Писання переглядалося кілька разів, перш ніж було прийнят

Існує поширений забобон, що
християнство виникло з вчення Ісуса. В ісламі вважається,те, що проповідувалося
і розповсюджувалося Ісусом, було лише істинною давньою формою іудаїзму, а
християнство, (або, як його називав Бернард Шоу, "хрест - іанство")
жодним чином не є відображенням або навіть поданням релігії Ісуса; це всього
лише її перекручена форма . Християнство народилось в домі Ізраїля, але воно
було відібране від грудей в дитинстві і кинуто в лоно язичницьких культів для
вигодовування, так що воно успадкувало занадто мало від свого материнського
початку (іудаїзму). 

Будь-яка віра та релігія
займає своє місце в анналах людської історії. У деяких
випадках час залишає релігію непорушною, але частіше за все воно змітає самі
стовпи, на яких покоїться віра. Одні релігії творять історію, тоді як інші самі
є її творіннями, будучи зобов'язаними своєю появою певним історичним подіям
епізодами, без яких вони давно б канули в Лету. Для повної оцінки початків  християнства варто подивитися з величезного
історичного відстані на стан теології в той час, коли, як кажуть, народився
Ісус…

Місце народження Ісуса - Палестина розташована в
центрі чотирьох чудових античних цивілізацій. На півночі її
межі тісно примикали до землі давньогрецької цивілізації, до землі оракулів і
численних муз, покровительок таких поетів, як Гомер, цивилізації,що народила
таких мислителів і філософів, як Арістотель і Платон, на півдні лежали
язичницькі землі Персії, з її зороастрійськими гімнами і Мітрічними божествами
; на сході вона стикалася з мальовничою Вавілонією - колискою культу Таммуза;
на заході - з Єгиптом, жителі якого поклонялися Осірісу, Ісіді та іншим
міфологічним божествам. Таким чином,
вона розташовувалася в центрі перетину древніх цивілізацій, які зливаються одна
з одною. Ця земля Ізраїлевих синів,
займала унікальне місце серед тодішніхцивілізацій, володіючи власними чітко
окресленими віруваннями і традиціями. По ній прстягнувся
довгий ланцюг пророків, що посилаються час від часу Всемогутнім Богом для того,
щоб вести його "обраний народ" (1).

Історія показує, що за
століття до пришестя Ісуса вже існував синтез різних сусідніх один з одним
культів (2).Юдаїстський монотеїзм суперечив послідовникам Платона і для того,
щоб побудувати нову релігію, використовували культову релігію греків і персів. Цей процес надавав різні впливи на ортодоксальний єврейський
менталітет, і врешті-решт юдаїзм розколовся на кілька шкіл. Дім Ізраїлю, таким чином, розділився на різні
фракційні групи - фарисеїв, есеїв і безліч інших сект. Ессеї були серед тих, хто намагався надати
іноземний колорит єврейським доктринам.

Нинішні основні риси християнства
є спадщиною культів солнцепоклонства, яке й 
вигодувало його. Ісус повів за собою "загиблих овець дому
Ізраїля" (3) і зайнявся проповіддю істини. Він зіткнувся з лютим опором з усіх сторін і
залучив лише небагато прихильників з євреїв. Євреї і не євреї були глухі до його проповіді і
навіть робили замах на його життя. Щоб запобігти
нещастю, Бог забрав його на небеса (4). Бідні учні
Ісуса були таким чином покинуті, як стадо овець без пастиря. Атаки з боку євреїв і язичників на новонароджену
віру були такі потужні, що вони не тільки перекрутили всі послання Ісуса, але і
змішали його особистість з язичницькими ідолами. Зовсім невелике число послідовників Ісуса було
обмежено Єрусалимом. Коли ж храм
був зруйнований в 70 р., вони розсіялися, і, хоча і намагалися поширювати
вчення Ісуса, хоча й безуспішно. 

У цей час Павло (спочатку
Савл), єврей, заснував паралельну церкву в Антіохії. Йому довелося зіткнутися з трьома типами людей, по-перше, з
небагатьма послідовниками Ісуса, лише частково вірними своєму Учителю,
по-друге, з євреями, колишніми затятими ворогами Ісуса, і, нарешті, з не
євреями, які були язичниками і вважали Закон прокляттям.  Ісус же називав їх псами (5), а євреї намагалися
тримати цих людей за межею Закону, бо вважали їх грішниками, схильними  до лихих діян.. Павло оголосив себе апостолом. Він також зустрічався з істинними послідовниками
Ісуса і добре знав їхні слабкі сторони. Тож вирішив
звернутися до не євреїв, зосередивши на цьому всі свої зусилля. Йому вдалося залучити на свою сторону значну
кількість послідовників з їхнього середовища.
У зв»язку з тим, що він
походив з Тарсу - місця, де викладалася грецька філософія, що стала
першоджерелом грецького менталітету (6).Павло став сполучною ланкою,
об»єднавши  грецькі ідеї з вченням
Христа, що дійшло до нього за чутками з других рук. 

