Певно, не секрет, що реальним праобразом Діда Мороза є один із найбільш шанованих святих християнської церкви – Святий Миколай. До речі, останній, як і ялинка – головний різдвяний атрибут, ще у 20-х роках минулого століття потрапили під каральний меч антирелігійної кампанії. Втім, зважаючи, що традиції викоренити не вдавалося, Святого замінили Дідом Морозом, а ялинку, яку більше десятка років вважали "буржуазним і релігійним пережитком", повернули. Проте, вже не як різдвяний, а новорічний атрибут.
Постарався такий собі Павло Постишев, соратник Сталіна, секретар ЦК КП(б)У. Відтак, перше новорічне свято у СРСР було організоване у Харкові, а згодом у Москві. Вже з 1954 року головне новорічне свято почали проводити у Кремлі. Відвідування всесоюзної центральної ялинки за особливим запрошенням стало предметом гордості для радянських дітей.
Спочатку новорічні заходи з Дідом Морозом мали сприяти ідеологічному вихованню радянських дітей. Свята були тематичні, що присвячувались досягненням СРСР.
"В дружный круг у елки встанем
И споем со всей страной:
"Славься, наш великий Сталин!
Славься, Сталин наш родной!"
Проте, молодим сценаристам вдалося таки у 60-х роках перетворити пропагандистські вистави на новорічне шоу, героями яких, окрім Діда Мороза, стали чарівники і персонажі улюблених казок. У такому форматі Дід Мороз став більш прийнятний. Вочевидь, через це і став він довгожителем. Ба більше, пострадянська кампанія так і не змогла вигнати його, зокрема, з України. І головна причина – діти. Цвіт нації полюбляє отримувати подарунки, як від Святого Миколая, так і від Діда Мороза. Відтак, у Першому українському театрі для дітей та юнацтва, у гримерці народного артиста України Сергія Кустова поруч висять два костюми – Святого Миколая і Діда Мороза. Майстер сцени без проблем перевтілюється в ці два образи. Каже, що об'єднує їх найголовніше – дитяче щастя.
– Цього року мій знайомий актор 18 грудня пройшов так званий кастинг на роздачу подарунків в одному з супермаркетів, – почав розмову Сергій Кустов. – Не знаю, хто підбирав для нього вбрання, однак діткам доводилось отримувати подарунки від Святого Миколая в одязі Санта Клауса з бородою Діда Мороза. Діти просто брали подарунки і розгублено казали: "Дякую, дядьку!". Не "Святий Миколаю" чи "Діду Морозе", а просто "дядьку". Ця маленька ремарка для того, щоб зрозуміти, до чого можуть привести постійні наші реформи у головах дітей, для яких дорослі війни – зовсім нецікаві і лишень бентежать їхню уяву. Є два персонажі – реальний, як от Святий Миколай, і казковий – Дід Мороз. Приходять вони до малят кожен у визначений день. Жодної політики, якогось суперечливого нагнітання. Вони абсолютно різні. Об'єднує їх лише одне – вони несуть добро.
– Більше сорока років ви виконуєте роль Діда Мороза. Не набридло?
– "Дідоморозую" я вже більше 50-и. Стаж з 7-го класу. Мене вибрали на роль Діда Мороза, бо до того я вже виходив на сцену, декламував. Пам'ятаю свій перший костюм – приклеєна ватяна борода, яка при першій хорошій нагоді могла розлетітися, халат із тканини, обклеєний знизу ватою з нашаруванням скла від битих іграшок. Виступали ми в рідній школі в Гадячі (Полтавщина), звідки я родом. Також, нас садили на сани з сіном, запряжені кіньми, і ми їздили по навколишніх селах вітати людей. Завірюха ще та тоді була. Зими були не те, що зараз.
– А першу Снігурочку теж пам'ятаєте?
– Сам я її не вибирав. Мені її, так би мовити, призначили. Дівчину звали Сусанна. До речі, її прізвище по чоловікові дуже відоме – Шалімова. Вона стала дружиною нині покійного всесвітньовідомого академіка Олександра Шалімова. Коли я написав книгу, де описав наше перше "дідоморозування", то їй першій примірник надіслав.
– Від школи і дотепер ви незмінний Дід Мороз?
– Цю роль стандартно виконував до закінчення школи. Вже в театральному інституті в Києві були достойніші Діди Морози. Я хіба брав участь в зимових виставах. Був юнаком, піонером, який у космосі на іншій планеті перемагав зло, що заважало проведенню свята. Коли вже переїхав до Львова, в театр, тоді й відновилась моя така кар'єра. Пам'ятаю, покійний актор Валерій Шевченко, переїжджаючи в Київ, дав мені свій зеленого кольору костюм Діда Мороза і сказав: "Я їду на більші гроші, а він тобі допоможе фінансово, бо один театр не прогодує". Є такий жарт, що актор зимою відмовляється їхати в Голівуд на зйомки, бо тут Діди Морози.
– Школи, садочки… Все було стандартно?
