Сніг

      Лютий 1986-го...

      Небо вже не таке було сіре, як в перші зимові місяці, а наче скляне голубіло, мов би його протерли вогкою ганчіркою і воно стало ближчим, можна піднятись на Темнатик, простягти руку і донесхочу полоскатись в ньому. Сонце котилось своєю небесною дорогою, уже досить високою, як і належало йому об цій кінцевій зимовій порі. У його промінні виблискували кристалики сніжинок, до нього тягнулися кімнатні квіти, але сніг не танув.

Сонце ледь пробивалося крізь густі хмари, і коли проривалося на землю, ярко світило, але чомусь замість того щоб гріти, кусалося. Перехожі пахкали хмарками пару, лише в дітей  щоки червоніли від морозу, сніг дзвінко рипів під ногами, мов не змащений віз, ворони каркали високо на деревах, а з електричних дротів звисав кошлатий іній. Як колись, у давні часи, коли ще не було асфальту й тротуарів, між хатами гірського Воловця лежали снігові перелоги, а по краю від  хижі до хижі звивалася павутина втоптаних пішаків. Навіть центральні широкі вулиці селища були засипані снігом і прорізані мереживом, втоптаних багатьма ногами, стежок... А густий, лапатий сніг з вітром, сипав і сипав, безперестанку, день і ніч...

      Усю справну техніку: трактори, снігоочищувачі, бульдозери- а також робочу силу було кинуто на основні магістралі. Але й там не встигали добре очистити дорогу від снігу. Тільки позсували  на боки, і він лежав тепер височезними кучугурами, що й машин не було видно.

        Насипало гори снігу і ми опинилися в льодовиковому періоді. Дуже скоро всім надоїло таке життя в снігових завіях і дуже вже хотілося, щоб сніг як найшвидше розстанув і всі проблеми вмить пропадуть. Мов би нічого особливого. Вже початок березня, а сніг усе ще лежить і не збирається танути. Навіть у світі, якось холодно і буденно. Як і холодна погода триває «холодна війна», в газетних статтях і телевізійних новинах запанувала метереологічна термінологія на кшталт-«Холодна атмосфера в Женеві»...,"Знову крижані вітри над Китаєм» і так далі. Повідомлення про погоду різнилися між собою: про сніг, який 50-років тому випав у кінці квітня і паралізував наступ німців , і що на цей раз він надовго,були і серйозні наукові дослідження, які доводили, що глобальне потепління наступає у зв»язку із знищенням лісів, забрудненням атмосфери промисловими відходами і дуже частим запуском космічних кораблів, які наробили безліч озонових  пробоїв у небі....» Це, так само- пояснював лектор, виступаючи з лекцією на Воловецькому заводі «Електрон»- якби хтось постійно відчиняв двері на двір з цеху, де ви працюєте, адже навколоземна атмосфера- це оболонка, яка захищає нас від космічного холоду, а якщо її постійно дирявити, то чи буде вона нас захищати? Ми ж настільки втратили глузд, що власну стелю дирявимо, мов кухонний друшлак...Прийде час, що людство буде помирати не від страшних хвороб, а від якогось грипу або діабету....»

   Дні минали, а сніг лежав одноманітним білим покривалом. Метеостанція на Плаю зафіксувала в улоговинах між горами до 6- метрів снігу. А в економіці творилося щось дивне і незрозуміле. Зник бензин, світло в будинках відключали через кожні дві години. Значно збільшився попит на сірники, керосинові лампи і свічки, і через декілька днів вони зовсім зникли з продажу.Потім так зникли: спирт, гас, навіть запальнички і сіль. Благо, хліб до крамниць  підвозили кіньми на санах, хоч і постійно його не вистачало.

      День розпочинався з того, що люди зчищали сніг з дахів і пробивали тунелі від обійсть до вуличок. Помалу звикали до снігових заметів, які ледве виднілися через намерзлі  візерунками шибки. Через два тижні снігового пекла на центральних вулицях селища появились військові танкові снігоочищувачі та величезні бульдозери, які навивертали величезні гори снігу пообіч очищенної 3-метрової смуги дороги. За ними, в сніговій  завірюсі ,рухався аеродромний монстр, який здував  і розсівав ці гори на 10-15 метрів від дороги.

    Поволі, але впевнено Воловець повертався до нормального свого буденного життя. Якщо можна вважати нормальним те, що автобуси не ходили, на роботу люди з ближніх сіл добиралися пішаком, а начальники тепер сиділи разом з підопічними біля «буржуйки», або теплуватого «самопального» електронагрівача, який доки було світло нагрівав цеглу, яка потім ,при відключені світла ,підтримувала в приміщені теплий дух. І не було тоді ніякого задоволення бути начальником, платня й без того мала, зовсім нічого була варта. Паперові купони-карбованці / були такі гроші/ годилися хіба на розпал або для іншого призначення- у  відхожих місцях валялися сотенні купюри, використані за призначенням, а з копійок можна було робити гудзики та грузила для вудок.

    Кажуть, що не буває лиха без добра. Цю відому думку на кращу користь для себе завжди повертали горяни. Через те що люди більше рухалися, позбавляючи свої обійстя від снігу, не їздили автотранспортом, ходили по глибокому снігу на роботу-кількість інфекційних захворювань зменшилася на третину, значно рідшими стали такі раніше поширені «соляні» хвороби.

     Разом з таким добром ,вулицями снувала і біда; ,  можна були почути , що Василь з Гукливого, йдучи з ганделика, заснув у снігу. Вранці його знайшли в кучугурі., або у Розтоці, сусіди помітили, що з комина хати вдови четвертий день не видно диму. Довго стукали в двері, але ніхто не відчиняв, і коли виламали їх, побачили: вдова лежала мертва. Мабуть старенькій стало недобре і через те що не було кому розкласти вогонь у грубі,вона замерзла декілька днів тому»... Сніг у селах лежав глибокий. Шаг вліво, шаг вправо з протоптаного пішака і провалися з головою. Щоб поховати покійника, до цвинтаря родичі нагортали гори снігу, пробиваючи тунель для жалібної процесії.

        По ночах стало чути виття, особливо у ясну ніч, коли місяць викочувався на небо. Мешканці лісових присілків і  сільських околиць нашорошували вуха і їх охоплювала невиразна тривога, як тоді, коли людина передчуває нещастя, але нема сили боротися проти нього.  Вони, як тільки стемніє, закривали в хлівах собак, а самі ,озираючись на ліс, ховалися в хатах; чули, що вовки нападають на собак і відривають їх разом з ланцюгами, якими вони були прив "язані.Час від часу, після ночі, зникав  чийсь сусідський пес.., а   у Вишньому кінці селища серед білого дня вулицею гуляв ведмідь...

     Усе це було і все справді траплялося. Подібне повторилося у  березні 2001 року, але люди, навчені минулим в дечому гірким досвідом, легко справились з черговим природнім катаклізмом.