Однак діяльність Павла не користувалася авторитетом у справжніх
учнів Ісуса, і, принаймні, двоє учнів - Петро і Варнава покинули його (7). Петро викривав його як псевдовчителя (8). Точно так же Яків, якого Новий Завіт оголошує
братом Ісуса, називає його "безпідставною людиною" (9), У своєму
посланні Павлу Яків пише: "Ви  своїх
гордощах, лиха всяка неправедна похвальба" (10). Або пряме визнання на зразок цього: "Бо коли
Божа правда через мою неправду збільшилась на славу Божу, за що судити ще й
мене, як грішника?" (11).
Насправді, перші учні Ісуса
боялися інтриг Павла, і, якби не втручання Варнави (одного з 12 учнів), вони б
не повірили в те, що він був учнем Христа (12). Однак Павло
був завзятою людиною і незабаром перевершив 12 перших учнів. Він став єдиним законодавцем: саме він давав свої
інтерпретації (часто під виглядом Одкровень) (13) традиційному вченню Ісуса. І
переніс його вірування на пороги язичницьких грецьких храмів, піддавши по
новому хрещення, що перетворило християнство Ісуса в "хрест - инство"
Павла. 

Багато істориків християнства
сходяться на тому, що Павло, а не Ісус, був справжнім засновником цієї релігії. Д-р Йоганнес висі каже з цього приводу: "Віра в Христа,
як вона подавалася Павлом, була чимось новим у порівнянні з проповідями Ісуса.
Це був новий тип релігії" (14).
Д-р Арнольд Мейер, колишній
один час професором богослов'я в Цюріхському університеті, також стверджував
вельми недвозначно: 

"Якщо під християнством ми розуміємо віру в Христа як
Небесного сина Божа, який не належить до земного людства, що прийняв людський
образ через Діву і приніс умилостивлюючу жертву своєю кров'ю на хресті ...,
таке християнство було створено Св. ​​Павлом, а не нашим Господом "(15).
Хоча, зрештою, Павло й досяг
успіху, проте йому довелося зіткнутися із значними труднощами, долаючи вплив
первісного християнства. Час від часу лунали голоси проти нього, поки він
не утвердився міцно. Навіть у II
столітті його таврували як "апостола єретиків" (16). У цей найважливіший момент великої смути не було.
 Не було, ні Нового Завіту, ні будь-якого
іншого зводу писань святих "апостолів", ні будь-якого зібрання
проповідей самого Ісуса, які могли б наслідувати прихильники цієї нової
релігії. Їх священним писанням був
Старий Заповіт, і до його пророцтв часто вдавалися для виправдання місії Ісуса
(17). Євангеліє, проповідуване
Ісусом (18), було втрачено або навмисне знищено, і замінене деякими псевдоучнями
й анонімними авторами їх власними євангеліями. 

А щоб домогтися
визнання таких псевдо писань, вони приписували їх відомим учням Ісуса. Крім деяких апокрифічних Євангелій (19)
синоптичні євангелія (три перші канонічні Євангелія) є продукт цього періоду. Така величезна кількість Євангелій і священних
писань розбили християнське суспільство на секти, кожна з яких дотримувалася
власних догматів віри. Ебіонітів
очолював згаданий Яків. Іншою значною
сектою були Назаретянини, або християни Іоанна Хрестителя. Обидві ці секти відкидали апостольство Павла, так
само як і Яків - божественність Ісуса (20). Крім того, якийсь Марціона, випивший з джерела вчення
гностиків, також відколовся від ортодоксального вчення і заклав основи секти,
відомої під назвою марціонітів, які проіснували до VIII століття (21). Подібним чином якийсь Монтанус посіяв насіння
іншої секти - монтанітів. Він заявляв, що його надихав Параклет. Послання
Павла, Іоанна та один лист Іуди (нині складають частину Нового Заповіту) є
яскравим свідченням того, що смути, які вирували в новій вірі, перейшли всі
межі.Все це не віщувало нічого доброго для єдності нової віри і привело до розколу.
У другому столітті стан речей
не змінився. Переслідування християн Нероном підлили масла у
вогонь. Члени нового суспільства
піддалися гонінням за свою віру, оголошену підривною і антидержавною. Деякі християнські автори намагаються запевнити
нас у тому, що римський уряд здійснював масові переслідування прихильників
нової віри, які призводять до фізичного знищення їх. Однак це перебільшення. Ориген, письменник III в. н.е. зазначав:
"Лише деякий час від часу, яких легко перерахувати, загинули за
християнську релігію" (23)
.
Якими б масштаби переслідувань
не були, немає ніякого сумніву в тому, що вони вплинули на історію
християнства. Грецький і мітраістський напрями  використовували цю ситуацію і завдали останній
удар. Хоча різке повернення до язичництва і був
неможливе через страх перед стигматизацією з боку євреїв, залишається фактом
те, що чужі ідеї впливали і діяли як повільна отрута, поступово зводячи в
могилу (24). У цю пору з'явилося четверте
Євангеліє (25). Цей вік був
також свідком подальшого розколу видимої єдності християнського суспільства. Згадані секти не могли чинити опір чужим впливам
і розпадалися надалі на дисидентські фракції. У 200 р. вперше в історії церкви Тертуліаном було
використано слово "Трійця". У цьому ж
столітті виникли і руху гностиків і марціонітів, а .ортодоксальна віра
оголосила ці рухи єретичними.

