Воюємо людьми, а не технологіям

Вперше безпілотний літальний апарат (БПЛА) для ведення бойових дій використали у середині 1800-х років, коли Австрія атакувала італійське місто Венецію з безпілотних повітряних куль (кожна — близько 90 см в діаметрі), наповнених вибухівкою. І хоч повітряні кулі не відповідають сьогоднішнім визначенням безпілотника, втім, це була перша спроба розробки БПЛА для війських цілей. Найбільш схожий до сучасного дрон був винайдений на початку 1900-х, і використовувався в якості мішені для підготовки військового персоналу.

Поштовхом до розвитку безпілотної авіації у світі стало успішне використання БПЛА арміями США та Ізраїлю під час військових операцій в Перській затоці, Югославії, на Близькому Сході, в арабо-ізраїльській війні. При цьому безпілотники слугували як засіб розвідки, супроводу бою, в якості помилкових мішеней для виявлення зенітних установок противника, доставки вантажів, для виконання інших бойових завдань. На сьогоднішній день за даними UVS International (провідної міжнародної асоціації безпілотних систем) БПЛА виробляють в 52 країнах світу.
Разом з тим, безпілотники використовуються в цивільній і комерційній сферах. Зокрема, державними органами та спецслужбами для охорони, контролю та моніторингу об'єктів, ліквідації надзвичайних ситуацій; підприємствами ПЕК, а також фірмами, бізнес яких пов'язаний з отриманням просторових даних тощо.

"Воюємо людьми, а не технологіями"

Центр підтримки аеророзвідки випустив уже дві групи слухачів по десять осіб. Навчання проходить щодня впродовж трьох-чотирьох тижнів. Спершу вчать теорію, управляють літачками за допомогою "симуляторів" — спеціальних програм на комп'ютері. Останні два тижні активно вчаться "в полях": на пінопластовому літачку, а згодом і на справжньому безпілотнику.
"Влітку минулого року я вирішила їхати на Донбас. Проходила спецпідготовку і тут мені подзвонили з батальйону, в який я збиралась, і сказали, що їм потрібні фахівці з аеророзвідки, - розповідає історію зародження Центру Марія Берлінська. - Я повчилась управляти коптерами. Щоб ви розуміли, це найперший level в аеророзвідці... Приїхавши на схід, почала працювати з безпілотниками і зрозуміла, що абсолютно нічого в цьому не тямлю".

Марія повернулась в Київ, найняла інструктора і три місяці вчилась уплавляти літачками і безпілотниками. "Поїхала ще раз... Результати вже були кращі. Але я вирішила це питання (управління безпілотниками — ред.) для себе, а не системно. І вже з листопада почала "носитися" з ідеєю щодо створення Центру підтримки аеророзвідки", - каже Марія.
З пошуком приміщення допоміг почесний президент Могилянки В'ячеслав Брюховецький. За кілька місяців до роботи Центру долучилось близько 10 викладачів, котрі читають лекції з аеродинаміки, вчать основ радіотехніки, радіокерування, військову топографію, основи навігації, експлуатації безпілотника тощо.
"Кожна група на екваторі навчання починає їздити на окраїну Києва або взагалі за місто, де тренується управляти пінопластовими літачками, а згодом справжніми безпілотниками. Викладачі працюють на волонтерських засадах, але мусимо компенсувати їм хоча би витрати на щоденний переїзд. Та й самі безпілотники коштують недешево", - додає Берлінська, розповідаючи про потреби Центру.
Купівля безпілотників як для навчання, так і для окремих військових бригад традиційно відбувається за рахунок волонтерів. "Періодично добровольці чи волонтери мені приносять певні суми коштів, як от нещодавно медик з Майдану Оксана принесла 20 тисяч гривень. Друзі також збирали на безпілотник... Ціна літачків починається від $3 тисяч. Одні з найдорожчих — $30-50 тисяч. Пінопластові, які ми закупляємо для тренування, - близько $200. Плюс — пульт тисяч 12", - каже Марія.
З початку війни в Україні виникли окремі ініціативи щодо виготовлення та навчання управлінню безпілотниками. Однак, військових, як правило, вчать на коптерах, призначенням яких - лише зняти панораму території зверху, а не проводити її розвідку.

