Штефан Попель, він же Степан Бандера

Брати Бандери помирали важко, нiмцi хотiли, щоб вони мучились не одну годину

Уже традицiйно для України Януковича 1 сiчня у нашiй державi -- не бiльше анiж свято похмiлля i вчорашнього олiв'є. Бо для Януковича i його донецької команди день народження людини, у якої вони нахабно вiдiбрали звання Героя України, -- не свято.

Втiм, поза усiляким сумнiвом, Бандера залишається найсуперечливiшою фiгурою української iсторiї. Його вороги досi не можуть
прийняти того, що вiн не зламався. Його друзi вдячнi йому за те, що вiн вистояв.

Але, попри все, маємо надзвичайно мало iнформацiї про цю загадкову людину.

Тож до 104-ї рiчницi народження Провiдника ОУН ми вирiшили поцiкавитись, як склалась доля родини Бандерiв -- вiд батькiв Степана Бандери до правнукiв.

Батьки

Степан Бандера народився в селi Старий Угринiв, що на Iвано-Франкiвщинi, в родинi сiльського священика Андрiя Михайловича Бандери та вчительки Мирослави Володимирiвни (дiвоче прiзвище -- Глодзiнська).

"Батько закiнчив стрийську гiмназiю та богословський факультет львiвського унiверситету, -- розповiдає кандидат iсторичних наук, президент фонду "Лiтопис УПА" Микола Посiвнич. -- Був одним iз найкращих студентiв. Пiсля здобуття освiти одружився з Глодзiнською. Вона також була донькою священика, i власне батько Бандери спочатку працював його помiчником у парафiї Старого Угринiва. Отець Андрiй мав активну полiтичну позицiю: ще пiд час свого навчання у гiмназiї вступив до Нацiонально-демократичної партiї".

У жовтнi-листопадi 1918 року Андрiй Бандера став одним з органiзаторiв державного перевороту в Калуському повiтi -- формував iз селян довколишнiх сiл збройнi вiйськовi вiддiли. А через деякий час пiшов в Українську Галицьку Армiю капеланом, де прослужив до 1920-го.

За вiдсутностi чоловiка Мирослава, яка на той час мала вже шестеро дiтей, влаштувалася в Ягiльницi поблизу Чорткова, в будинку своєї сестри. Постiйнi нестатки i турботи про дiтей призвели до розвитку в жiнки туберкульозу горла. Й 1921-го, на 32-му роцi життя, Мирослава померла.

 Бандера змалечку готувався до тортур -- колов себе голками.

Пiсля смертi дружини на руках в отця Андрiя лишилося семеро дiтей: три доньки -- Марта, Володимира й Оксана та чотири сини -- Степан, Олекса, Василь i Богдан. Останнього Мирослава народила за кiлька мiсяцiв до своєї смертi, 1921 року.

Повернувшись з армiї, Андрiй Бандера впродовж наступних 20 рокiв виховував дiточок i служив парохом.

"23 травня 1941 року отця Андрiя арештували енкаведисти як "руководiтєля краковского центра ОУН Стєпана Андрєєвiча Бандери", -- веде далi Микола Посiвнич. -- 5 днiв вiн перебував у станiславськiй тюрмi, ще мiсяць i 13 днiв -- у київськiй. 2 липня 1941 року слiдство у справi отця Андрiя Бандери закiнчилося. 7 липня вiдбувся "суд", який тривав менше нiж двi години. Вiдповiдаючи на питання суддiв про своїх дiтей, отець Андрiй Бандера гордо вiдповiв: "Я своїм дiтям дав належне виховання, прищеплюючи їм любов до України. Свiтогляд моїх синiв i доньок однаковий". Пiсля численних катувань його засудили до розстрiлу i через три днi виконали вирок".

Брати i сестри Степана Бандери

Сестер Бандери -- Марту й Оксану -- арештували разом iз батьком. За дiяльнiсть брата їх заслали в Красноярський край на вiчне поселення. Вони працювали на важких роботах, не вийшли замiж, не мали дiтей. 1953 року обох сестер енкаведисти доставили в Москву, вимагаючи, щоб вони публiчно зреклися свого брата. Сестри вiдмовились, i їх знову повезли у Красноярський край. Марта там i померла. Оксана ж таки повернулась на рiдну землю -- 1989 року. Свого вiку Оксана доживала в Стрию.