У III в. н.е. у церкві йшла
запекла внутрішня боротьба. Внутрішній
розкол спільно з сильними іноземними впливами задушив слабкі сліди закликів
Христа до добра і замість цього породив релігію, близьку до язичництва. Відомий історик Г. Уеллс писав з цього приводу: 

"Природно було також те, що християнство поступово перейняло
ритуали народних релігій свого часу ... одна добавка слідувала за одною. Майже
непомітно оригінальне революційне вчення було поховане під цими звичними
придбаннями (26).

Теорія замісної жертви і
спокути, язичницька форма хрещення, таємниче триєдине божество у формі Трійці,
яке було до тих пір характерною рисою багатьох Сонцепоклонних культів,
сакраментальна язичницька євхаристія і древнє сказання про "сина
Божого" (27) перетворилися на кардинальні принципи християнської віри. Дійсно, є велика правда в звинуваченні, яке Фаустус
(письменник IV століття) кидає Блаженному Августину: 

"Ви замінили язичницькі жертвоприношення вашим адар; їх
ідолів - вашими мучениками, яким ви віддасте ті ж почесті. Ви умиротворяєте
тіні мертвих вином і бенкетами; ви влаштовуєте пишні язичницькі свята; ви
дотримуєтеся язичницького звичаю сонцестояння, а що стосується їх звичаїв, то
ви зберегли їх без будь-яких змін. Ніщо не відрізняє вас від язичників за
винятком того, що ви проводите ваші зібрання окремо від них "(28).

Цей процес послабив
інтенсивність переслідувань, і результатом було те, що все більше і більше
язичників приходило в лоно християнства. Під впливом містичного манихейського руху в
зв'язку з проголошенням у 242 р. перським містиком Мані того, що він є
Параклет, про який пророкував Ісус!, Відбувався синтез іудейських,
елліністичних та християнських навчань, прийнятних як для євреїв, так і для
язичників. Це вчення поширилося, як
лісова пожежа, в одну мить стали суперником християнства, і в значній мірі
засмітили християнське мислення (29). Ця секта мала
президента в образі  Христа, і 12
вчителів його апостолів (30).Так  Мані був розп'ятий
на хресті, і з його тіла була здерта шкіра у 277 р. Персії (31).

У IV столітті. події прийняли інший оборот. У 302 р. н.е. язичницький імператор Костянтин прийняв християнство. З його наверненням християнство стало державною
релігією. Він проголосив Міланський
едикт, який стверджує, "що свобода віри не буде відібрана ні у кого і що
розум і воля будь-якого індивідуума будуть вільні в устрої Божественних справ
на його вибір" (32). І далі:
".. кожна особа, яка бажає дотримуватися християнської  релігії, може вільно і безумовно сповідувати
її без отримання на це дозволу ..." (33). 
Сам імператор доклав зусилля
до того, щоб привести всі ворогуючі фракції до однієї платформи.
Це ж  століття, однак, було свідком найбільш
запеклих ідеологічних суперечок, коли-небудь випробовуваних церквою.Якийсь
Арій, архієпископ Олександрійський, заперечував Божественну сутність Ісуса, що
викликало бурхливі протести в християнських колах. Костянтин зібрав собор священиків у Нікеї в 325 р. Він
скликав 2000 єпископів, 318 з яких отримали дозвіл брати участь у ньому (34). Цей перший Вселенський собор тривав з 20 травня
по 25 липня, і його результатом було створення таємничого віровчення, відомого
під назвою Нікейського (35). Цей собор
засудив Арія і двох інших єпископів, які брали участь у Нікейському соборі, але
відмовилися підписати рішення про вигнання єретиків у віддалені куточки
Імперії. Едвард Гібон згадує, що
"писання Арія були засуджені на спалення, а ті, в чиєму володінні вони
будуть виявлені, засуджувалися до смертної кари" (36). Арій зазнав поразки, але церкві довелося дорого
заплатити за насильницьке насадження віри, яка проголошувала Божественність Ісуса. На цьому соборі Ісус був проголошений "Богом
Бога, Світлом Світу, Самим Божественним" (37). Освічені верстви суспільства все ще були на
стороні Арія, і їх слід було придушити залізною рукою. Популярність, яку здобуло аріанство, може бути
оцінено словами Св. Єремії, який сказав: "Весь світ стогнав і дивувався
тому, що він на боці Арія" (38).

