Не написав жодної книжки,однак ні одна з найбільших бібліотек світу не вмістила б книг, написаних про нього.Не створив жодної пісні, але став темою більше пісень, аніж змогли скомпонувати всі композитори разом. Не заснував ні одної школи, але учнів його не вмістили б всі університети світу.
Великі і славні мужі з”являлися на Землі і щезали.А він, як уминулому,так і сьогодні, по всі дні був і буде причиною суперечностей і протирічь . Боротьба навколо цього Символу Протиріччя продовжуватиметься доки люди житимуть на землі.В останні години земного життя майже всі його покинули. До своїх прийшов- і свої не прийняли його. Невинним будучи, перетерпів смерть у найстрашніших муках.
Незважаючи на те, що дійсний мотив страти Ісуса був чисто релігійного характеру, ворогам вдалося виставити його перед преторією державним злочинцем і стратити на хресті. Страта ця не юдейського походження; якби над Ісусом був би виконаний вирок по Закону Мойсея, то його побили б камінням. Хрест був римським способом страти і застосовувся для рабів і для тих випадків, коли смертна кара підсилювалась зневагою та приниженням. Такою стратою Ісуса прирівняли до участі грабіжників з великої дороги , бандитів і взагалі покидьків суспільства, об які римляни не хотіли марати свій меч.
В той час роль виконавців-катів виконували воїни і йому довелося перенести всю ницість , зневагу та ганьбу нових порядків завойовників. Було близько полудня. Його нарядили в одяг, котрий зняли,коли виставляли на посміховище. Були ще два смертники-розбійники, яких необхідно було теж стратити, то всіх трьох з”єднали разом і процесія рушила до місця страти на Голгофу, що означає “лиса гора.”. Засуджений до смерті на хресті, повинен сам нести це знаряддя своєї страти. Ісус ніжний і слабий тілом не міг винести тягаря свого хреста . Назустріч процесії попався якийсь Симон, що повертався в місто і воїни грубо, що притаманне завойовникам, примусили його нести Ісусів хрест,. бо ж не могли хазяї-римляни принизитись до того, щоб нести таку ганебну ношу. Ні одного учня в цей трагічний для вчителя час не було . Процесія досягла місця страти . По єврейському звичаю засудженим було запропоновано напій з дуже запашного і хмільного вина; його давали перед стратою щоб оглушити страчуванного. Ісус пригубив напій і відмовився від нього; вирішив залишити життя в ясному розумі і повній свідомості.Тоді з нього зняли одяг і прибили цвяхами до хреста у вигляді букви “Т”. Хрест був не-високий і ноги страчуваного ледь не торкалися землі. До підніжжя хреста прибивали брусок з дерева, який проходив між ногами розіп”ятого, щоб той не осунувся вниз. В інших випадках прибивали горизонтальну дощечку на рівні ніг для їх підпори.
Страшна і жорстока особливість хресної страти полягала в тому, що в такому не природному страшному стані можна було мучитись 3-4 дні. Кровотечі на руках скоро затягувались і не були смертельними. Істинною причиною смерті було неприродне положення тіла, що викликало порушення кровообігу, страшенні головні болі, біль в серці і накінець параліч. Розіп”яті на хресті, кріпкої статури,могли навіть спати і помирали тільки від голоду .Основною метою цієї жорстокої кари була не смерть,а приниження і зневага , бо людина у своїх випорожненнях висить на хресті і з прибитими руками, нічого не може вдіяти,висить вона і просто гниє.П о римському звичаю над головою страченого була прибита табличка, на якій трьома мовами було написано “Царь Юдейський”. Священики дорікнули Пілату , що необхідно написати по іншому,так шоб надпис пояснював, що він фактично не царь, бо І сус тільки називав себе царем Юдейським. Та Пілат відмовився. Прохожі насміхалися над ним.Кругом лунали дурнуваті кпини, а його стогін сприймався зі сміхом і вигуками:-”Ось він, хто називав себе Сином Божим! Хай тепер Отець спасе Його, якщо він потрібен Йому!”.”Других спасав, -а Самого Себе не може спасти”. П о мірі згасааня життя в тілі душа його ставала яснішою і помаленьку, помаленьку поверталася до свого небесного “Початку”. Він знову віддався своїй долі; з очей зникла страшна дійсність біля підніжжя хреста і тісно злившись з Отцем, поринув в Божественне життя, яке було йому суджене і передбачуване задовго до смерті.
