БІЛІ САРНИ

 Вирок активістам Просвіти винесено в Луцьку. Етап пішки в напрямку Сарнів, до невеликого села Катеринівки. По дорозі „дочіплюють”  все нових арештантів. Невільне „товариство” росте. Росте число супроводу. Допити у поліції. Допити у слідчого. Допити у прокурора. Тіснота. Духота. Гуми… Спирт в легені через ніздрі… Олівці… Двері… Дошка… П’яти … Все — по свистку. Митися — бігом. Від миття — бігом. До виходка — бігом. З виходка — бігом. На сніданок — бігом. До роботи — бігом. На збірку — бігом. Обідати — бігом. Від обіду мити посуду — бігом. 3 чистою посудою — бігом. Знову на роботу — бігом. Знову з роботи — бігом. Вечеряти — бігом. Від вечері — бігом. Їсти гарячу юшку — бігом. Поки останні одержали пайки, перші все з’їли. Свисток. Бігом до води. По обох боках усіх проходів стоять поліцаї з гумами та кийками з крючками. Бігом … Бах, бах, бах … Кого зачеплять … Маса живого м’яса… Кожний над головою несе посуду. Лізе один на одного. Гаряча юшка тече по головах та спинах людей. — Бігом!… Бігом!…Бах, трах, бах… Хтось падає, його толочать сотні дерев’яних черевиків. Падає другий, третій, четвертий, п’ятий … Росте ціла копиця живого м’яса. По ній сунуть сотні черевиків. Нараз копиця росте аж до стелі. В один мент спадає і розлітається … Все по свистку…Десяток потолочених доходяг та інвалідів лежать нерухомо. До них підбігають поліцаї з гумами та кийками.— Бігом!…. Бігом!…І так цілий день. І так цілий тиждень. І так другий місяць, третій, четвертий, п’ятий, шостий, сьомий, восьмий, дев’ятий… В камерах по сорок людей, як оселедці. На голих сінниках, на цементній підлозі. Вікна позабивані дошками. Духота, сморід. „Параша” вічно переповнена, бо надто мала. Вночі не дозволяється виносити. Люди корчаться від болів сечового міхура. Порізані сирицею ноги понаривали. Тоді для пом’якшення сириці видали дьоготь. Від дерев’яних черевиків відстає від тіла шкіра на п’ятах та підошвах. Нема змоги зробити й один крок, а тут тобі — „Бігом!…” До роботи запрягають по 5 осіб до великого військового воза. Один чоловік за „шофера” коло дишля, а решта — пхають. На вози навантажують повно землі чи іншого вантажу. Воза треба везти по піску або болоту цілий кілометр,до залізничної вітки. Колеса грузнуть в піску по колодки. Від напруженої праці очі вилазять з орбіт. Коло кожного воза польський „комендант”. Лупить гумою, б’є ногами, прикладом, коле в спину багнетом. Голод. Бруд. Літом — задуха, зимою — холод. Харч: вранці півлітра води-кави, на обід — три чверті літра ріденького супу, на вечерю — три чверті літра води-супу та 400 грам тухлого, липкого, як земля, чорного хліба. Цей хліб і був одинокою поживою. Харчові пакунки заборонено одержувати і про це не було відомо поза табором. Люди, не знаючи про заборону, присилали пакунки, арештанти підписувались, що одержали і пакунки прямували до печі. У цій польській Березі була ще й „дубина”. Це — карцер, влаштований з колишніх гарнізонних льохів на картоплю. Підлога в карцері була вимощена „котячими лобами” (дике каміння). Джерелом світла служила маленька продухвина для картоплі. Жодного огрівання, сморід, задуха і мокрота, маса щурів та мишей”- так  згадують  катеринівську тюрму активісти Волинської просвіти.