Син двох отців

Святополк вважався старшим сином і після смерті батька був першим претендентом на престол.

Згідно з «Повісті временних літ» у князя Володимира було дванадцять синів. Святополк вважався старшим з них. Чому вважався? Тому, що літописці ставлять під сумнів, що батько Святополка саме Володимир.
Його мати колись була черницею в грецькій землі. Під час одного з військових походів її побачив Святослав і, здивувавшись її красі, забрав до Києва і видав за свого сина Ярополка. 
Після смерті Святослава між його синами спалахнула усобиця. Ярополка вбив Володимир, а його дружину-грекиню зробив своєю наложницею. При цьому, як сказано в літописі, «була вона вагітна, і народився від неї Святополк». Неясно, завагітніла гречанка до захоплення її Володимиром або після того. Мабуть, не знав цього і сам князь, так як, навіть визнавши Святополка сином, він не любив його за те, що був той «від двох батьків». І все ж, незважаючи на це, Святополк вважався старшим сином і після смерті батька був першим претендентом на престол.

Але правитель Русі був іншої думки. Він бачив на київському престолі улюбленого сина Бориса. Коли в 1015 році Володимир тяжко захворів, мабуть, відчуваючи близьку смерть, він відправив гінця до Бориса, закликаючи його до Києва. При цьому князь підстрахувався і, щоб Святополку не дістався престол, взяв його під варту.
Але Борису не судилося попрощатися з батьком: на Русь вторглися печеніги, і йому довелося повернути свою дружину для захисту рубежів. Коли ж Печенізьку навала відбили, Володимир уже помер, а владу в Києві все-таки захопив Святополк.
В підпорядкуванні у Бориса в той момент була практично вся київська дружина. Воїни звернулися до нього:

- От у тебе батьківське військо. Піди, сядь у Києві на батьківському столі.

На що той відповів:

- Не підніму руки на брата свого старшого. Раз батько в мене помер, то нехай цей буде мені замість батька.

Вбивство Бориса (ліворуч) і Гліба.

Якщо вірити давньоруських літописів, незважаючи на те, що Борис визнав владу Святополка, останній продовжував бачити в ньому загрозу.Новий правитель Русі з'явився в Вишгород і повелів вірним йому боярам вбити Бориса. Ті підкорилися. До того ж  зробити це виявилося не дуже складно: через відмову Бориса завоювати київський трон велика частина дружини покинула його. Вбивці застали князя ,коли він стояв табором на березі річки Альти. Борис знаходився в наметі, але не спав: його встигли попередити про підготовлюваний замах.

- Господи! За що розмножилися вороги мої! Багато повстають на мене! - Вигукнув він, зрозумівши, що вбивці поруч.

Потім помолився і смиренно ліг в ліжко. І тоді послані Святополком бояри проткнули намет списами, пронизавши разом з князем його слугу, який спробував прикрити пана власним тілом. Перебивши також людей Бориса, бояри завернули тіло князя в шатро, поклали на віз і повезли до Вишгорода. Але по шляху стало ясно, що Борис ще живий. Коли про це повідомили Святополку, той послав варягів добити брата, що ті й зробили - один з них проткнув серце Бориса мечем.

- Перебив всіх своїх братів і стану один володіти Руською землею, - розмірковував Святополк. Так як більшість синів Володимира померли ще за його життя, претендентів на престол залишалося не так вже й багато.

Позбувшись від Бориса, Святополк задумався, як би розправитися з іншим братом - Глібом. Він вирішив піти на обман і послав до того гінця з звісткою: «Приїжджай сюди скоріше, батько тебе кличе: сильно він хворий». Гліб відразу ж поспішив до Києва.
Але по дорозі його наздогнав другий гонець - від Ярослава, який попередив: «Не ходи: батько у тебе помер, а брат твій убитий Святополком». Але було пізно: вбивці вже нагнали човен, в якій плив Гліб. Вони увірвалися на палубу і зарізали захопленого зненацька князя. Тіло Гліба перевезли до Вишгорода і таємно поховали поруч із Борисом.
Дізнавшись про загибель братів, ще один син Володимира - древлянський князь Святослав спробував бігти в Угорські гори (Карпати). Але і його наздогнали убивці.
Тепер зупинити Святополка міг лише новгородський князь Ярослав. Той знав і про смерть батька, і про захоплення Святополком престолу, і про братовбивство і готувався до битви, найнявши для протистояння брату варязьких найманців.

