Пройшов місяць після перемоги майдану. І вже можна робити висновки і відповісти на багато з питань. Чого добився майдан? Чи є підсумки цієї перемоги українського народу? Чи змінив майдан Україну? Що нас чекає далі? Ці питаннями задає собі, мабуть, кожен громадянин України.
Перш за все, щоб зрозуміти чого домігся майдан, необхідно розуміти які причини привели до майдану. Говорити про те, що майдан стався через непідписання Угоди Асоціації з ЄС як мінімум нерозумно. Це було лише приводом для першого виходу людей на вулицю.
Точно так побиття міліцією демонстрантів у ніч на 30-е листопада
2013-го також було лише приводом, який вивів маси людей на вулиці. Основними причинами були соціально-економічні - зниження добробуту населення - і надто великі апетити клану Януковичів. Які грабували не тільки власний народ, але почали «віджимати» активи багатьох українських олігархів на свою користь.
Майдан - це хатній переворот олігархів проти свавілля «сім'ї»
Януковичів, підтриманий половиною населення країни за пасивної позиції
другої половини населення країни. Колишні опозиційні політики, виразники волі українських олігархів, стали нинішньою владою. Чи змінилося щось в економічній, соціальній, державної та інших системах України? - Однозначно ні. Помінялися люди, які мають намір контролювати бюджетні потоки і контроль над економікою. Всього лише. Всі декларовані зміни є косметичними та зміни системи не припускають. Нові люди в політиці, т.зв. «Представники майдану», прийняті у владу дуже швидко стануть грати за правилами системи - відкати, корупція, лобіювання. Та й біографії деяких з них викликають запитання. До того ж їм віддані третьорозрядні за значимістю посади та напрямки.
Друга українська республіка закінчує своє існування. Це видно і по економіці, і по її «еліті», по її чиновниках і по іншим процесах. Ситуація в економіці просто жахлива. На 2014 рік дефіцит бюджету заплановано у розмірі 71,6 млрд. грн. Незважаючи на вмовляння Яценюка («скоротити дефіцит бюджету в два рази») реально він буде ще більшим. Тому що дохідну частину вже першого кварталу не виконано і близько. І оподатковувана база, тобто доходи бюджету, стрімко скорочуються.
Навіть у відносно спокійний минулий рік при запланованому дефіциті
бюджету в 50 млрд. грн реальний дефіцит склав майже 65 млрд. грн. Дефіцит ПФУ в 2014 році запланований в 22 млрд. грн. Тобто загальний запланований дефіцит складе близько 10 млрд. $.
Також цього року Україні необхідно виплатити трохи більше 6 млрд. $. Резерви НБУ на початок березня склала 15 млрд. $. З яких переважна частина - це облігації та акції американських банків, які реалізувати вкрай складно. Зовнішньоторговельний баланс стабільно негативний з 2005 року. З цього року ситуація з експортом буде ще гірше, бо будуть обмеження торгівлі з Росією (25% українського експорту).
Тобто гасити ні зовнішні борги, ні внутрішній дефіцит практично нічим. Анонсований кредит від МВФ у 15 млрд. $ буде «з'їдений» максиму за рік. А що потім? Захід не буде «годувати» Україну нескінченно. Кредити дають з метою заробити на них, а не подарувати.
Після цього немає зарплат чиновникам, силовикам, немає грошей на
підтримку зруйнованої інфраструктури, немає грошей на соціальні
програми. Після цього люди виходять на вулиці а чиновники і силовики розбігаються. І треба врахувати, що психологічний поріг незастосування зброї вже пройдений.
Некерованість «вгорі» видна по імпотенції української влади в Кримському питанні. Відсутністіь управління та контролю «на місцях» добре видно по бездіяльності правоохоронних органів, силовий активності «людей в масках» всіх мастей (як мають відношення до майдану, так і самозванців) і багатьом іншим речам.
Фактично, ми стрімко виходимо з правового поля у вирішенні конфліктів. Верхи вже не можуть і не хочуть, а низи попросту поки не мають на руках достатньо зброї. І не можуть поки повсюдно вирішувати конфлікти на свою користь. Мабуть, тільки тому ми ще не звалилися в тотальний хаос.
У результаті ми маємо ситуацію, коли в зруйнована і гине система
другої української республіки «еліти», за допомогою майдану прийшли до
влади, займаються виключно «віджиманням» активів у попередньої влади і
перехопленням фінансових потоків. Абсолютно не розуміючи того, що при руйнуванні держави ці активи нічого не варті і не генерують прибутку.
Ще одним ключовим фактором нинішньої дестабілізації стало те, що
ініціатори майдану абсолютно не враховували геополітичних інтересів
основних світових Гравців.
При цьому українські держструктури втрачають керування і не можуть змусити суспільство дотримуватися права. Тільки в результаті диктатури і жорстких силових дій можливо забезпечити порядок в країні де-факто. Фактично зараз є тільки два варіанти. Перший - це «залишити як є» і країна йде в рознос і в хаос, що лежить поза правовим полем. Другий - жорсткими діями привести нову еліту до влади і шляхом диктатури захистити інтереси країни і народу. І в тому, і в іншому випадку ми виходимо за правове поле. Але в другому варіанті досягається потрібний результат.
За описаних вище причин різні дії по створенню всяких там народних
рад, наглядових рад та інших громадських організацій не має сенсу. Вони не в змозі захистити інтереси людей. Також треба розуміти, що всі вибрані і обрані, призначувані персоналії нинішньої влади - це смертники. Причому деякі в прямому сенсі слова. Вони не здатні зупинити руйнування системи другої української республіки.
Вони не здатні створити нову життєздатну систему при якій мінімізується
корупція, зникає злодійство і здача національних інтересів. Така система суперечить самому існуванню нинішніх «еліт». Тому й будувати вони її не будуть. Не варто на це витрачати час і сили.
«На те, щоб прийти до влади потрібні ресурси, а їх немає або брати їх не можна. Однак, ситуація з світовою економікою і зовнішньополітичної ситуацією веде до того, що економіка України котиться в прірву.
Вже зараз по подіях у Києві, в Південно-східних областях і в Криму
видно, що нинішня влада і «еліта» не мають ресурсів для вирішення
ситуації. Втрачено керування. Крим просто злитий. Спеціально або в результаті бездарності - це ще належить з'ясувати. Також зливаються зараз і східні області країни.
Загнавши кризу в Криму в положення «ні миру, ні війни» українська влада
показала всьому світу і агресору, що готова і далі віддавати території. І інші гаранти української незалежності не бачать сенсу захищати країну, яка сама не хоче захищати себе. У підсумку армія і флот здебільшого попросту здалися. Що в ситуації, коли її просто зрадили, не викликає особливого обурення. Надалі армійські командири середньої та нижньої ланки дуже сильно подумають - а чи варто захищати тих, хто до нас так ставиться?
А при владі то ...
ВідповістиВидалити