– Кожен Дід Мороз був закріплений за певними садочками і школами. Старі актори роками ходили протоптаною стежкою. Ми, молоді, з ними конкурували, оновлювали програми. Було і оплату встановлено. Директори дитячих установ її знали. Один виступ – 10 рублів. Чотири таких "ялиночки" в день і 40 рублів можна було покласти в кишеню. Зарплата в театрі на той час була 95 рублів. От і рахуйте… Новорічна загрузка починалася десь 23 грудня. Паралельно треба було і в театрі виступати. З валізою забігаєш, перевдягаєшся і відразу на сцену. Та за тиждень "дідоморозування" ми заробляли так, що місяці 3-4 так легенько дивились на зарплату. Цей новорічний період недарма у нас називають "жнивами".
– А приватні запрошення приймали?
– Дуже мало таких було, як і корпоративних вечірок. Це вже поширилось, коли люди поділились на багатих і бідних. Було страшенно незвично. Інший час настав, коли багатий татко закуповував Діда Мороза подарунками. Але і відповідальність неабияка – тебе дядько купив, тож і хоче, щоб ти робив так, як він цього бажає. Коли перший раз пішов на корпоратив, то вже була "долярова" робота. Здається стартував я у "Софії", де платили 100 доларів за ніч. Чесно кажучи, я так хвилювався, що навіть забув телефон мами, щоб передзвонити в Гадяч і привітати. Намалював усе обличчя червоним так, що потім аж самому страшно стало, коли себе побачив. Ніч треба було добряче відпрацьовувати. Заходиш у зал – гора м'яса, все круто, "братки" за столами. Товариш, який зі мною працював, почав співати. Один з-за столу: "А "Мурку" можеш?". Той мучиться, пропонує пісні, а цей без жодної зміни голосового тону: "Нє, ти "Мурку" можеш?". Я вже думав йти геть (гроші свої заробив), правда товариш тримався мене, як воша кожуха. Я з того всього взяв і затягнув: "Рідна мати моя". Думаю, що мені зробить – зірве маску, вдарить… Гроші не забере, бо я їх сховав. Проспівав перший куплет, дивлюсь, а він мізинцем потягнув сльозу. Вся бригада теж сидить з понту плаче, переживає за маму. Ми заспівали, він підійшов до мене гонорово і щось поклав мені за пояс. Я думав там доларів сто. Потім глянув, а там було 10 нещасних пожмаканих рублів. Тьху, думаю, таке круте і таке скупе.
– Дід Мороз, як тамада на весіллі, на таких заходах…
– Ти і ведучий, і Дід Мороз. Зовсім інше свято, аніж з дітками. Це боротьба своєрідна. Де є горілка – люди розходяться, не контрольовані, гальма не те, що скриплять, а іскрять. Треба бути в такому ж тонусі. Розуміти гумор, на нього відповідати. І не тільки Снігурочку доводилося боронити, а самому рятуватись. Складалося враження, що для захмелілих жіночок Дід Мороз у цю ніч – вершина ідеалу, яку треба неодмінно здолати. Надивився з під перуки на таке, що тепер, коли мене запрошують на 31-е працювати Дідом Морозом, відмовляюсь. Проте, це серйозний заробіток 500-800 доларів за ніч.
– З дітьми легше?
– Звичайно. Ти отримуєш величезний заряд енергії. Таке свято – це справжній хороший збудник артистизму. Ти в центрі уваги. Тут визначальним є все, починаючи з костюму. Він – як живий організм. І це не жарт. Ось зараз костюм Діда Мороза висить поруч з одягом Святого Миколая. Останній його освячує. Невезучий він вдався. Все через майстра, який мої поради сприйняв на ножі, от і негатив вклав у нього. Пам'ятаю перший виступ діда Мороза в цій обновці. Школа, зал, діти, батьки сидять. Я привітався та й кажу: "Дід Мороз втомився, дайте присяду". Та стілець мені поставили з зігнутою спинкою, з десять разів перефарбований. Ну я і сказав лагідно, що ж всі сидять добре і зручно, а мені таке поставили. Почалася метушня, хтось побіг за новим кріслом. А я відразу: "Дід Мороз невибагливий, пожартував" і починаю сідати. З розмаху як не бабахнусь на сцені – борода в один бік, шапка в інший. Лежу, позорище страшне. Ледве піднявся. Дивлюсь, на мене уваги небагато і всі з великою ненавистю дивляться на дівчинку, яка забилась в куток і просто заливається слізьми. Це, власне, вона забрала крісло, коли несли нове. Одягнута вона була в карнавальний костюмчик з крилами. Кажу: "Не чіпайте дівчинку, Дід Мороз винен сам". І до неї звертаюсь: "Скажи мені, дівчинко, а хто ти така, ти ангел?" А вона, схлипуючи: "Ні, я сіра міль…". Я оторопів. Я їй того дня дав перший приз, всіляко опікувався нею.
У забавах з дітьми – навіть стреси потішні. І найголовніше те, що ти робиш добро.
Немає коментарів:
Дописати коментар