Я не знаю, де похований мій дід

Кожного року навесні, у першу неділю після Великодних свят, ми їдемо до рідного дому-вклонитися могилам ,покласти традиційну пожертву  та пом"янути померлих  батьків, дідів та бабів у звичайний спосіб- помолитись, поставити свічку на могилі , а потім випити,закусити, пригостити людей, зайти до близьких родичів та добрих сусідів і так далі. Цей день не є державним святом. Але на всіх дорогах, що проходять поблизу цвинтарів, стоять інспектори ДАІ та допомагають машинам і потокам пішоходів з вінками розминутися. І мабуть- це один з небагатьох днів, коли вони дійсно допомагають.І примітно, що ввечері даїшників на дорогах уже нема. Хоча ставши на узбіччі, наряд  за годину  може виконати місячний план по "заробітку".    Значить є щось сильніше за здирництво, сильніше за гроші і владу. І ми знаємо,що це. Це-Смерть. Перед її ликом, всі ми  незалежно від статусу і статку-стаємо рівними. І коли на обрії з"являється ця поважна невідворотня пані з косою /не путати з Юлею/, навіть сарненський сержант-даїшник стає людиною.
    Чи мали люди досхочу їжі чи ні, а своїх мертвих поминали завжди. А тут, минулого  року, я їхав автомобілем на Батьківщину, поминати рідних і по радіо чую, що в селах Сарненщини ставлять хрести жертвам Голодомору, а поруч стоїть розвалена ферма, так на неї грошей не знайшлося, а на якийсь хрест будь ласка.Слово честі, подумав, що причулося. Ну не може людина в повному розумі, такого сказати.І як би міг в ту хвилину відповісти ,то сказав би: "Нешановний " добродій"! Мабуть у ваших діда з бабою стоїть на могилі хрест?
То чом би вам його не продати і не збудувати якийсь хлів чи якийсь інший свинарник."
    А різниця є суттєва. В тому,що хрест жертвам Голодомору- фактично нічий. Під ним немає конкретних кісток. А якщо нічий, виходить, що можна блюзнірствувати? Я не знаю де похований мій дід, що був розстріляний НКВДистами. Могила невідома. А скільки  наших безвинних предків закатовано голодом?.Чи це було за віру, чи за щось інше, прйде час іще  розберемось. Але хіба не заслуговують
ці мученики,якщо не на святість то бодай на повагу?
    Розумію,що в Україні живе чимало людей, для яких загиблі в 33-му та 46-му від голоду, не були предками ані за кров"ю, ані за культурою і менталітетом.Ї хні предки приїхали та поселились в спустошених селах, у порожніх побілених хатах в квітучих вишневих садочках. Звісно онуки не відповідають за злочини дідів і тепер вони є повноправними громадянами України, зокрема й правом голосу, до сих пір не можуть визначитися , як для нас Українців,у такій простій ситуації-Голодомор був.
    Україна не першою опинилась в такій делікатній ситуації. Давайте згадаємо, шо предки сучасних американців теж платили по долару за індіанський скальп та дарували тубільцям ковдри,заражені віспою. Однак їхні нащадки змогли подолати в собі комплекси- вбивць-не проклинають загиблих індіанців і не твердять, що від віспи гинули ковбої та представники інших національностей.
   Не ваша воля була вбивати.Та якщо не причини вибачатися-хоч подякуйте загиблим.За вишневі садочки, за криниці, за оброблені поля, що вони вам за собою лишили.
       Випиймо ж чарочку за світлу пам"ять невинноубїєнних, пом"янемо їх свічкою, як робили на нашій землі споконвіку.