Третя сестра Бандери, Володимира, до арешту встигла вийти замiж за священика Теодора Давидюка. I разом з ним 1946 року поплатилася за дiяльнiсть свого брата -- її з чоловiком засудили до 10 рокiв таборiв у Мордовiї. На третьому роцi заслання чоловiк Володимири помер, залишивши їй доньку i п'ятеро синiв. Володимиру теж змушували зректися брата, але й вона цього не зробила. 1956-го вона повернулась на батькiвщину i жила з донькою. Останнi роки життя провела в Стрию разом iз сестрою Оксаною.

А рiдних братiв Степана Бандери спiткала ще страшнiша доля.

"Олексу, доктора полiтекономiї, i Василя, випускника фiлософського факультету львiвського унiверситету, 1942 року за причетнiсть до ОУН знищило гестапо у концтаборi Аушвiц, -- розповiдає дослiдник життя Степана Бандери, публiцист Ярослав Сватко. -- Нiмцi вимагали на той час вiд Провiдника ОУН вiдкликання Акта вiдновлення Української держави i, прагнучи його залякати, по-звiрячому закатували його братiв. Їм обдерли шкiру залiзними щiтками й купали у вапняному розчинi. Вони помирали протягом кiлькох днiв...".

Наймолодший брат Бандери, за словами Ярослава Сватка, загинув на пiвднi України, пiд Херсоном, де налагоджував мережу ОУН. "1944 року, за однiєю з версiй, його випадково застрелили вiйська Червоної армiї. Офiцiйно його вважають зниклим безвiсти", -- каже iсторик.

Дружина

Наприкiнцi 1939 року Степан Бандера познайомився з молодою активiсткою ОУН Ярославою Опарiвською. Сталося це, за словами iсторика Ярослава Сватка, у Краковi пiсля втечi Степана Бандери з польської тюрми, де вiн вiдбував довiчне ув'язнення за органiзацiю вбивства мiнiстра внутрiшнiх справ Польщi Бронiслава Перацького.

Через мiсяць пiсля знайомства закоханi одружилися. "Весiлля святкували у Краковi, в конспiративнiй квартирi, де оселилися молодята, -- розповiдає iсторик Микола Посiвнич. -- Воно було досить скромним. До церкви Воздвиження Хреста Господнього привiтати молоде подружжя прийшло близько двадцяти побратимiв-"оунiвцiв". А пiсля свята Степан i Ярослава на два тижнi поїхали у весiльну подорож до Варшави, подалi вiд очей радянської агентури, яка їх постiйно переслiдувала".

 Дружина Степана Бандери, Ярослава.

Впродовж наступних двох рокiв, як стверджує Микола Посiвнич, молодята жили все на тiй же квартирi у Краковi. Там 1941-го у них народилася перша дитина -- донька Наталя. Разом iз радiстю народження доньки молоду родину спiткало нещастя -- того ж року Провiдника ОУН арештували нiмцi й ув'язнили в концтаборi Заксенгаузен.

Доки Бандера перебував у концтаборi, його дружина з донькою переховувалася у батькiвськiй хатi, в рiдному селi Сянку. "Чи переслiдували Ярославу з немовлям -- невiдомо, -- каже Ярослав  Сватко. -- А ось мати Ярослави поплатилась життям за те, що вiддала доньку за Бандеру -- її вбила боївка Армiї Крайової. Трагiчна доля спiткала й брата Ярослави, якого розстрiляло гестапо.

Дiти

Коли Бандера вийшов iз тюрми, його донечцi Наталi було вже майже 4 роки. Пiсля звiльнення з концтабору 1944 року Бандера перебував у Нiмеччинi на пiдписцi про невиїзд. "В тi часи на територiї Нiмеччини дiяла окрема мережа ОУН, яка допомагала українським полiтв'язням, -- розповiдає Ярослав Сватко. -- За допомогою соратникiв Бандерi вдалося втекти вiд переслiдувань".