Вілль Дуранте писав:
"Велика суперечка ... не закінчилася Нікейським собором. Багато єпископів
все ще ставали на бік Арія ... Священики, вірні Нікейським віровченням, виганялися
з церков часто шляхом насильства з боку натовпу: протягом півстоліття
здавалося, що християнство буде унітарною і відмовиться від ідеї Божественності
Христа. Кожен єпископ мав підтримуючу його фракцію. конкуруючі фракції вступали
в запеклі сутички і багато було вбито "(39). Сцени
жорстоких насильств і кривавих боїв, "забирають тисячі життів, були
характерною рисою цього періоду. Олександрія, в якій знаходився Арій, була
місцем, найбільш схильним цим смута. Гібон згадує, що в одному єдиному інциденті"
втратили життя три тисячі сто п'ятьдесят людина " (40).
За словами Дюрана,
"ймовірно, більше християн було вбито християнами ж за два роки (342-343),
ніж за весь період переслідування християн протягом римської історії". Чи не є це свідчення доказом релігійної нетерпимості церкви?

Ці хаотичні інциденти породили
в кінці кінців багато сект, які також ворогували одна з одною. Св. Хіларі з Пуатьє, латинський єпископ IV століття, учасник
Селевкійского синоду в 359 р., вельми чітко описав картину того часу:
"Серед нас стільки ж вірувань, скільки думок." Homo-ousion "-т.
Е. становище, постановляє, що Син складається з тієї ж субстанції, що і Отець,
відкидається, приймається і пояснюється наступними один за одним соборами;
часткове або повне подібність між Отцем і Сином є предметом спору в ці нещасні
часи. Кожен рік, кожен місяць ми створюємо нові віровчення для опису невидимих ​​таїнств. І ми роздираємо один одного на шматки
"(43). 

Саме за царювання Костянтина,
золоте століття християнства, християни отримали стандартну Біблію, чому
передували значні суперечки на церковних соборах. Марджорі Боуен
пише: "Писання переглядалося кілька разів, перш ніж було прийнято;
довелося мати справу з єресями, і скликалися собори в Нікеї у 325 р. і
Константинополі в 381 р. для визначення догматів віри, яку всі християнські
церкви підтримують досі" (45).

Крім канонізації Нового
Завіту, Християнство в цьому столітті набуло ще один догмат - шанування Хреста. Ніхто до тих пір не брав його до уваги. Костянтин заявив, що він зрозумів його значення у
сні, і з тих пір обожнювання і шанування цього символу в пам'ять розп'яття
Христа стало кардинальним принципом віри. В історії
церкви ми знаходимо першу згадку про хрест в "Житії Костянтина",
написаному в 377 р. добре відомим раннє християнським церковним істориком Євсевієм
(46). З давніх часів релігія правителів була релігією тих, ким вони керували. Таким чином, з цього часу християнства судилося
панувати. Для усунення всіх слідів
язичництва всі його культи в Римській імперії потрапили під жорстоку заборону. Для
чого у 381, 382, ​​385 і 391 рр.. були видані суворі постанови про заборону всіх релігій, крім
християнства, і протягом наступних чотирьох років вони піддавалися жорстоким
гонінням, поки останній з них не зник в правління Феодосія. Християнські фанатики переслідували своїх
суперників. Гібон пише: "Майже в
усіх провінціях Римського світу армія фанатиків нападала на мирних жителів, і
руїни прекрасних древніх будов до цих пір свідчать про безчинства цих варварів,
які мали час і бажання здійснювати настільки руйнування" (47).

Гектор Хоутон, описуючи
релігійне шаленство християн у викоріненні слідів язичництва, каже:
"Очолювана архієпископом фанатична юрба: зруйнувала храм Серапіса в
Олександрії, а потім почала руйнувати велику бібліотеку з її безцінними
рукописами" 
Таким чином, цивілізація
позбавлялася величезних цінностей. Особливо плачевно те, що християнство не змогло
заповнити порожнечу, створену своїми ж руками, у всіх сферах життя. Будучи безплідним, християнство виявилося не в
силах дати адекватну заміну. Замість
грецької логіки воно пропонувало чудеса і забобони; замість гіппократівської  і галенівської медицини цілющу силу святих
мощей і залишків хреста Христового, а вбога література Нового Завіту (включаючи
безліч апокрифів) замінила праці Платона і Аристотеля. Таким чином, у світі утвердилося горезвісне
християнське "царство Боже" (55). 

