До дня найулюбленішого святого дітей та дорослих, дня, коли ми всі вранці заглядаємо під подушку, залишилося вже дуже мало часу. Діти ведуть зворотній відлік, і їхні очі світяться радісними вогниками. Та й ми, дорослі, переживаємо, щоб Святий Миколай про нас не забув. Так, ми вже не маленькі мрійники і знаємо, що небесний благодійник має земних помічників. Натхненні його прикладом, вони готові подарувати нам частинку свого тепла й любові. При чому зробити це, не очікуючи на подяку, адже все – справа рук Святого Миколая.
Сьогодні все частіше можна почути словосполучення “День святого Миколая”. Це змушує задуматися. А чи не стане це Свято просто одним із Днів? Чи не втрачаємо ми його суті, за традицією вишукуючи подарунки?
Можливо у ті кілька днів, що ще залишилися, варто задуматися: ким був святий архиєпископ із Мир Лікійських. Він ніколи не приносив непотрібних подарунків, а отже вмів бачити й розуміти людину, дослухався до неї та відгукувався на її потреби.
Чи готові ми сьогодні наслідувати святого, аби не тільки почути бажання дитини отримати іграшку чи телефон, а й зрозуміти, чого вона потребує найбільше – часу, уваги, любові?
Чи готові ми відчути, що зараз найбільш потрібно нашим рідним та близьким, аби не купувати непотрібних подарунків за принципом “аби щось”? Чи готові ми замислитися, чого саме хочемо найбільше від наших рідних та близьких; підказати їм, відкритися, чого ми чекаємо?
Якщо нам це вдасться, ми відчуємо справжню радість свята, побачимо вогник вдяності в очах найдорожчих для нас людей, відчуємо, що Святий Миколай про нас не забув…
Немає коментарів:
Дописати коментар