Фото: Макс Левин

Артилеристи проводять розвідку за допомогою безпілотніка в зоні АТО

Щодо виготовлення безпілотників, то і такі спроби є з боку українських інженерів, конструкторів чи талановитої молоді. Втім, комплектуючі до них всерівно закупляють за кордоном і, звісно ж, за кошти волонтерів та бізнесменів.
"Я називаю процес збору коштів волонтерськими поневіряннями, - сміється Берлінська. - Але всі розуміють, що наразі ситуація просто провисла в черговий раз. Ще з Майдану ми пам'ятаємо, що, як правило, це відбувається перед ще більшою ескалацією...
"Розвідка — стратегічно пріорітетний напрямок. Якщо ми не будемо її розвивати, то все життя ходитимемо в броніках. Ми ж воюємо всліпу в XXI столітті. Воюємо людьми, а не технологіями", - вважає ініціаторка Центру підтримки аеророзвідки.
***
Охочих повчитися управлінню безпілотниками в Центрі — чимало. Заявки назбирались на кілька наборів наперед. Анкету для запису на навчання всі бажаючі можуть знайти на сторінці Центру в Facebook. Тим, хто вже воює на Донбасі, треба отримати направлення від командирів своїх батальйонів. Навчання — безкоштовне. Проживання і харчування - також.
Серед нинішніх слухачів Центру — Антоніна, волонтер "Армії SOS". "Я їжджу в АТО разом із групою "безпілотників" "Армії SOS". Раніше мої функції обмежувались: розкласти антенку, погріти батарейки, коли холодно... А хочеться більше користі приносити. Ще й зважаючи на той факт, що робота пілота, як до прикладу синхроніста-перекладача, - дуже складна. Втомлюєшся за дві-три години. Тим паче, що польоти здебільшого відбуваються із "сірої" зони — між "вашими" і "нашими". А там — постійні обстріли, вибухи, психологічно навіть складно", - розповідає дівчина.

Фото: Макс Требухов

Антоніна каже, що з самого початку АТО була противницею поїздок дівчат на війну. Навіть в ролі волонтерів: “Я казала, що це не етично, чоловіки ж там живуть без жінок по кілька місяців... А після першої поїздки зрозуміла, що вони краще йдуть на контакт саме в розмові з жінками, скоріше розкажуть, якої допомоги потребують...".
Ще один слухач Центру — Олександр. Він поки не був в зоні АТО, але навчається для посилення української армії фахівцями з управління безпілотників. "Такі навики мають великі перспективи. Думаю, наша армія матиме окрему частину з аеророзвідки”, - каже він, відкриваючи на комп'ютері "симулятор".
"Навчитися на комп'ютері — нереально. В програмі можна виставити швидкість вітру чи інші параметри. В реальній ситуації — це неможливо", - додає Олександр.

Фото: Макс Требухов

"Не бійтесь втратити висоту, бійтесь втратити швидкість"

Найскладніше в управлінні пінопластовим літачком - приземлити його. Тому саме в цей момент найчастіше вони розбиваються. Втім, часто можуть "зависати" на деревах чи падати у водойму.
"На перших заняттях практично всі ламають літачки. Для цього ми й навчаємось", - розповідає інструктор Центру підтримки аеророзвідки — авіамоделіст Віктор, керуючи літачком на вже практичному занятті на окраїні Києва.
Хлопці по черзі беруть інший пульт управління. Спочатку літаком управляє інструктор, в якийсь момент — передає їм.
"Штопор", - каже Віктор після того, як літачок закручується по спіралі вниз і зависає на дереві.
Поки хлопці його дістають, пояснює причину падіння: "Я завжди кажу: не бійтесь втратити висоту, бійтесь втратити швидкість. Бо літак летить, коли є швидкість, тобто обдувається плоскість крила. У будь-якого крила є мінімальна швидкість. Називається швидкість звалювання. Тобто якщо літак летітиме зі швидкістю меншою, ніж швидкість звалювання, то він починає завалюватись на одне крило, підйомна сила перестає діяти... Єдиний спосіб боротися зі “штопором” - це висота. А коли так от закручується (показує), то управляти ним нема смислу. Краще вимкнути мотор і дати йому спокійно сісти, щоб він не розбився".

1 / 21

Макс Требухов

За словами Віктора, особливої різниці, з чого виготовлений літак, — немає. "Знаєте, є такі іграшки, що на них і дивись смішно. От приїжджала 93 бригала. Вони користувались звичайною іграшкою з магазину, просто на ній стоїть камера. Але вони кажуть, що стільки життів їм врятувала... Запускають її, коли виїжджають кудись БТР-ами. На 3-4 кілометри вперед вилітає “іграшка”, оглядає “зеленку” вздовж дороги. Потім повертається назад, замінюють батарейки і знову...", - розповідає інструктор.
"Хоча в розвідці цим не обійдешся. Сьогодні росіяни використовують систему РЕП (радіоелектронного придушення — ред.), яка визначає, звідки ведеться управління безпілотником. Тому сьогодні закупляють літаки і 3-4 передатчики, які розставляють в різних місцях по фронту, щоб заплутати ворога", - додає він.
Виготовлення військових безпілотників на державному рівні — неможливе, вважає авіамоделіст. "В Україні діє ГОСТ на військову техніку 1961 року (!). Відповідно до нього, жоден такий от пристрій (показує) на озброєння прийнятий не може бути. В Міноборони на сьогодні є дві групи: одна вважає, що безпілотники повинні розробити військові разом із фахівціями з різних наукових інститутів, інша вважає, хай волонтери хоч якісь засоби надають військовим", - каже Віктор.
Хлопці повертаються з літачком. Підклеївши відірваний шматок пінопласту на його крилі, знову запускають. Через кілька польотів — літак знову падає. Тепер уже стан — аварійний.
***