У 381 р. Феодосії I скликав
Константинопольський собор для подальшого обговорення питання Божественності
Ісуса. На цьому соборі Нікейське віровчення остаточно утвердилося. Папа віддавав розпорядження, які мали силу також у світському
і політичному житті. Язичництво
було поховано назавжди, а християнські святі зайняли місце язичницьких богів і
напівбогів.

Ефеський собор, що зібрався в
431 р., обговорив питання про те, чи була Марія матір'ю тільки людської природи
Ісуса або також і його Божественної сутності. Секта маріонітів
наполягала на шануванні її як "матері Божої" та включення її в Трійцю
замість Святого Духа (57). Але собор
засудив шанування Марії як третьої особи Трійці. 

У 451 р. був скликаний ще один
собор, відомий під назвою Халкедонського, на якому обговорювалася теорія
двоїстої природи Ісуса. У 553 р. другий Константинопольський собор
зібрався для вирішення цієї ж таємниці. Оскільки на
ньому переважали єпископи зі східних церков, західні церкви відкинули його
рішення. У цьому столітті з'явилися
дві нові секти, а саме, несторіани і якобіти засновані відповідно Нестором і
Якобом Барадуеем. Обидві ці
секти були відлучені від церкви як єретичні.

Найбільшим подією VI ст. було встановлення свята
Різдва Христового. Близько 530 р.
Діонісій Малий (Exiguus), скіфський чернець, який був ще й астрономом,
встановив день народження Ісуса - 25 грудня на підставі чисто гіпотетичних
даних (58).

Говорячи про деградацію
церкви, преподобний д-р Уайт зауважує: 

"Розділені на незліченні партії на основі незначною і
абсурдною відмінностей, конкурують один з одним і злобно переслідують один
одного, розбещені в думках і діях, християни цієї нещасної епохи зберегли трохи
більше ніж зовнішні атрибути своєї релігії. І сліду не залишилося від
християнської церкви "(59). Однак під впливом мусульманських навчань стало зникати й
шанування образів (ікон) У VIII в. Імператор-солдатів Лев Ізаурскій ... став
відчувати неприязнь до шанування образів, настільки поширеній у християнському
світі, як і в політеїстичних культах" (60 ),І у 723 р. імператор своїм
указом (61) під впливом монотеїстичних навчань ісламу заборонив язичницький
звичай шанування образів.
Протягом наступних двох
століть папа Римський володів вищою владою, що поширювалася на всі сфери
життя.Тоталітарна влада викликала деградацію практично всього християнського
світу. Єпископства перетворилися на розсадники інтриг. Змови і контр змови в папському палаці стали
повсякденною практикою…

Майже вся Європа протягом
багатьох століть була залита кров'ю, що пролилася за прямим підбурювання або
при повному схвалення духовної влади та громадської думки, що направляється
католицькою церквою ... При цьому жертви вмирали не швидкою і безболісною
смертю, а такою, що ретельно вибиралася з найбільш болісних, яку людина тільки
могла винести. Зазвичай їх спалювали живцем, нерідко на повільному вогні, після
того, як їх стійкість була випробувана найбільш болісними тортурами, які тільки
міг вигадати витончений розум. Хто добре знає історію не може засумніватися в
тому, що римська церква пролила більше крові, ніж будь-який інший інститут, що
існував в історії людства "(81
Якщо у католицизму був такий
жахливий інститут, як інквізиція, протестантство займалася полюванням на
відьом. Безліч нещасних бездітних жінок і старих дів були
вбиті за звинуваченням у чаклунстві. Це полювання
на відьом поглинуло життя стількох же жінок, скільки інквізиція знищила
чоловіків за єресь (84). Фанатичне
шаленство можна уявити собі з порад самого Лютера: "одержима дитина повинна
бути кинута в річку і втоплена або вилікувана" (85). Полювання на відьом, як і інквізиція,
використовувала ті ж жорстокі і мерзенні методи спалення живцем нещасних
безневинних і підозрюваних. Все це красномовно говорить про горезвісну
"терпимість" християнства.

