Від КВН-49 до " 10 КАНАЛУ". Становлення TV на Рівненщині.

Те що доля людини запрограмована Всевишнім, вкотре переконуєшся на прикладі життя людини, що поєднала душі телевізійника і лірика. По родоводу йому  судилося бути хліборобом, аж ніяк не засновником Рівненської  телевізії. Але, як кажуть на Закарпатті -«людина мудрує, а Бог керує», всупереч накресленій  родовій долі - Наконечний Федір Йосипович все своє життя присвятив телебаченню і нащадків своїх прилучив.

   А почалося все з непрацюючого телевізора, та й звідки цей телевізор міг працювати в ті далекі 50-ті, коли сигналу ніякого не було. До Сарн, де відбулося  оте його перше знайомство

з телевізійною скринькою, телесигнал дістатися не міг навіть теоретично:

Ламповий телевізор
КВН-49.

     «Пам"ятаю, мов завороженний, дивився на той «ящик», який мені  здавався найбільшим дивом техніки. Мабуть, це був перший вітчизняний КВН-49, а може й Т-2 з екраном  розміром з поштову листівку. Ця моя перша зустріч з цим дивом відбулася в с. Чемерному, відомому  своїми торфородовищами.  З тремтінням, затамувавши подих  дивився на той телевізор. Було це в 1954 році під час навчання  в десятому  класі Сарненської середньої школи. До безтями захоплювався радіосправою. І так «захворів» нею, що на Всесоюзній виставці отримав медаль і кишеньковий годинник

«Молнія». Уявляєте, у ті повоєнні роки, що це було таке?!... 
  З посмішкою згадую вчителя фізики Кершковського О.І., людину з величезним гумором, який величав мене парубком на все село, а в селі одна хата і та німцями розбита...

     А «живу картинку» у телевізорі я побачив  лише у 1957 році в Пінську, у  якійсь службовій конторі залізничної станції .Парадокс, але матеріальна база Пінського електро- технікуму,  в якому я навчався, такого наочного експонату, як телевізор, не мала.

       З дипломом радітехніка вступив на навчання до Одеського іституту зв"язку. Вчився стаціонарно і на півставки працював техніком кафедри телебачення іституту. Телецентр кафедри був єдинним на всю Одесу. Тут, під час навчання, під час службового відрядження до Ленінграду, побачив експеримент професора Шмакова зі створення стереоскопічного телебачення. Це був 1960 рік, а звичайні передачі в кольори з»явилися в ефірі лише у 1967 році.

       Закінчивши інститут, повернувся додому, на Рівненщину . Перша посада- інженер радіофікації Рівненського вузла зв»язку.   В цей час вже появились львівські телевізори «Верховина», але на мою зарплатню у 106 рублів, такий телевізор був недосяжний, отож

закотив рукави і «сам склєпав». Вийшла та ж «Верховина», до того ж надійніша і честолюбство інженера заспокоїлося...

     Коли через два роки розпочався монтаж в Анталовці найпотужнішого передавача, такого ще в Україні не було, зрозумів; - «твоє місце саме там». Бо ж подібний передавач планувалося встановити тільки в Москві, на Останкіно.

    Перші передачі Рівненської РТС вийшли в ефір у переддень святкування 50-ї річниці

Жовтневої революції – 7 листопада 1967 року. А незабаром міністр зв"язку України Сінченко Г.З. призначив мене начальником станції. Тоді мені 20-ти річному, мій батько, категоричний по натурі, лаконічно сказав: « Ти ще пацан, два дипломи маєш, а життя не знаєш!». І мабуть він був правий...

    Зараз, після 30-ти присвячених становленню державного телебачення на Рівненщині  і останнього десятиріччя від початку створення першого на рівнещині комерційного телевізійного каналу, який з»явився на екранах, як «10 канал», вкотре згадую оте батьківське - «...ти ще пацан...»

      Гріх не сказати, що в ті доантопільські часи, місцеве телебачення в Рівному було, хоч це була дуже примітивна телевізія. На «Видумці» зв»язківці мали цікавий об»єкт, бо на ньому був малопотужний телепередавач зі щоглою. Ось тут група  фанатів-аматорів створила місцеве телебачення, на якому крутили кінофільми, а черговий технік- симпатична жінка оголошувала коротенькі новини, одне слово все, як у "професіоналів"...

Згодом до цього телецентру було прокладено магістральний кабель і  до нього прийшов

стабільний телесигнал з Києва. Відтоді жителі Рівного і ближніх сіл на третьому каналі дивилися телевізор з «Видумки» аж до 1967 року. Тут, на цьому телецентрі дуже близька мені людина – моя покійна дружина Марія Наконечна – дипломований радіотехнік, видавала в ефір оті перші телепрограми. Можливо, це і є - ота складова в зародженні телевізійної династії, про яку йшлося з самого початку.

      Розповідь про становлення місцевого телебачення на Рівненщині буде неповною без згадки про те, що на початку дев"яностих років минулого століття тут вже було створено досить солідну телевізійну передавальну базу. В ефірі вже працювали три найпотужніших телепередавачі, плюс чотири / дві стереофонічні/ потужні радістанції. Було збудовано радіорелейну лінію для подачі телепрограм на малопотужні передавачі в Сарнах і Кузнецовську.  До того ж у 1967 році встановлено найпотужніший передавач в СРСР – «Ураган» , який не мав аналогів за силою випромінювання в ефір сигналу. На початку його експлуатації навіть не дозволялося виходити в ефір на повну потужність через побоювання, що наш сигнал з Антополя перешкоджатиме польській телевізії. Лише в кінці 1968 року передавач запрацював на повну силу.

