Нечесним громадянам потрібна нечесна «влада», а нечесній «владі» потрібні нечесні громадяни!

У сучасному суспільстві основним джерелом небезпеки є не «влада», а наші нечесні ближні: це вони, проявляючи нечесність, загрожують нам вже самі по собі і, крім того, відкривають можливість для існування нечесної «влади», яка стає для нас загрозою з їхньої вини. Нечесна «влада» існує лише тому, що цьому сприяють нечесні громадяни, які домінують над чесними людьми, позбавляючи їх можливості привести до «влади» чесних.
Нечесним громадянам потрібна нечесна «влада», а нечесній «владі» потрібні нечесні громадяни! Так виникає «союз нечесних», що дозволяє паразитувати і нечесним громадянам і нечесній «владі» на чесних людях! Тому очікування чесної «влади» в умовах домінування нечесних громадян над чесними є примарним. Так само як і сподівання на «громадянське суспільство» — воно сьогодні в нашій країні так само уражається «вірусом» нечесності, як і влада. Про це свідчать, зокрема, факти небезпечного ураження корупцією не лише «влади», а й інститутів «громадянського суспільства», у тому числі політичних партій.
Небезпека аморальності, і зокрема нечесності, у тому, що Іван, наприклад, нажившись на обмані Петра, нашкодив не лише Петру, а усьому суспільству, у тому числі собі, бо він зашкодив соціальному порядку, який є спільним знаменником і для самого зловмисника Івана, і для його жертви Петра. Якщо Іван так чинить щодо Петра, то цим самим він утверджує у суспільстві соціальний порядок, сприятливий для того, щоб Петро, у свою чергу, так само чинив щодо Івана.
Нечесні люди не сприймають ту істину, що наживаючись шляхом обману своїх ближніх, вони таким чином утверджують у суспільстві порядок, сприятливий для того, щоб їхні ближні, у свою чергу, обманювали їх самих. А це перетворює суспільне життя людей на «гру без правил» з усіма руйнівними наслідками. Отоді і настає патологічний стан суспільства, коли у ньому набуває поширення принцип «людина людині вовк». Особливо небезпечними для суспільства є нечесні люди, що мають владні повноваження — і чим більше вони мають повноважень, тим більш небезпечними вони є.
Аморальність, поширюючись у суспільстві, спотворює усі соціальні цінності: без моралі свобода перетворюється на свавілля, тобто вседозволеність, і стає небезпечною; інститути демократії стають засобами для зловживань у руках нечесних людей; слово перетворюється на засіб для введення людей в оману; гроші із засобу для забезпечення нормального життя перетворюються на мету життя і т.п. Саме тому, що, наприклад, демократія може бути спотворена аморальними людьми, у своїй Енцикліці «Євангеліє життя» Папа Йоан Павло II застерігав «не переоцінювати демократії, роблячи з неї замінник моралі». А для тих, хто перебільшує, наприклад, роль Конституції у формуванні прогресивного соціального порядку в країні, можна додати: жодна Конституція не може замінити собою благотворну роль моралі у суспільному житті людей – нечесні люди здатні перетворити будь-яку Конституцію на інструмент для зловживань. І це стосується не лише Конституції, а й Кримінального кодексу чи будь-якого іншого законодавчого акту. Мораль не можна замінити нічим! Зокрема, як свідчить досвід, ніякими законодавчими актами чи репресіями не можна забезпечити ефективну протидію корупції, якщо у суспільстві не буде культивуватися антикорупційна моральність.
Нечесні люди нав’язують суспільству ідеологію, що мораль – це пережиток минулого, який заважає людям «хорошо жити». Начебто політика, бізнес, юстиція, навіть релігія не сумісні з мораллю. Тому пропагується ідея свободи від моралі. Це сприяє формуванню у суспільстві культу вседозволеності: якщо моралі немає, то все дозволено! Так, зокрема, виправдовується нечесне збагачення чи використання влади аморальними способами, тобто не за моральними правилами, а шляхом, обману, зловживань, насильства тощо.
