Ось уже два десятиліття країна, інтегруючись в «світове співтовариство», або, так би мовити, «загальну евросемью», під девізом вільного ринку і демреформ чекає не дочекається рятівних західних інвесторів, пише тижневик 2000 .
Тим часом її економіка, проїдаючи рештки радянської інфраструктурної спадщини , лише глибше деградує, населення скорочується, а майстри-євроінтегратори, як і колись, тлумачать про передових європейських технологіях як про противагу «відсталої» Росії. Залишається запитати: які такі передові технології взагалі отримала України від Заходу за минулі 20 років? Звичайно, якщо не брати до уваги технологій державних переворотів. Для новітньої економічної історії не відомий жоден приклад успішного прориву на світовий ринок наших наукомістких товарів.Це стосується, мабуть, все, що залишено нам «тоталітарним минулим» - від авіакосмічної промисловості до атомного машинобудування і ВПК. І в той же час є безліч прикладів, коли під девізи про відданість справі руху до Європи країна або не отримувала зовсім нічого, або несла колосальні економічні втрати (починаючи від прожектів з європейцями у сфері авіабудування і закінчуючи горезвісної АЕС в іранському Бушері). Крім прямого поглинання (розпродажу) вітчизняного банківського і фінансового секторів, а також підприємств харчової промисловості або захоплення значної частини внутрішніх ринків західними корпораціями, «рух у Європу» нам, на жаль, так нічого і не принесло.
Закрадаються сумніви, що всупереч сподіванням суспільства значна частина політичної еліти продовжує рухати країну без керма і вітрил колишнім, тобто апробованим 20 роками реформ, курсом в «евросім"ю». А тим часом міжнародна обстановка, як і ситуація на світових фінансових ринках, сьогодні знову складається далеко не втішна. Знову з'явилися серйозні ризики на ринках капіталу, ширяться прогнози про прийдешню валютну кризу, невизначеності з цінами і з попитом на основні товарні групи, в т. ч. експортні, які абияк ще дозволяють тримати економіку на плаву. Крім того, державні борги, як і колись, приростають семимильними кроками; наближаються перші історичні піки по виплатах старих боргів. Харківські угоди, як визнають усі без винятку осудні економісти і в першу чергу сама влада, виявилися чудовим способом втечі країни від банкрутства, неминучою перспективи дефолту держави і економіки, який знову назрів на початку 2010 р. До того ж, крім усього іншого, в тому, що з урахуванням введеного в наступному році «Північного потоку» наша країна не має жодних аргументів на користь відмови росіян від будівництва «Південного потоку». Іншими словами, в найближчі п'ять років Україна ризикує втратити більшу частину газового транзиту по своїй території. Тобто можна сміливо ще відняти з економіки нинішні $ 4-5 млрд. щорічно, які йдуть в казну за рахунок трубопровідного транзиту газу з РФ до Європи. Так, Євросоюз досяг вищого рівня фінансово-економічного розвитку, і ринок його великий. За паритетом купівельної спроможності, згідно з даними Світового банку, ВВП ЄС зараз - близько $ 15 трлн. (За рахунок передусім Німеччини, Франції, Великобританії). У країн Митного союзу з урахуванням Україна - в чотири-п'ять разів менше, близько $ 3,5 трлн. Ну і що? Для України це рівним рахунком нічого не означає. Потенціал ринку великий, але він повністю зайнятий, закритий. Що такого українські виробники можуть запропонувати європейцям, чим їх здивувати? В принципі все те ж, що зараз країна і продає в ЄС, - сировина і напівфабрикати. Ні ракети, ні літаки, ні верстати, взагалі ніяка технологічна продукція в ЄС не потрібна. Ринок продовольства точно так же перенасичений і захищений. Не потрібен навіть наш метал, від якого ЄС давно відгородився високими митами, - свого предостатньо. Таким чином, ще один розхожий міф, який сьогодні активно тиражують противники ТЗ (від незнання матеріалу або свідомо), - про те, ніби Євросоюз в стані стимулювати розвиток нашого високотехнологічного виробництва, що, мовляв, буде неможливо в рамках більш «відсталого» ТЗ. Це, безумовно, вкрай притягнутий за вуха міф..
