Жив колись в Немовичах високий хлопчина

Для людини суто технічної, інженерного складу, для якої найприємнішим трунком був запах каніфолі від паяльника при монтажі якогось небаченого в селі радіодива, перші римовані думки стали несподіванкою навіть для неї самої.
 В дитячі і юнацькі роки багато читав, але поезія його в полон ніколи не брала, адже любив лише прозу і тільки її. І ось- на тобі, така метаморфоза...
 В 1988 році, коли йому стукнуло п"ятдесят появився перший недолугий вірш. В переддень того ювілею довго заснути не міг, збагнувши всю суть, всю значимість, оцієї життєвої віхи....

 "...Рог изобилия скудеет
    Что же там на дне,
    Остались только шишки
    И коль зима вдали уже белеет,
    Проверь дружок,
    Запасены ль дровишки..."


       А, коли ,того ж таки, 88 року на святкуванні 25-річчя випуску з інституту привітав своїх колег - випускників у віршованій формі, то ті подумали, що Федір Наконечний теж мабуть примудрився сісти на трансформатор, як той студент, про якого розповідав викладач.Колись він відвідав один з радіоцентрів, де й зустрів свого колишнього студента. Звісно той уже був інженером. Викладач здивувався, що той розмовляє віршами. Прямо Пушкін! В чому причина феномену, що трапилось? Виявилось, що той сів на високовольтний трансформатор. Крім просмаленої дірки на штанях обійшлося все біль-менш благополучно, от тільки після цього... почав писати вірші.
Однак у своїй книзі "Телевізійними стежками" Ф.Наконечний авторитетно заявляє: "...., що на трансформатор не сідав, хоч кіловольти для мене теж давно знайомі.."
        Особливий стиль і манера висловлювати свої думки, задушевна мелодійна лірика і філософія поетичних рядків викликають асоціації з образами філософів Сократа, Сковороди, Шевченка. Доведена до філігранності майстерність і композиційна лірична стрункість рядків із винятковою музикальністю та пластичність образів, несе глибокий життєвий зміст.
      В кожному рядку відчувається-поет любить людей і той світ в якому,  вони живуть. Йому властиве не лише тонке, а й по справжньому глибоке відчуття струн людської душі й барв поліської природи. Мова його рядків ясна, чиста, співуча...

"Птахи у вирій відлітають,

Весна прийде, повернуть знову...

Роки ж за обрієм зникають,

Немов той вітер за діброву..."

Вірші читаються легко і з величезним задоволенням. Зовсім не відчувається штучності і навмисності в образах, читаєш і віриш, що це не вигадане, живе і таке колоритне, яким його бачить романтик, поет-лірик, радіоконструктор і телевізійник Федір Йосипович Наконечний.