Цікавим є те, що до XVI
століття Біблія була недосяжна для широкої публіки, за винятком небагатьох
священнослужителів, оскільки перекладів Біблії на живіу мову  не існувало. Не кажучи вже
про світську публіку, навіть рядові церковники не мали доступу до повних
текстів Біблії. Для щотижневих
проповідей їм видавалися вибрані уривки. У 1543 р.
навіть було видано постанову про те, що легально мати Біблію можуть тільки
дворяни і власники власності, проповідувати і обговорювати Біблію публічно (94)
дозволяється тільки священикам. 

Звісно тут виникає
питання, чому не можна було поширювати копії Біблії у перекладі серед
населення, чому вона була забороненим плодом для широкої громадськості? Хіба простий
християнин не був зацікавлений у знанні Священного писання в повному обсязі, чи,
може духовенство побоювалося, що тоді догмати віри впадуть? Саме з цієї причини звичайному мирянину був
заборонений доступ до Біблії, а щоденні проповіді священиків повинні були стати
для нього незаперечною істинною. 

Лише у 1525 році Вільям
Тиндейл створив англійський варіант Біблії. Це викликало бурю обурення в
ортодоксальних колах, книга була заборонена, і всі її екземпляри нещадно
знищені (95). Д-р Мозлі говорить: "Книга піддалася лютим
атакам. Єпископи і королі засудили її, вилучили і спалили її копії та почали
полювання на читачів" (96). Нещасний
Тиндейл був задушений і спалений на багатті в 1536 р. (97). І це був не єдиний такий випадок. В 1380 р., коли Джон Уайкліфф зробив переклад
Біблії на англійську мову, її спіткала така ж доля, і через 30 років після його
смерті, в травні 1415 р., за рішенням Констанцького Собору його зотлілі кістки
були вириті з могили і перетворені на попіл , який був кинутий в річку. Його єдиною виною був переклад Біблії на рідну
мову! Ще жахливіше було покарання,
якому піддалися читачі цих перекладів. Д-р Патерсон
Сміт розповідає: 

"Читачі книги спалювалися разом з її копіями, прив'язаними до
шиї, чоловіки і жінки піддавалися страті за те, що навчали своїх дітей молитвам
і десяти заповідей на англійській мові; чоловіків змушували свідчити проти
своїх дружин, а дітей - підпалювати вогнища, на яких спалювали їхніх батьків:
на володарів забороненої уайкліффовської Біблії полювали, як на диких звірів
"(98).

.
У 1647 р. якийсь Джордж Фоке
заснував квакерство і виник унітаризм. Нові секти стверджували монотеїстичну концепцію
Божества, відкидали Божественну сутність Ісуса і буквальну непогрішність
Біблії. У наступному столітті була
створена методистська церква, а потім - церква свідків Єгови (єговісти повністю
відкидали поняття Трійці), адвентистів сьомого дня та християнської науки (100). 
 XIX століття, стало свідком раціоналізму, що
потряс основи християнської віри. Справжність писань й історичність постаті Ісуса
та інших персонажів що згадуються в Євангеліях піддалися критичній оцінці. Кожен пункт віри ретельно аналізувався і
відкидався як вигад забобонного розуму. "Дослідники
історичного Ісуса" намагалися дослідити особистість Ісуса, очистивши її
від міфологічної лушпиння, і прийшли до висновку, що такої людини не існувало. 

На початку XX ст.зберігався
той же темп раціоналізму, який підточив опори цієї релігії одну за одною. Анонімний автор книги "Надприродна релігія", про
якого йшлося, що він експерт-теолог, повністю відкинув божественне авторство
всієї Біблії. Книги Робертсона "Язичницький Христос",
"Історичний Ісус", "Християнство і міфологія", Томаса
Уїттекера "Походження християнства", П.Д. Кондауда "Загадка Ісуса" і
"Створення Христа" та ін ясно показують, що біблійна легенда про
Христа має паралелі в древніх язичницьких міфах (101).
Взаємодія раціоналізму і
традиціоналізму породила модернізм, відкинувши багато традиційних церковних
догм. Такі фрагменти вчення, як непогрішність Біблії,
первородний гріх і в якійсь мірі спокутування, непорочне зачаття, чудеса і
традиційне поняття хрещення, доктрина вічної кари, сходження Ісуса в пекло,
вознесіння і сидіння праворуч Бога, не мають місця в модерністській вірі (102).

 Сучасні
дослідження повністю перевернули основи традиційного християнства, і це є одним
з численних доказів того, що, втративши своєї первісної чистоти, християнство
ніколи за свою історію не було здатне йти в ногу з потребами людини. У XX
столітті Християнство зазнало кілька невдач. Відкриття в 1945 г в кумранськійї долині великої
кількості "сувоїв Мертвого моря" виявило декілька невідомих доти
документів. Деякі сувої містили багато
"святих" і незаперечних глав Біблії підлягають тепер перегляду, а християнські
догмати, яких ревно дотримувалися в минулому, очевидно, повинні впасти. (104). 