Тим часом її економіка, проїдаючи рештки радянської інфраструктурної спадщини , лише глибше деградує, населення скорочується, а майстри-євроінтегратори, як і колись, тлумачать про передових європейських технологіях як про противагу «відсталої» Росії. Залишається запитати: які такі передові технології взагалі отримала України від Заходу за минулі 20 років? Звичайно, якщо не брати до уваги технологій державних переворотів. Для новітньої економічної історії не відомий жоден приклад успішного прориву на світовий ринок наших наукомістких товарів.Це стосується, мабуть, все, що залишено нам «тоталітарним минулим» - від авіакосмічної промисловості до атомного машинобудування і ВПК. І в той же час є безліч прикладів, коли під девізи про відданість справі руху до Європи країна або не отримувала зовсім нічого, або несла колосальні економічні втрати (починаючи від прожектів з європейцями у сфері авіабудування і закінчуючи горезвісної АЕС в іранському Бушері). Крім прямого поглинання (розпродажу) вітчизняного банківського і фінансового секторів, а також підприємств харчової промисловості або захоплення значної частини внутрішніх ринків західними корпораціями, «рух у Європу» нам, на жаль, так нічого і не принесло.
Закрадаються сумніви, що всупереч сподіванням суспільства значна частина політичної еліти продовжує рухати країну без керма і вітрил колишнім, тобто апробованим 20 роками реформ, курсом в «евросім"ю». А тим часом міжнародна обстановка, як і ситуація на світових фінансових ринках, сьогодні знову складається далеко не втішна. Знову з'явилися серйозні ризики на ринках капіталу, ширяться прогнози про прийдешню валютну кризу, невизначеності з цінами і з попитом на основні товарні групи, в т. ч. експортні, які абияк ще дозволяють тримати економіку на плаву. Крім того, державні борги, як і колись, приростають семимильними кроками; наближаються перші історичні піки по виплатах старих боргів. Харківські угоди, як визнають усі без винятку осудні економісти і в першу чергу сама влада, виявилися чудовим способом втечі країни від банкрутства, неминучою перспективи дефолту держави і економіки, який знову назрів на початку 2010 р. До того ж, крім усього іншого, в тому, що з урахуванням введеного в наступному році «Північного потоку» наша країна не має жодних аргументів на користь відмови росіян від будівництва «Південного потоку». Іншими словами, в найближчі п'ять років Україна ризикує втратити більшу частину газового транзиту по своїй території. Тобто можна сміливо ще відняти з економіки нинішні $ 4-5 млрд. щорічно, які йдуть в казну за рахунок трубопровідного транзиту газу з РФ до Європи. Так, Євросоюз досяг вищого рівня фінансово-економічного розвитку, і ринок його великий. За паритетом купівельної спроможності, згідно з даними Світового банку, ВВП ЄС зараз - близько $ 15 трлн. (За рахунок передусім Німеччини, Франції, Великобританії). У країн Митного союзу з урахуванням Україна - в чотири-п'ять разів менше, близько $ 3,5 трлн. Ну і що? Для України це рівним рахунком нічого не означає. Потенціал ринку великий, але він повністю зайнятий, закритий. Що такого українські виробники можуть запропонувати європейцям, чим їх здивувати? В принципі все те ж, що зараз країна і продає в ЄС, - сировина і напівфабрикати. Ні ракети, ні літаки, ні верстати, взагалі ніяка технологічна продукція в ЄС не потрібна. Ринок продовольства точно так же перенасичений і захищений. Не потрібен навіть наш метал, від якого ЄС давно відгородився високими митами, - свого предостатньо. Таким чином, ще один розхожий міф, який сьогодні активно тиражують противники ТЗ (від незнання матеріалу або свідомо), - про те, ніби Євросоюз в стані стимулювати розвиток нашого високотехнологічного виробництва, що, мовляв, буде неможливо в рамках більш «відсталого» ТЗ. Це, безумовно, вкрай притягнутий за вуха міф..
Немає коментарів:
Дописати коментар