Ніжний устрій Ісуса позбавив його від подібних пекельних мук. Пекуча спрага , що дошкуляє під час втрати крові ,пожирала його.Він попросив пити.Один з воїнів вмокнув губку в оцет, закріпив її на тичку і приподніс до вуст Ісуса. Н а сході існує переконання, що якщо давати пити розіп”ятим чи насадженим на кілок, то вони помирають скоріше; більшісь вважають, що Ісуса покинув дух відразу ж після,того як він випив напій-воду змішану з оцетом, що називався “поскою” . Вірогідно,що смерть наступила через три години після розіп”яття в зв”язку з пекельними муками і миттєвим розривом судин. За мить до смерті він страшенно і натужно вигукнув:-”Звершилося!”. Голова його впала на груди і помер.Було близько третьої години пополудню за нашим часом. По єврейському закону заборонялося залишати тіло страченого на хресті перед суботою, а тим більше перед особливою суботою, то римляни дали вказівку прискорити смерть страченим. Воїни роздробили ноги двом страченим розбійникам, а для переконання,що Ісус мертвий один з воїнів проткнув його списом. Потекла кров і вода, що вважалося ознакою припинення життя.За римським звичаєм тіло Ісуса повинне було залишатися на хресті, до тих пір, доки воно не ставало здобиччю птахів. Євреї його б зняли увечері щоб викинути в якесь нечисте місце, призначене для захоронення злочинців. І якби в Ісуса не було інших учнів крім бідних і покірних земляків з Галілеї, то так і було б. Але Ісус в Єрусалимі завоював симпатії декількох поважних і впливових осіб,що чекали Царства Божого. Один з таких людей, Йосип з невеличкого міста Аримафеї увечері звернувся до прокуратора з проханням віддати тіло Ісуса. Римський звичай того часу велів видавати тіло страченого,тому хто його вимагає. Пілат здивувався, тому,що Ісус так скоро помер і позвав сотника, який був розпорядником страти, щоб взнати, як таке сталося.Пересвідчившись ,Пілат дав згоду на прохання Йосипа.
В неділю раненько Марія з Магдалиною прийшли до гробу. Камінь від входу було відвалено, а тіла на тому місці де його залишили-не було.В той же час по всій християнській общині поширювались самі різноманітні звістки. Вигук-”Він Воскрес” блискавкою роззнісся серед учнів.
Божествена сила любові і благословенні ті миті, в яких віддані і палкі почуття галюціонуючої жінки дали світу Воскреслого Бога. /Згідно Луки 8-2,Марка 16. вона була одержима сімома бісами./.
За прийнятим літочисленням смерть Ісуса прийшлася на 33 рік нашої ери. В жодному разі вона не могла відбутися раніше 29 -го року і не пізніше 35 року, бо в 36, вірогідно перед Паскою Пілат втратив свою посаду.Як же закінчив земне життя істинний винуватець смерті Ісуса? Закінчив він його на висоті почестей і всезагальної поваги, ні на мить не сумнівався, що він звершив визначний поступок для своєї нації. Сини його продовжували панувати серед аристократів храму. Були високомірні і жорстокі.
Відносно ж смерті нещасного Юди з Керіота ходили всілякі страшні легенди. Завіряли,що ціною своєї зради він придбав поле десь поблизу Єрусалиму. На південь від Сіона дійсно існувала місцина,яку називали Хакельдама /поле крові/. Вважали, що це була його власність, куплена за зрадництво. Кажуть,що покінчив з життям самогубством. За іншою легендою, на цьому полі його настигло нещастя, він впав і його нутрощі при цьому випали на землю. І насамкінець третя легенда гласить,що він помер від водянки,яку вважали його Небесною карою.У всіх цих легендах було одне-зобразити Юду,як коварного, ницого,нікому не потрібного, ганебного зрадника учня і товариша.
Можливо він ,усамітнившись на своєму полі Хакельдама був нікому невідомий і вів спокійний, розмірений спосіб життя, в той час, коли його колишні друзі готовили завоювання світу і розносили чутки про його ганьбу. А можливо і те, що страшенна ненависть,що звалилась на нього, довела його до крайнощів, в яких побачили перст Божий.
Чи було то насправді- невідомо, бо грецькі і римські країни про Ісуса нічого не чули, його ім “я появилося у світських хроніках лише через 100 років і то лише відсторонено через бунти, які були визвані його вченням .В нетрях самого юдаїзму Ісус якогось впливу не мав.
Філон ,що помер в 50-ті роки не мав про Ісуса жодного поняття. Йосип, який народився в З7-му році згадує про подібну страту в декількох словах, як про дугорядний випадок і перераховуючи секти тогочасного світу- християн навіть не згадує. Юст Тиверіадський теж не називає його імені. У Мишні теж відсутні будь які відомості про його вчення . Відповідні місця в 2-х Гемерах,де засновник християнства названий по імені, були редаговані не раніше 4-го або 5-го століть.
До епохи християнства ще було дуже довго. Нова секта була ні причому в тій катастрофі, що була накреслена юдаїзму. Синагога на багато пізніше зрозуміла якій небезпеці підлягає той, хто керується нетерпимостю до свого народу.
Неприязнь до влади взяла верх над всіма і облетіла весь світ. “ “Християнство” зробилось синонімом “релігії.”Ісус, не бажаючи того, заснував релігію абсолютну, яка нічого не вимагає, нічого не визначає, крім почуття. Його символи-не встановлені догмати; це образи, про які можна сперечатись і толкувати безкінечно.
Немає коментарів:
Дописати коментар