Рівненський "Гранітний", хто він такий?

Останнім часом прізвище "Гранітний" звучить у Рівному чи не щодня. Бо саме так називає себе керівник місцевого "Правого сектора", претендуючи якщо не на усю повноту влади у місті, то принаймні на роль морального авторитета у численних суперечках щодо майбутнього нашого міста після революції. Нам здалося підозрілим, що у молодого ватажка місцевих "повстанців" виявилося таке підходяще прізвище. І ми не помилилися у своїх припущеннях.

Виявилося, що до 15 січня минулого року Ярослав Гранітний мав прізвище Петрушин. Що ж змусило 33-річного рівнянина Петрушина "за­кам'я­ні­ти", взявши "гранітне" прізвище? Ми задали це запитання йому самому, але спочатку поцікавилися походженням та життєвим шляхом ватажка "Правого сектора" в Рівному.

До певного часу його життя було схожим на життя багатьох його однолітків. Народився Ярослав Петрушин 1979 року в Рівному у простій робітничій родині. Батько працював електриком, мати — продавцем. Після закінчення дев'яти класів у школі №8 питання здобуття подальшої освіти перед Ярославом, треба розуміти, не стояло. Хлопець пішов працювати, здобувши згодом атестат у вечірній школі. Потім була служба у війську, звільнення у запас і робота вантажником та охоронцем на ринку.

Наступні сім років Петрушин провів у Москві на заробітках. Повернувся Ярослав звідти до Рівного у 2007 році. Повернувся, маючи гроші та непереборне бажання професійно займатися націоналізмом. Із цією метою вступив до "Свободи", від якої спробував обратися депутатом однієї з районних рад. У депутати Петрушина не обрали. Тож у "Свободі" він дослужився лише до місця одного з помічників Олега Осуховського, який позаторік обрався від Рівного до Верховної Ради. Тоді й настало в Ярослава Петрушина розчарування у "Свободі". Він побачив іншу силу — УНА-УНСО, яку в Рівному самотньо представляв забутий тоді усіма Олександр Музичко.

Якраз на період пошуку свого місця серед професійних націоналістів і припало рішення Ярослава Петрушина стати "Гранітним", яке він і здійснив, скориставшись своїм конституційним правом на зміну імені, прізвища чи по батькові, яке має кожен громадянин України. Тепер, коли телевізійні кадри із "страшним Музичком" не сходять з екранів московських телеканалів, виправдовуючи агресію Росії, обидва професійних націоналісти насолоджуються здобутою славою. Не виключено, що саме під час багаторічного перебування у Москві й зрозумів тоді ще Петрушин, чого саме не вистачає Путіну, аби виправдати напад на Україну. Зрозумівши, він став "Гранітним" і допоміг Музичку "прославитися". Той, щоправда, поки не пішов міняти своє прізвище на "Білий".

За цим всі якось не помітили, що УНА-УНСО, заснована колись відомим провокатором Корчинським, перетворилася на "Правий сектор". І чого це вони весь час перейменовуються?

Микола НЕСЕНЮК.

Про своє минуле і, зокрема, політичну діяльність сам п.Ярослав розповідає так:

— У 2000 році я поїхав у Росію — на заробітки. Згодом працював і навчався у Московській фінансово-юридичній академії. Проте не довчився — обставини склалися так, що мені потрібно було повернутися в Україну. У Росії в мене залишилося багато друзів, з якими досі підтримую контакт. З ними стараємося про політику не говорити. Щоправда, днями мені сказали: якщо у вас буде геть погано, приїжджай, для тебе місце завжди знайдемо.

У 2007 році, як тільки повернувся в Україну, одразу вступив у "Свободу", бо був злий на владу і на нашу банківську систему. А ще мене обурило, як люди у посольстві вимолювали собі візи. В Україні працював монтажником вентиляційних систем, а з 2010 року відкрив власну справу — займався роботами із завершення будівництва: прибиранням будівельних майданчиків і т.п. Будівництво — сезонна робота, тому й успішність мого бізнесу залежала від пори року.

У 2010-му за завданням партії поїхав на Рокитнівщину — розбудувати там організацію партії та взяти участь у виборах до місцевих рад. У 2012-му займався передвиборчою кампанією Олега Осуховського. Я одразу сказав: працюю на Олега, аби він пішов у Верховну Раду і більше не повернувся на Рівненщину. Він боявся просувати місцеві проекти, не міг приймати рішення самостійно.

Загалом у 2010-му почалися негативні тенденції в партії: вона поділилася на депутатів і на недепутатів. Перед акцією "Україно, вставай" я розіслав керівництву партії лист — на чотирьох аркушах виклав те, що, на мою думку, є негативним у "Свободі" і що потрібно виправляти. Але на мій лист ніяк не відреагували. І я вирішив піти з партії, бо не бачив там майбутнього.

Навесні 2012 року познайомився з Олександром Музичком і пристав на його пропозицію перейти в УНА-УНСО. Услід за мною туди одразу вступило щонайменше 10 "свободівців". До початку революції ми встигли створити сильну команду. До того, що робиться зараз, я був постійно готовий. А що робитиму потім — не знаю. Бізнес довелося призупинити, оскільки не вистачає часу на нього. Якщо керівництво вирішить, то, можливо, балотуватимуся на виборах.

Чому не захотів бути Петрушиним? Були особисті на те причини. А "Гранітний" обрав, бо ще ніхто не зміг мене зломити чи поставити на коліна.

Записала Алла Садовник