Щоправда, зробити це було нелегко. Адже у повоєннi роки радянськi спецслужби влаштували справжнє полювання на Бандеру i його родину. До 1948 року сiм'я шiсть разiв змiнювала мiсце проживання: Берлiн, Iнсбрук, Заєвельд, Мюнхен, Гiльдесгайм, Штарнберг. I за цей час у Степана i Ярослави встигло народилося двiйко молодших дiтей -- 1945-го син Андрiй i 1947-го донечка Леся. Обоє з'явились на свiт у Мюнхенi. "Територiю Баварiї на той час контролювали американцi, тому саме в цьому мiстi родинi
жилося бiльш-менш спокiйно", -- пояснює Ярослав Сватко.

Своїх дiтей Бандера дуже любив i виховував у тому ж дусi, в якому рiс сам. Його старша дочка Наталя була членом Пласту, син Андрiй i молодша дочка Леся -- членами Спiлки української молодi. Iсторики стверджують, що Бандера часто приїжджав у молодiжний табiр СУМ, де перебували його дiти, та просив вихователiв, щоб тi ставилися до них так само, як i до решти.

Однак самi дiти Бандери i не здогадувалися, що особливi. Майже до самої смертi батька вони не знали, ким насправдi є, не знали навiть свого справжнього прiзвища! "Оунiвцi" виробили своєму Провiднику фiктивнi документи на iм'я Штефана Попеля, --
додає Ярослав Сватко. -- Дослiдники вважають, що це був паспорт реальної людини -- шахiста, який перебував в емiграцiї". Попелями себе вважали i дiти Бандери, думаючи, що є простими українськими емiгрантами.

 Провідник ОУН дуже любив своїх дітей.

"Як пише Наталя у своїх спогадах, у 13 рокiв вона багато чула про Степана Бандеру з українських газет i книжок, -- розповiдає Микола Посiвнич. -- З часом на пiдставi рiзних спостережень у неї виникли певнi здогади. А одного разу вона почула, як проговорився знайомий, i тодi вже була певна, що Бандера -- її батько". Леся ж i Андрiй дiзналися, ким вони є, значно пiзнiше, стверджує Микола Посiвнич. "Вони почули правду лише 1962 року, пiд час судового процесу в Карлсруе над убивцею їхнього батька Богданом Сташинським, -- каже iсторик. -- Для Андрiя й особливо для Лесi це стало справжнiм шоком. Стрес та подальший пресинг через прiзвище Бандера наклали вiдбиток на все їхнє життя".

"Пiсля вбивства Бандери Служба безпеки ОУН вирiшила, що його родину варто перевезти в безпечнiше мiсце, -- говорить Ярослав Сватко. -- Незабаром вони знайшли притулок у Канадi. Дружина Провiдника ОУН, син Андрiй i дочка Леся доживали вiку в канадському мiстi Торонто. А старша донька Бандери -- Наталя -- решту свого життя провела в Нiмеччинi. Там вийшла замiж за вiдомого громадського дiяча Андрiя Куцана. На жаль, вона дуже сильно переживала через загибель батька i дожила лише до 44 рокiв. Померла у Мюнхенi 1985-го".

Чи комусь побажаєш такої долi?

"Багато українських емiгрантiв за кордоном заробили собi значно бiльше, анiж родина Бандерiв, -- вважає Ярослав Сватко. -- Вони не мають анi великих маєткiв, анi великих статкiв. Це родина, яка не мала вибору i завжди жила обов'язком. Так, Степан Бандера попатився за це життям, за це загинули й усi його найближчi родичi. Але свiй обов'язок перед рiдною землею, перед нацiєю вони виконали. Таких людей, як вони, в iсторiї -- одиницi, але саме тому вони i посiдають у нiй найвизначнiшi мiсця".

 Довелося жити пiд чужим прiзвищем -- Штефан Попель.

"Я б щиро хотiв, аби Друга свiтова вiйна в Українi нарештi скiнчилася, -- признається нам внук Стефан Бандера. -- I щоб нарештi припинилися суперечки i спекуляцiї довкола нашого прiзвища. Бо Степана Бандеру однi чомусь дотепер вважають найбiльшим злом, яке могло бути для держави, iншi зводять його мало не в ранг святих. Думаю, нi тi, нi iншi не мають рацiї, цi крайнощi заважають консолiдацiї суспiльства. Ми тут, за кордоном, спостерiгаємо за батькiвщиною, уболiваємо за її майбутнє. Я дуже сподiваюся, що у нас буде колись нагода повернутись на рiдну землю".

Олександра ТАМКОВА