Козаки від перепою рятувалися "пургатоурімом"

Козаки від перепою на Різдвяні свята, рятувалися пургеном.Пили знатно і багато. Вважали доброю ознакою, що догодили гостю, коли того в "дупель" готового відтягали додому....

07.01.2011 ВІД VESTNIK55 

Козаки.

В козацьку пору, рік розпочинався з Різдва Христового – одного з найбільших християнських свят. Літочислення від Різдва Христового й відповідно святкування нового Божого року, як писали в тогочасних літописах, відомі на теренах Руси- України вже з XIV століття.
Святкування Різдва християнами західного та східного обрядів припадає на ту саму фіксовану дату – 25 грудня, в католиків за сучасним гри­горіанським, а в більшості православних церков, згідно з традицією, за старим юліанським календарем, що різняться хро­нологічною дистанцією в 13 діб бо теперішній новий стиль (григоріанський календар) наші предки стали використовувати практично одночасно з упровадженням його понтифіком Григорієм ХІІІ 1582 року. Релігійне протистояння православних, що переросло в політичне, підтримуване східними патріархами, які в новому календарі вбачали ворожі підступи католиків не дозволило його запровадити на Русі.
Попри суперечки й скандали довкола нового календаря, його сприйняли лише частково, переважно в офіційному вжитку. Зокрема, значна частина українських судів і канцелярій видавали декрети, постанови й позови згідно з григоріанським стилем.
Більшість же територій, де в діловодстві й побуті зберігався юліанський стиль, використовували його до лютого 1918 року, коли уряд Української Народної Республіки видав розпорядження вважати 16 лютого 1-м березня, впровадивши таким чином григоріанське літочислення.
Хоча і вважається, що літочислення від 1 січня в нас поширилося після указу Петра І 1700 року, яким у Росії замість архаїчного і незручного візантійського календаря (відповідно до нього рік розпочинався 1 вересня) запроваджувався новий юліанський, “першосічневий” рік на Руси став поширюватися ще з ХV століття, за 200 років до Петрового указу.
Не принесла жодних новацій у його святкування й царська вказівка влаштовувати маскаради, “огненные потехи и в знак веселия друг друга поздравляти”: на відміну від аскетичних московських порядків, де раніше Новий рік був лише церковним святом, на Гетьманщині його відзначали, як і за річпосполитських часів, із бучним розмахом, притаманним козацькій та шляхетській вдачі., хоча і ті давні новорічні свята не мали вихідних для гуляння днів, адже Різдво Христове було водночас і хронологічною віхою, і великим церковним святом, його святкування за своїми масштабами завжди дещо перекривало Новий рік.
Урочистості на Різдво починалися ще з ранку. Запрошені до гетьманського двору старшини являлися віддавати вітання й “поклони” – дарунки, як того вимагала тогочасна куртуазність. Найчастіше дарували: кав’яр (чорну ікру), помаранчі та лимони, привезені з південних країн вина й конфекти (зацукрені плоди і фрукти), тростини, годинники, шовкові пояси й хустки,а ополячена публіка ходила вітати й кланятися місцевим урядникам простішими презентами: цукровими головами, здобними калачами і золотими дукатами.
По закінченні молебну і появи на небі різдвяної першої зорі в рейментарському палаці розпочинався бенкет, тривалість якого ніколи не нормувалася: гуляли стільки, скільки були спроможними господар і гості.
Новомодною фішкою святкувань XVIII століття були феєрверки і салюти. Ними відало серйозне військове відомство – Генеральна артилерія, що за кілька днів витрачала на втіху столичної тусовки мало не половину свого річного запасу пороху і петард. Окрім влаштування ракетно-бом­бо­вих симфоній, вони вмі­ли викладати з порохових свічок і ґнотів фігури-вензелі з ініціалами гетьмана та запрошених самих поважних персон.
Після різдвяного посту публіка особливо не стримувалася, тож на пиятиках нерідко траплялися сварки і дуелі, до яких мали особливу схильність підпилі російські офіцери. Якщо гостям таланило тієї ночі дістатися додому, в приватних щоденниках часто з’являлися згадки про те, що “подпияхом изрядно” або ж “подгулялем барзо”, в інших випадках записи відновлювалися лише на другий чи третій день.
Лише офіційний урядовий літопис – діаріуш Генеральної канцелярії – бюрократично сухо й водночас по-дитячому наївно занотоував, що “през кілька днів справи у канцелярії, за святковими чинами, не відправлялися”. Але в перервах між світськими розвагами залагоджувалися й цілком серйозні державні справи: на початку січня в столиці традиційно збиралися сейми генеральної та полкової старшини, на яких обговорювали кадрові призначення, податкову політику або підготовку воєнних виправ.
Нарешті, вінчало зимові урочистості свято Богоявлення Господнього. На Водохрещу, окрім урочистого молебню, влаштовували салют із гармат і мортир, які розставляли прямо на кризі річки Єсмань поряд з освяченою “йорданню”.

Лист, після перепою...

Козацькі аристократи за святковим столом віддавали перевагу традиційним для регіону, але все одно дорогим імпортним винам: рейнвейну, мальвазії, волоському.Горілка й настоянки посідали в рейтингу почесне друге місце. Особливої очистки гданські горілки і домашні міцні напої подавали перед застіллям як аперитив або ж із гарячими стравами. Утім, чистою оковитою бавилися хіба що гурмани або ж відверті п’яниці. Більшість панства і нечиновного люду вподобали настоянки (помаранчеві, кминові, анісові, вишневі, персикові й грушеві), які в умовах ще недостатньо вдосконаленої технології перегонки та очистки спиртів пом’якшували й урізноманітнювали смак трунків.
Меню бенкетного столу (“потрави і легкомини”, як тоді казали) залежно від свята мало свою специфіку й черговість перемін.
Святвечір, звісно, не обходився без традиційної куті, яку, щоправда, подавали переважно при посполитому столі. Її замінником на пансько-стар­шин­ському бенкеті були калачі й булки з маком та родзинками.
Неодмінний атрибут різдвяних і новорічних учт – м’ясні страви. Що більше їх було, то багатшим і пишнішим вважався стіл. У селянській або козацькій господі та шинку – це найчастіше ковбаси, вуджена й в’ялена шинка, смаженина, у старшинській і гетьманській світлиці – дичина, печені й смажені поросята, індики, печеня з квашеною капустою, паштети, а також численні закуски: млинці, фарширована печінка, печериці в оцті, осетрина.
Вінець будь-якого старосвітського бенкету – десерт, на підготовку якого марнославні господарі не шкодували грошей, а рідкісні продукти та інгредієнти могли завозитися ще з літа. Хоча кава, шербет і марципани в козацькій Україні через близьке сусідство зі Сходом не були дивиною, західні смаколики – безе, пудинги, тістечка – мали більший попит.
Пили знатно і багато, пиття об’єднувало простих козаків- сіромахів і вищих державних достойників. Збереглося свідчення, що 79-річний гетьман Данило Апостол так відсвяткував відкриття свого нового палацу в Глухові, що зліг майже на цілий рік, а після бенкетів з нагоди нового 1734 року рейментарське здоров’я вже не витримало, й Україна на довгі 16 років опинилася без гетьмана, потрапивши під правління російських намісників.
Від таких “рицарських” перепоїв частенько рятувалися “пургаторіумом” (проносним), але загалом багато їсти й пити вважали ознакою доброго тону навіть у випадках, коли непритомного, в "дупель" готового гостя,  відтягали додому слуги й гетьманська варта.