Сребрянікі, випущені в Києві під час правління Святополка.

Часто до початку XIX століття правдивість розповіді літописців не викликала сумнівів. Але в 1834 році в руки професора Санкт-Петербурзького університету Осипа-Юліана Івановича Сенковського потрапив древнескандінавской текст - «Сага про Еймунд». Професор вирішив перевести її на російську мову і був вражений. Як з'ясувалося, цей текст проливає світло на події, що відбуваються на Русі в XI столітті, а конкретно - міжусобну боротьбу братів за трон Київської Русі після смерті князя Володимира.
У сазі описується, як норвезький конунг Еймунд прибув з 600 воїнами в Гардарика (Русь) і в Хольмгард (Новгороді) поступив на службу до конунга Яріслейфу (князю Ярославу). Тому пред'явив територіальні претензії київський правитель конунг Буріслаф. І тоді Яріслейф наказує Еймунд вбити Буріслафа. Норвежці напали на київського правителя, коли той стояв табором біля річки Альти.Вони зірвали похідний шатер, в якому знаходився Буріслаф, і вбили конунга. Ім'я Буріслаф дуже співзвучна з ім'ям Борис.Збігаються і обставини смерті. «Київським правителем» Бориса могли назвати тому, що саме йому хотів заповідати трон Володимир.
На користь невинуватості Святополка говорить і те, що йому не потрібно було боротися за престол - той і так дістався йому по праву старшого. До того ж Борис, як ми вже сказали, погодився визнати права брата. Для чого ж Святополку вбивати свого союзника?
Набагато більше на це було причин у Ярослава. Ще за життя Володимира той повстав проти батька і навіть закликав варязьких найманців воювати з ним. Кровопролиттю завадила смерть Володимира. Але тут престол по старшинству зайняв Святополк. Ярослав розумів, що, навіть змістивши його, все одно має мало шансів стати правителем - кияни підтримали б Бориса, трон якого заповів батько. Так що, цілком можливо, саме Ярослав убив власних братів, після чого звинуватив у всьому Святополка. Адже літописці перебували на службі у князя і писали лише те, що завгодно їх панові.

Болеслав I Хоробрий Хотів сам правити Руссю.

Святополк встиг покняжіть в Києві всього рік. Уже в 1016 році на нього пішов Ярослав на чолі новгородського війська і варязьких найманців.Святополк вирішив дати бій і повів своїх воїнів назустріч. Брати зустрілися на Дніпрі біля міста Любеч. Святополк програв битву, і київський трон перейшов до Ярослава.
Але Святополк не зневірився. Він вирушив до Польщі і звернувся за допомогою до свого тестя князя Болеслава I Хороброго. В результаті в 1018 році в Російські землі вторглися польські війська. Їх підтримали печеніги. Ярослав дав бій на річці Бузі, але на цей раз програв і відступив до Новгорода.
Але рано Святополк зрадів перемозі. Як виявилося, тесть допоміг йому зовсім не безкорисливо. В'їхавши до Києва, Болеслав вирішив не повертати зятю престол, а зайняв його сам. Свої ж війська він розподілив «на прокорм» по російських містах. В результаті Святополку довелося проганяти з Русі і поляків. Він наказав своїм людям:

- Скільки є поляків по містах, бийте їх.

Русичі повстали, і Болеславу довелося бігти в свої землі, правда, прихопивши з собою київську казну.
Святополк хоч і став знову правителем Русі, але з вигнанням поляків позбувся їх військової підтримки. Ярослав же в Новгороді зібрав нову армію і закликав ще найманців з-за моря. Коли ця сила пішла на Київ, Святополк звернувся за допомогою до печенігів, але це йому не допомогло. Битва грянула на річці Альті на тому самому місці, де був убитий Борис.
Святополк програв і втік. Як вказує «Повість временних літ», залишаючи поле бою, він не міг триматися в сідлі. Де обірвалося життя Святополка, невідомо. Літописці вказують: «між ляхи і чахи», тобто десь між Польщею та Чехією.Хоча, як вважають деякі дослідники, це може бути всього лише старовинною приказкою, що означає «не бозна де».