Внаслідок цього формується суспільство, у якому лікує аморальний лікар, судить аморальний суддя, сповідує аморальний священик, агітує аморальний партійний лідер, охороняє аморальний міліціонер, вчить аморальний вчитель, перевозить аморальний водій, годує аморальний кухар, керує аморальний керівник, інформує аморальний журналіст і т.п. Ось хто є джерелом загроз для кожного з нас. За цих умов загрози кожного чекають звідусіль, де є «людський фактор»: від аморальних друзів, сусідів, співробітників, начальників, чиновників, політиків, підприємців, навіть від рідних і близьких людей тощо.
Зокрема, поширеність в Україні беззаконня – це теж наслідок деморалізації нашого суспільства: аморальні люди неодмінно перетворюють будь-які закони на інструмент для зловживань у власних інтересах. Якщо сьогодні в Україні якась чесна людина, що багато працює, живе попри це в злиднях, то у цьому винною неодмінно є якась інша нечесна людина, що оббирає чесну з дозволу нечесної «влади». І це дає чесним людям природне («священне») право на необхідну оборону від нечесних, у тому числі і від нечесної «влади», адекватними засобами, достатніми для визволення чесних з-під гніту нечесних. Бо, як влучно висловився англійський політичний діяч Едмунд Берк, «все, що треба аби торжествували погані люди, — це бездіяльність людей хороших».
Ключ для виживання і прогресу народів – у моралі! Аморальні ж люди, поборюючи моральних, позбавляють народ цього ключа, і тоді його вражає соціальна криза, як це і відбувається сьогодні в Україні.
Аморальні люди є людьми, позбавленими здорового глузду: вони не розуміють, що вчиняючи нечесні вчинки вони тим самим руйнують основи соціального порядку, без якого не лише інші люди, а й вони самі та їхні близькі нормально жити не можуть. Нечесна людина (хай це буде політик, підприємець, суддя, лікар, вчитель, журналіст, священнослужитель чи будь-який інший громадянин) нагадує свиню з відомої байки Івана Крилова, що, будучи осліплена жадобою до жолудів, підриває корінь дуба, який ці жолуді плодоносить і таким чином позбавляє себе та інших цих плодів надалі.
Чесність – ознака здорового глузду, і взагалі – ознака соціально здорової людини, на відміну від людини, ураженої соціопатією. Саме здоровий глузд, що є ознакою соціального здоров’я людини, вказує на те, що моральні правила – це не плід людської фантазії, начебто спрямований на пригнічення свободи людини і заважає їй «хорошо жити», а відкриті людьми закони соціального життя людей, яким люди мають підкорятися так само, як вони підкоряються законам фізики чи біології.
Очевидно, існує наступна моральна закономірність суспільного життя людей: за усі соціальні біди сьогодення винні аморальні (нечесні) люди! Як же має відбутися визволення народу з-під їхнього домінування?
Під тиском необхідності виживання і соціального прогресу в Україні має утворитися еліта, яка буде культивувати в масах чесність як основу прогресивного соціального порядку. Культивування чесності має здійснюватися двома шляхами: словом і ділом, тобто через соціальне просвітництво і соціальну практику. Це приведе до утворення в Україні нового соціального порядку, сприятливого для чесних людей і несприятливого для нечесних, що й забезпечуватиме благополуччя в суспільстві. Лише за цієї умови в Україні з’явиться і чесне громадянське суспільство, і чесна «влада»!
Як зазначав британський філософ Томас Карлейль, «будь-яка реформа, крім моральної, є марною». Історичний досвід засвідчує, що клас нечесних людей, якщо він домінує на людьми чесними, неодмінно оберне будь-яку реформу (політичну, економічну, правову, адміністративну тощо) на свою користь. А Бенджамін Франклін вніс значний внесок у розвиток політичної культури у США, запроваджуючи у практику принцип «чесність – найкраща політика». Цей принцип сьогодні актуалізує політичну етику — галузь науки, яка має досліджувати моральні основи застосування державної влади для управління суспільним життям людей.
При найближчому розгляді у світлі ПОЛІТИЧНОЇ ЕТИКИ природи соціальних конфліктів, революцій, воєн і різноманітних криз суспільного життя людей стає очевидним, що усі вони мають в своїй основі моральний конфлікт між двома основними суспільними «класами» — людьми чесними і нечесними.