Отже, християнство в його
теперішньому вигляді - це не релігія, принесена Ісусом. А результат численних
вселенських соборів, створивших всю догматичну надбудову на довільних вигадках
самозваного апостола Павла…
Джерела: - 

1. Коран
2:47 

2. Edward
Carpenter "Pagan and Christian Creeds", р. 21 

3. Матв. 10:6; 15:24 

4. Коран
4:157. Хоча християнський світ сьогодні і заперечує це, тим не менш,
у ранню епоху було багато таких сект, як коринтяни та ін, які вірили, що був розіп'ятий не Ісус, а хтось інший замість нього. Збігаються заяви в євангеліє від Варнави (CCXXI, стор
245). 

5. Марк 7:27,
Матв. 15:26 

6. A Rationalist Encyclopaedia, article "Paul" 

7. Дії
15:36-40 і Послання до галатів 2:13 

8. Друге послання Петра 3:16-17 

9. Послання Якова
2:19-20 

10. Послання Якова
4:16 

11. Послання до
римлян 3:7 

12. Діяння 9:26-27 

13. Послання до
галатів 1:11-12 і Друге послання до Тимофія 3:16 

14. Paul and
Jesus, p. 130 

15. Mayor, Arnold
(Jesus or Paul, 122). Див також
"Origin of the New Testament", p. 23, by Dr. William Wrede;
"Religions of the World" Gerald L. Berry, "Ісус завжди залишався євреєм, але
єврей Савл став Павлом, засновником християнства". 

16. Thomas
Whittaker, "The Origins of Christianity", 1914, p. 43 

17. George P. Fisher, "History of the Cristian
Doctrine", p. 72; Joseph
Wood, "The Bible - What is and is not", p. 30; F.Gladstone Bratton "A History of the
Bible", p. 145. 

18. Марк
(10:29) і Лука (1:1-2) явно посилаються на Євангеліє від Ісуса. 

19. J. Т. Sunderiand у своїй книзі
"The Bible, its Origin, Growth and Character" нарахував 109 таких Євангелій (див.
стор 170) 

20. JM Robertson
"A Short History of Christianity", p. 6-8 

21. Jbid, p. 98 

22. Jbid, p. 99 

23. Цитата по Hector Hawton in "The Thinker's
Handbook", p. 198 

24. Т.
R. Glover "The Conflict of Religions in the Eeriy
Empire", p. 144 

25. F. Gladstone Bratton, op. cit., p. 140. Див також
Rev. W. С.
Somerville, "A First Introductionton the New Testament", p.66 

26. HG Wells
"The Outline of History", p. 513. 

27. Edward
Carpenter, op. cit. 

28. Цит. по
William Draper in "Intellectual development of Europe", vol. 1, p. 309 

29. HG Wells,
"A Short History of the World", p. 123 

30. JM Robertson
"A Short History of Christianity", p.123 

31. Jbid 

32. Цит. по
Hector Hawton, "The Thinkers Handbook", p. 198 

33. Jbid 

34. Dr. Henery Stubble "An Account of the Rise and
progress of Mohametanism", 1954, p. 44-45 

35. Нинішнє Нікейському віровчення, мабуть, сформувалося
не на Нікейському соборі, але є його модифікацією (Prof. Percy Gardner "Inglish Modernism"
Appendix I, p. 223) 

36. Edward Gibbon
"Decline and Fall of the Roman Empire", vol. II, h. 693 

37. Hasting's
Enciclopedia of Ethics & Religion, vol. IV, p. 239 

38. Wilfred W. Briggs, "Introduction tj the History of the
Christian Church", p. 49 

39. Will Durant,
"The Age of Faith" 

40. У жорстокості церкви читач може переконатися, прочитавши роботу Гіббона (гл.
XXI) 

41. Will Durant. "The Age of Faith", p. 46 

42. op. cit., p. 49 

43. The Modern
Churchmen, vol. XV, No. 5, August 1925, p. 219 

44. Цит. по
"The Unrest in Religion", p. 87 

45. Marjorie Bowen,
"The Church and Social Progress", pp. 4-5 

46. AHM Jones
(Constantine and conversion of Europe, p. 83) 

47. op. cit. 48.op.cit., P. 200 

49. Will Durant,
"A History of conflict between Religion and Science", p. 48 

50. JM Robertson,
op. cit., p. 138 

51. op. cit., p. 147. Ті ж погляди висловлював Will Durant, "The Age of Faith", p. 8 

