ХТО КОМУ ПІДЕ НА ПОСТУПКИ

Давайте повернемося до подій , коли почалися силові протистояння в Києві. Формально протест почався після того, як парламент ухвалив диктаторські закони, які ущемляють права і свободи. Це викликало потужне обурення в майданівців, тому що саме проти них, у першу чергу, ці нові закони направлені. Майданівці на знак протесту проти прийняття законів вирішили йти на блокування урядового кварталу, однак вулицю Грушевського перекрили міліцейські спецпризначенці. Почалося загострення, яке набуло несподіваного продовження. Несподіваного для всіх. І, в першу чергу, для Кличка. Проти правоохоронців пішла самоорганізована група ультранаціоналістів «Правий сектор». І хто би там що не говорив, це молоді хлопці, які плювати хотіли і на владу, і на опозицію. Опозиція лише зі сцени могла скандувати «Ре-во-люція!», а представники «Правого сектору» розуміють у цьому слові те, що воно насправді й означає.


У хід пішли палиці, «коктейлі Молотова», петарди. Спецпризначенці, відповідно, почали відстрілюватися шумовими гранатами та пластиковими кулями. Кличко зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю і спробував встати між міліцією та протестантами, однак самі ж протестанти обдали його струменем піни з вогнегасника. Майданівці, які мали їхати блокувати урядовий квартал, відразу оголосили, що виступають проти насилля. Про це саме швиденько прокричав і опозиціонер Яценюк. Скидалося на те, що партнери Кличка по опозиції сказали йому: «Заварив кашу, йди домовляйся!». Саме тому лише один Кличко в першу ніч протистояння поїхав у Межигір’я домовлятися з Януковичем, але домовленості не вийшло.

Наступного дня агресія набула більшого масштабу. «Беркут» просто озвірів. Полонених активістів били до напівсмерті. Поранених арештовували прямо у лікарнях. У хід пішли виродки-«тітушки», які трощили щелепи людям, палили автомобілі й казали, що вони «майданівці». «Тітушок» прикривали міліціонери. Та найбільше біди наробили секретні спецпризначенці, які викрадали людей і били їх до смерті. Саме так загинув добряк-альпініст Юрій Вербицький, якого викрали разом ще з одним активістом Ігорем Луценком. Луценку вдалося врятуватися, Вербицького вбили і кинули в лісі за містом..

Ну і потім були й інші смерті у боях на барикадах. Був застрелений патріот України, етнічний вірменин Сергій Нігоян, сім’я якого приїхала до України рятуватися від війни в Карабаху. Від куль загинув ще один патріот України, етнічний білорус Михайло Жизневський. Повідомляється, що хлопців застрелили снайпери. Що це за снайпери і хто їх замовляв, сподіваємося, скоро стане відомо. Міліція відхрещується. Хоча варто зазначити, що самі міліціонери, які охороняють урядовий квартал, також не лапочки-пацифісти. Деякі з них відзначаються особливим садизмом. Це хтось із них роздягнув двох будівельників із Кіровограда, які випадково опинилися в гарячій точці, побив, облив водою і в мороз змусив бігти в бік Майдану. Це хтось із них катував арештованого активіста ножем, засовуючи його в анальний отвір. Це ті ж таки «беркутівці» під час атаки розгромили медичний пункт, де надавалася допомога пораненим, побили лікарів і потрощили медикаменти.

Кажуть, що українці би такого не зробили, що це російські спецпризначенці, переодягнені у нашу форму. Але в це важко віриться, бо є багато фотографій, які роблять саме українські «беркути». І на цих фотографіях вони стоять, усміхаючись, на тілах покалічених активістів.

ХТО КОМУ ПІДЕ НА ПОСТУПКИ

Опозиція ще намагається якось втримати позитивний імідж. Після чергового провалу переговорів із Януковичем опозиціонерам вдалося зібрати доволі масове Народне віче, оголосити про створення Народної Ради, вкотре пригрозити владі ультиматумом. Після страшних картинок по телебаченню Майдан знову ожив. Опозиція переконує, що влада не йде на поступки, насправді ж, сама опозиція не може сформулювати вимоги, а найгірше те, що вона не може гарантувати виконання вимог влади. Тобто, коли Янукович вимагає від опозиції вгамувати ультраправих, які б’ються з міліцією на Грушевського, то ніхто з опозиціонерів не може цього гарантувати з однієї простої причини — ультраси непідконтрольні опозиціонерам.

Але ситуацію потрібно вирішувати. Введення надзвичайного стану та силовий розгін Майдану, як того вимагають мешканці та багато органів самоврядування Східної та Південної України, неможливий, тому що поки Майдан сконцентрований в одному місці, він більш підконтрольний. Після розгону ж може початися звичайна терористична партизанська війна, коли будуть підпалювати будинки та автомобілі чиновників, суддів, міліціонерів та прокурорів у регіонах. Таку війну погасити неможливо.