       Наприкінці вісімдесятих років стало зрозуміло, що держава про місцеве телебачення дбати не буде. Зізнаюсь, сьогодні не можу пригадати чому саме я взявся за цю справу?

 Взявся... Отримав підтримку влади. Досить оперативно з являється рішення №192 від 2 жовтня 1991 року. Але не так сталося, як гадалося. Співзасновники не змогли поєднати своїх сусиль, а голова міськвинкому І.Федів раптом надумав створити своє телепідприємство. І загальмувався телевізійний процес. Та не буває «лиха і без добра».,бо ж саме через це «лихо»,  через півроку появилася змога підняти антену на 220 метрів Антопільської телевежі, що дозволило приймати « 10 канал» в Острозі, Дубно і навіть в Сарнах.. Проте транслювалася лише, так звана «табличка» з тестами. А як звісно, «табличка» це ж не телебачення. Потрібні відеотехніка, студія, тележурналісти, а це все кошти і не малі...

    Як знайти вихід з «такого глухого кута», в якому опинилися ми зі спробою організувати місцеве телебачення!... Щоб не простоював змонтований передавач, провели переговор з тернополянами й домовилися в ефір видавати передачі їхнього TV-4.

   Дякуючи долі, на той час уже повним керівником області став Роман Василишин, який  авторитетно мені порадив: «Допоки не з явилися якась чергова заборона, формуй команду енергійних людей , реєструй і створюй , роби недержавне телебачення...».

      Послухавши мудру пораду Василишина ,вирішив створити якесь мале підприємство, чи товариство для місцевого телебачення. Бажаючих було багато, але коли прояснили, що треба формувати фонд з власних кишень, то ті кишені виявилися досить мілкими.

       Так створили колгосп. На жаль ніхто не знав, як тим колгоспом  створити студійний комплекс:придбати відеотехніку, організувати журналістьский професійний колектив, і знову потрібні кошти - і яких в нас мізер.

  Патріотизм – патріотизмом, але здогадувався- щось тут не так. Колгосп добре прополювати буряки, де кожен знає свю роботу і свою ділянку.

     Отож змушений був вчитися на досвіді інших регіонів. Переконався, що там легко долаються проблеми, де є ініціатива плюс тугий гаманець. Спробував і я нанести візит до «найкрутішого» на ті часи рівнянина / не хочу згадувати прізвища/. Хоча була попередня домовленість про зустріч, а я чоловік пуктуальний, чекати на прийом прийшлося довго...

 Азбука капіталістичних відносин засвоюється на практиці, тож перший урок було отримано.

   До моїх пропозицій «великий» пан поставився абсолютно прохолодно, хоча пообіцяв подумати й зателефонувати. Та дзвінка , звісно, від нього не дочекався. Згодом я  обрав п" ятьох енергійних і авторитетних своїх колег, зареєстрували структуру, створили мале підприємство і назвали його - «Рівненська телестанція», а мене обрали головою. Це сталося 15 січня 1992  року., і вже  2 березня 1992 року вперше в ефірі Рівненщини з явилися візитка «10 каналу». За короткий

час вдалось створити колектив, забезпечити фінансове, творче та технічне функціонування підприємства. Звісна річ,  рівень того забезпечення був мінімальний. Техніку орендували. Це була відеокамера «М7» сандарту  VHS., декілька VHS- магнітофонів. Створення власного відеопродукту було складною, але супер цікавою справою. Завдяки ентузіастам : К. Бертуха, М. Кривого, Д.Тарасюка, С.Стельмащук, І.Міхай. В.Дмітрієва,О. Войтовича. О.Горопаха, В.Космацький, Т.Ляшенко.З.Ульяніної канал став супер популярним. Наповненя ефіру фільмами та музичними програмами зробило канал сучасним і з високим  глядацьким рейтингом.

   

Автор книжки
"Телевізийними стежками"
Наконечний Ф.Й.
Народиася в 1938 році
в селі Немовичі
Сарненського району.

 Моя ж робота, як голови та й «хресного батька» товариства була у координації, порадах та допомозі у найскрутніших ситуаціях, яких за минуле десятиріччя було- ой, як не мало...»

- констатує  Федір Йосипович Наконечний у своїй унікальній книзі. «Телевізійними стежками» . Унікальної у всьому- від авторства й теми до життєвих ситуацій..., у книзі, де вперше узагальнено досвід і події. Це  літопис місцевого Рівненського телебачення. Літопис не статиста, а активного учасника цього процесу, сівача телевізійної ниви на поліській землі...


читай "Рівненська десятка"  http://somsamuch.blogspot.com/2011/02/blog-post.html,
а також "Операція "Щогла"". http://somsamuch.blogspot.com/2011/02/blog-post_03.html


 На додаток:

Документальний фільм “Так Було – Рівненське телебачення” . 20-хвилинний фільм розповідає про створення та розвиток телебачення на Рівненщині.

http://flv.video.yandex.ru/lite/ogoua/agpadut15c.2107/-

Для перегляду фільму натисни рядок вище.