хто вже щось робить, докладає якихось зусиль, а не тому, хто сів і щось там собі нафантазував.
     Так, необхідно подавати старим, немічним, тим, хто потребує грошей на лікування. Допомагайте! Чим можете. Але в тому теж потрібно знати міру.
     Таки мудрими були ті древні мужі, які сказали, що, рятуючи комусь життя, береш на себе відповідальність за врятованого! Поміркуйте щоразу, маючи намір когось врятувати - чи ж не забагато відповідальності впаде на ваші плечі? І чи не варто прислухатися ще й до дідуся Ніцше, який казав, що того, хто падає, потрібно підштовхнути? Підштовхнути задуматись і зробити висновки та змінитися. Не рятуйте тих, хто вперто і з власної волі перебуває у скрутному, як вам здається, становищі й не береться щось змінювати. Допомагати людям потрібно так, щоб їм це йшло на користь. Іноді саме відмова допомогти є добром.