Межа

. Це трапилось в нашому селі Немовичі ще за за часів Польші.
      Щороку межовий дубовий кілок з батьківським клеймом пересувався з одної межі на іншу.
Бувало тільки стемніє, Іван бере щербату лопату,викопує його і забиває на братову смугу поля. Наступної ночі Василь перебиває кілок на землю Івана.
      Так довгий час "гуляла" межа із місця на місце.Та одного разу брати зійшлися на межі й самі темні, як ніч. Іван щойно витягнув кілок і хотів вбити його в братів клин.А тут наче привид з під землі,виринув перед ним Василь.
- Куди? - кивнув на кілок.
- Туди, де стояв раніше!- відповів Іван.
- Забий на місце!
     Іван тільки скреготнув зубами і щосили встромив кілок на Василеву землю. Той схопив
його і почав забивати на Івановій межі.Кілька разів кілок переміщався з одного клинка
землі на інший, аж поки Іван у запалі злості не підняв і не опустив на голову брата.
      Охнув Василь, присів, обм"як і стогнучи поволі впав. Руки його вчепилися в межу і заклякли. Так батьківський кілок-межовик  став знаряддям вбивці.
    І хоч іван забив його у братову землю лише до половини, щоб видно було батьківське клеймо, кілок щороку провалювався, ніби мав у собі тяжкий гріх.
     Ніхто після того не торкався того кілка. Люди обходили те поле і з часом воно заросло пирієм.

За радянських часів , на цьому полі нам "набили"  сінокос, де й батько під час сіножатті розповів мені цю історію.