52. Gibbon,
charter XXVII, p. 208 (1897) 

53. Gustav,
"Europe's Debt to Islam", p. 21 

54. Draper,
"Intellectual Development of Europe", p. 318 

55. Марк
1:15, Матв. 4:177; Лука 10:9 та ін 

56. JM Robertson,
op. cit., p. 117 

57. Члени цієї секти все ще існують в Лівані та Сирії (пор.
Aziz S. Atiya, "A History of Eastern church, p. 282) 

58. Renan, Ernst "Life of Jesus", p. 98 (foot-note) 

59. Цит.
по Dr. FR Ansari "Islam and Christianity in the
Modern World", p. 21 

60. JM Robertson "A Short History of Freethought", vol.
I, p. 277 

61. Однак, ця заборона була знята в 787 г . Другим
Нікейським Собором 

62. Докладніше див в
"An Open Letter to the Christian Churchers" Published in "The
Voice of Islam", August 1963, pp. 602-605 

63. Робертсон згадує: "Коли Готфрід зайняв Єрусалим, усі євреї були спалені живцем у синагогах, і хроніка розповідає, що хрестоносці в'їхали в храм на конях по коліно в крові багатьох тисяч убитих невірних. В ім'я Ісуса було вбито величезну кількість людей різного віку "(Short History or Christianity, p.219) 

64. Матв.
5:39-41; "A Short History of Saracens", p. 326. Подробиці див
Thomad Keightley's " The Crusader's " 

66. Syed Mohammad Jamil "The Moral Side of the Christian
Clergy", p. 12, Sir Alexander G. Cardew "Slavery and the
Churches" Racionalist Annual, 1934, (pp. 27-34) 

67. Wilfred W. Bigg, op. Cit., p. 103 

68. Durant's "The Story of Civilization" - The Age of
Faith, part IV, Simon and Schuster - New York, 1950, pp. 773-774 

69. Durant. "The Story of Civilization ", yjl. VI, pp.
197-220 

70. Rev. Canon WP Hares (The teching and practice of the church of
Rome in India Examined, p. 122) 

71. Jbid 

72. Rev. WP Hares, op. cit . 

73. John William Draper, "History of Intellectual Development
of Europe, vol. II. 

74. Rev. WP Hares, op. cit., 123. 

75. Jbid. "The News Week" in its article
"Massacre of the Pure" оцінила загальну цифру убитих альбігойців не менше ніж у мільйон (див.
Moral Side of the Christian Clergy, p. 21, by Syed Mohammad). Jamil 

76. Цит. по
Rev. WP Hares, op. cit .. p. 126 

77. Jbid 

78. Jbid 

79. Rev. WP Hares, op. cit. 

80. "The Age
of Faith" title "Inquisition", p. 784. Стверджується, що інквізиція з
1481 по 1808 р. покарала 340000 осіб, з яких 32 000 було спалено. За попередні 300 років Кеннет Вокер оцінює число убитих в
300000 чоловік cf.: Iagnosis of Man, p. 210) 

81. WEH Lecky "Rise and Influence of Rationalism in
Europe", vol. II, pp. 32-33 

82. Всебічне дослідження Реформації дано у
Clark "A Short History of Christian church" і у
Will Durant "The Age of Reformation", p. 267-367 

83. JM Robertson,
op. cit., p. 262 

84. Jbid, p. 269 

​​85. Jbid 

86. Bertrand
Russel, "Why I am not Chriatian", p. 20 

87. JM Robertson,
op. cit., p. 269 

​​88. Jbid 

89. Jbid 

90. Marjorie
Bowen, op. cit., p. 9. 

91. Ціт.по Dean Inge in "The church in the world",
p. 52 

92. Hector Hawton
"The Thinker's Handbook", p. 36. 

93. Joseph Wood,
op. cit., p. 32. 

94. Will Durant,
"The Reformation", Hfrt IV of the Story of Civilization, p. 571. 

95. London
Syllabus of Religion Education, pp. 130-131 

96. The Bible
Today: The English Bible before the Authorized Version, p. 128 

97. The London
Syllabus, pp. 130-131 

98. How We Got Out
Bible 

99. The London
Syllabus, pp. 130-131, Stanley Cook's
"Introduction to the Bible", pp. 9-12 

100. English
Modernism. "Its Origin. Methods and
Aims 'by HDA. Major, pp. 97 et. Aeg. Докладнішу інформацію див в"
Chaos of Cults "by Karen Van Baleen. 5th Edition 

101. Cf: Hector Hawton's "The Thinker's Handbook", p.
161 

102. HDA. Major, op. cit., p. 97 

103. Robertson, op. cit., p. 208 

104. Islamic Literature, October 1966, art: Food for Thought for
Christians 

105. John M. Allegro, " The Dead Sea Scrolls ", р. 127 

106. Bertrand Russell, op, cit. pp. 20-21