Який сучасний Світязь насправді?

Гай–гай, скільки змін за цей час сталося. І зі славетним озером теж. Тепер до його води, «чистої і прозорої», треба добиратися ледве чи не з боєм. При в'їзді на територію Шацького району кожну автомашину зупиняє міліцейський пост. Чергують тут і працівники природного парку. За в'їзд треба платити — від 10 до 30 гривень. Залежить від марки транспортного засобу. Якщо ти іноземець — розкошелюйся більше... «ДИКУНАМ» НА СВІТЯЗІ — ДИКУНСЬКИЙ ВІДПОЧИНОК «Волинь–нова»          «… Сонце нарешті вибралося з туману, і ми побачили Світязь, який лежав перед нами спокійний, бо вітру не було, і блищав на сонці, як вино у величезній чаші із зеленої порцеляни. Далеко позаду залишився ковельський вокзал, тряска дорога і набридливі розмови в автобусі. І ось ми стоїмо на березі й мимоволі порівнюємо, наскільки відповідає картина, яку зараз бачимо, нашим сподіванням і уявленням. Вода у Світязі чиста й прозора. Дно, скільки видно, піщане, м'яке, мов хатній килим. Озеро велике, найбільше в Україні (приблизна довжина — дев'ять кілометрів, ширина — шість). Посередині Світязю настовбурчилася зелена купина острівця…» Цей уривок я взяв із книжечки «Повернення легенди» — про чарівні місця України. Вона вийшла у світ в Києві 1969 року.      Гай–гай, скільки змін за цей час сталося. І зі славетним озером теж. Тепер до його води, «чистої і прозорої», треба добиратися ледве чи не з боєм. При в'їзді на територію Шацького району кожну автомашину зупиняє міліцейський пост. Чергують тут і працівники природного парку. За в'їзд треба платити — від 10 до 30 гривень. Залежить від марки транспортного засобу. Якщо ти іноземець — розкошелюйся більше.      … «Я поспішав до Бреста через Шацьк. Попереду мене летить «Хаммер» із депутатськими номерами. Міліціонер вдав, що не помітив «крутої» тачки. А мене зупинив», — розповідав мешканець Любомля Василь Олещук.      — Платіть 10 гривень у касу.      — За що? На якій підставі?      — За в'їзд на територію природного парку.      — Я прямую в Білорусь. Чому маю вам платити?      — Тоді повертайте назад і їдьте через Ратне, — радить служивий.      Збирають гроші, виявляється, на підставі рішення районної влади. Під гаслом для розбудови інфраструктури природного парку. За сезон набігає до 300 і більше тисяч гривень. Дещо за свої труди забирає міліція, решта — району.      — Добре, — ніби погоджуюся, — заплачу, треба ж бюджет наповнювати, хоча й незаконним способом, але нехай спершу заплатить водій чи власник «Хаммера», який мчав попереду.      — Я не буду бігати за кожним «Хаммером», — чую у відповідь.      Літньої пори на «джипах», «ланосах», «тойотах» тут пролітають високопосадовці — від обласних до районних, несуться до озера Світязь, санаторію «Лісова пісня». Та ні копійки не платять за в'їзд на терени парку. Як і всюди, діє вибіркове правило. Є рівні, а є ще рівніші.      Згадувала молода любомльчанка Олена Р. З чоловіком власними «Жигулями» везла своїх діток показати Світязь. Зайвих грошей не мали, то на екологічному посту при в'їзді в Шацький район їх завернули. «Не маєте грошей, то сидіть вдома й дивіться телевізор», —глумливо порадили.      … Стою на березі Світязю. Від табору «Чайка» і до повороту на пансіонат «Шацькі озера» дорога заставлена машинами. Носа не встромити — так щільно. Дивом між ними пробиваються маршрутки до сіл Пульмо, Грабове. Ризикуючи життям, поміж транспортними засобами сновигають напівголі діти, дорослі. Аншлаг. На узбіччі переповнені скрині зі сміттям, побутовими відходами. Судячи з логотипу, це поставила львівська фірма. Біля дороги повним ходом йде жвава торгівля: стоять кіоски, торгові ряди, під ногами людей шурхотить пісок, брязкотить щебінь. Благоустроєм і не пахне. На віддалі 200 метрів від прибережної смуги лише одна кабінка для переміни одягу й жодного грибка від сонця. Нема і вбиральні, лише один платний туалет, але до нього далеко йти. Ніде жмені піску не побачиш, як має бути на пляжі. До води місцями не пройти — очерет стоїть стіною.      — Як вам відпочивається? — питаю луцьких студентів Вадима і Валерія, які бігають в пошуках хот–дога.      — Умови могли би бути кращі. Ми приїхали самостійно, тому ніяких прав не маємо. Засмагати на траві чи в осоці — це можна і на Стиру. Торік були тут, нічого не міняється. Тільки ціни стрибнули вгору — на все.      Поцікавився я враженнями і в поляка Томаша Сідлецького. Він із дружиною прибув з міста Холма. Гість похвалив природу, «гарне озеро», а щодо сервісних питань резюмував одним російським словом: «Пльохо!».      Питаю світязького сільського голову Миколу Цвида, чому не обладнають автостоянки? Це ж свіжа копійка для бюджету села. Чому не створити комунгоспу, який би прибирав територію та заробляв кошти на своє утримання? Та, виявляється, вся прибережна територія — це не його парафія. Це сфера природного парку. Він мав би дбати і про обладнання пляжу, створення умов для «дикунів». Не всі ж їдуть з путівками на бази відпочинку. Чимало люду відпочиває у приватному секторі, окремі їдуть на день–два. Таким де подітися, коли нема проходу до води, місця, щоб роздягнутися, взяти лежак (та і це тут розкіш)? На морі беруть гроші за кожну найдрібнішу послугу, але надають її, прагнуть спіймати свою фінансову хвилю. А у Світязі лише розводять руками. Ходимо по грошах і просимо оплати за в'їзд до парку. Не знаємо, на якому коні їдемо. Поділяю думку мешканців Івано–Франківська Леона Іванчури, який втретє приїздить до Світязя: «За комфорт, прості, але гарантовані послуги я готовий заплатити й подякувати. Там, де ночую, — все це маю, а прийду до берега (біля «Куточка рибалки») — і душа розривається. Нема порядку».      Колись сякі–такі місця для відпочивальників (із кабінами для переодягання, грибками, вбиральнею) було облаштовано біля тодішнього готелю. Тепер тут металева огорожа. Зась! Обгородило місцину силове відомство. Для своїх. Усі інші — чужі. А чужим нема спуску…      м. Любомль.      Фото світязьких краєвидів – "Шацький край".