26.06.2011 Залишити коментар Редагувати
У травні у Володимир–Волинському під час розкопок археологи, шукаючи замок короля Казимира Великого, натрапили на велику братську могилу. Там півтора століття була тюрма. Це масове поховання, на яке натрапили археологи, за припущеннями істориків, належить до 1939—1941 років. Найімовірніше, коли німці підійшли до Володимира–Волинського, адміністрація тюрми, не встигнувши евакуювати в’язнів, просто знищила всіх, як сталося це в Луцьку та багатьох інших містах Західної України. У могилі знайдено окремі речі, які свідчать, що декотрi із загиблих були поляками. Польща готова підсобити в розкопках волонтерами і коштами. Фахівці припускають, що у цій могилі можуть лежати до тисячі розстріляних поляків, українців, євреїв, росіян.
…Цей самотній хрест у полі важко не помітити — він високо здіймається над насипаним горбиком землі. Серед багатьох безіменних могил, яких немало розкидано по лісових хащах моєї малої батьківщини, ця — особлива. На цьому полі під лісом знайшли свій вічний спочинок не “бульбівці” чи “бандерівці”.Тут знайшли свою смерть шістнадцять поліщуків–новобранців, призваних до Червоної армії. Їх розстріляли через два дні з початку війни через те що на кілька годин запізнилися до військкомату. Про існування цієї могили більш як півстоліття мешканці довколишніх сіл не знали нічого. Косили тут сіно, садили картоплю, випасали худобу. А ті, хто знав, мовчали…Якби не хлопчики–пастушки, які пасли корів неподалік, ніхто й ніколи не дізнався б, що ж сталося на цьому полі, бо в архівах не збереглося нічого, що могло б вивести на слід тих поліських хлопців і чоловіків, які знайшли свою смерть на рідній землі, навіть не взявши до рук зброї. Прізвища їх невідомі, бо архіви військкомату зберігають матеріали вже післявоєнних років. Та й часу пройшло занадто багато, щоб місцеві старожили згадали всіх односельців, забраних на війну у перші її дні. Тільки свідчення випадкових очевидців більш-менш відтворили нещодавно картину тієї трагедії.
Коли почалася війна. Усі деталі тих днів його дитяча пам’ять очевидців зберегла до дрібниць. Вони пам’ятають навіть, куди впали перші німецькі бомби 22 червня. Літаки прилетіли рано у неділю. Перша бомба впала і вбила тоді цілу сім’ю: матір, батька і семеро дітей. А ще попадали бомби біля залізної дороги. Напевне, німці цілили у неї, але жодна з трьох бомб у колію не влучила. Підлітки пасли худобу недалеко від села й гралися в пекаря. Коли раптом дві машини приїхали. Висипали з них військові і хлопці цивільні з тлумачками за спиною. Хлопців вишикували, як на перекличку. Але лицем до лісу поставили. Військові спрямували зброю у бік хлопців. Крайній зліва чоловік зробив два кроки убік і намагався втекти, але куля наздогнала його. Коли розстріл закінчили, тіла полили з каністри бензином й кинули факел. Здійнялося високе полум’я, повалив густий білий дим і запахло неприємно горілим людським тілом. Ще підтягнули до купи й кинули у вогонь того, що лежав збоку. І поїхали…Невдовзі після того розстрілу на Волинь прийшли німці. Люди на місці розстрілу насипали могилу, коли прийшли німці. Німецька адміністрація наказала встановити хрест. Табличка на хресті була блакитного кольору і білими буквами було написано, що загинули від рук комуністів. На Спаса відбувалася хресна хода з хоругвами, церковним хором. Могила проіснувала, поки німці були. Після цього багато хто з людей повірив німецькій владі, бо вона ж ішла під лозунгом «З нами Бог!». Значить, добра влада, християнська. Спочатку німці наказали молодим нашим хлопцям учитися в жидів ремісничому ремеслу. Слюсарити, шити чоботи, паяти, клепати — всьому цьому наші вчилися у місцевих євреїв. А потім почалися розстріли євреїв. І поліщуки зрозуміли, що Гітлер і Сталін — рідні брати.
Як тільки червоні навесні 1944–го повернулися, могилу стерли з лиця землі. Солдати побачили той хрест у полі й доповіли командиру. Той наказав знищити. Хреста кинули в болото і від могили сліду не залишилося. Більше ніхто за радянської влади не згадував цих трагічних подій. Хіба пошепки між своїми. На тому місці пройшла меліорація, стали землю віддавати під городи. А хлопці й досі десь там лежать…
Немає коментарів:
Дописати коментар