Війна в Криму - це не гра в солдатики

Анексія Росією  Криму з усією наочністю показали прогнилу структуру української держави та її збройних сил. Ото ж кілька висновків по слідах кримської операції Росії:
Всім остаточно стало зрозуміло, що українська армія небоєздатна і стосовно до теперішнього часу воювати не вміє.
  На даний момент протистояти агресії Російської Федерації українська армія не в змозі .
А це означає, що слідом за анексією Криму може послідувати анексія всього Південного Сходу України.


Нічого не зміниться і якщо оголосити додатковий набір в національну гвардію і на захист східних рубежів відправити тисяч двадцять добровольців. Звичайно, після цього можна всіх добровольців назвати патріотами і на кожному кроці кричати: - «Слава героям», - і навіть поставити надалі їм пам'ятник. Тільки це, може, і велика політика, але до військового мистецтва вже не має ні найменшого відношення. І якщо наше військово-політичне керівництво, свідомо знаючи, чим може обернутися для нас результат такої битви і якими будуть наші втрати, посилає своїх солдатів помирати, то гріш ціна таким нашим горе-правителям.

Війна - це не гра в солдатики, а, перш за все, високо-обгрунтована жертовність народу. І якщо правитель жадає крові і посилає солдат на війну, то перш сам хай покаже нам жертву свою і ті наші подальші дії, що і приведуть усіх до перемоги. Коли ж ні жертви правителя, ні ясної стратегії немає, то в ситуації, для нас ситуації, вважаю, краще вибрати тактику Франції у Другій Світовій і, надавши противнику на якийсь час свої території, вберегти свій народ від зайвого кровопролиття.

Говорячи про війну і ті наслідки, що вона всім несе, не слід забувати, що це такий же бізнес, як і всі інші. Хіба що, більш витратний для однієї сторони і який обіцяє колосальний прибуток інший. Все залежить лише від організації даної справи, економічного планування, логістики, застосовуваних технологій і т.п. Ось тільки ведеться цей бізнес в рамках всієї держави і виключно на рівні перших осіб державної влади, а його доходи і контрибуції, як і жертви і поразки, є надбанням всього народу, що проживає в територіальному просторі цієї країни.

І вже звідси по логіці здорового глузду випливає: якщо ми не в змозі домагатися швидких перемог на війні, значить, повинні перейти у фазу мирного протистояння і за допомогою своєї армії удосконалювати організацію управління суспільним виробництвом да в умовах наближених до військового часу піднімати ефективність своєї економіки. А це в свою чергу тягне до необхідності реформування, насамперед, самої армії.

Втім, Крим уже окупований і, залишені тут на свавілля армійські підрозділи дуже виразно сприймають це зараз на собі. А найнеприємніше в тому, що за існуючої доктрині війни, у військовозобов'язаних на відміну від цивільного населення немає жодної перспективи. Клятвоотступнічество, може, і дозволяє деколи врятувати своє життя, але не надає можливості захистити честь, від чого на військовій кар'єрі після цього ставиться хрест. А якщо при цьому ти кадровий військовий і нічого більше, як служити, не вмієш, то, скажу прямо, подальше життя для тебе буде не солодкою.

Та й, на побутовому рівні не так-то все гладко. Жити, як раніше, залишаючись в Криму, більше не можна, а мігрувати на материк, теж не так-то й просто. Ні грошей немає для того, ні гарантованого житла, ні роботи. І якщо Україна в мирний час була не в змозі забезпечити житлом своїх офіцерів і забезпечити роботою народ, то при існуючому стані і поготів цього зробити не зможе. І коли при всьому цьому, покладаючись на нашу реальність, військовозобов'язаний відповідає за продовження свого роду і несе відповідальність перед сім'єю, то вкрай смішно й непереконливо звучать після цього запевнення новоявлених представників української влади про те, що Україна в змозі прийняти колони мігрантів з Криму, забезпечивши їх усім необхідним.

До того ж не можна не враховувати і ще один важливий фактор, з яким жодна розсудлива влада не рахуватися просто не може. Виводячи з Криму свій військовий контингент, Україна автоматично втрачає всі важелі впливу на сей регіон. Повернути після цього Крим буде практично неможливо. Тому й така нерозторопність і неадекватність у прийнятті рішень вгору.