Хто з нового року має платити податок на нерухомість

Влада зробила українцям новорічний подарунок: з 1 січня 2013 року запровадять податок на квартири і будинки, який платитимуть майже всі 

У державному бюджеті не просто величезна дірка, а прірва. Отож наші можновладці вирішили завалити її за наш із вами рахунок. Вони, навіть не відводячи погляду, стверджують: мовляв, не вигадували велосипед, а запозичили досвід європейських країн. Там податок на нерухомість громадяни сплачують давно. Але чомусь слуги народу ні слова не кажуть про те, що на Заході й пенсії, і зарплати далеко не такі, як в українців, і якість життя німців чи французів не порівняти з нашою тощо. То чому в сусідів влада запозичує лише те, що вигідно їй, а не народу? 

Утім це емоції, які справі не зарадять. Краще з’ясуймо, який розмір податку очікує пересічних громадян із нового року і на скільки через це схудне і так злидарський сімейний гаманець. А допомогти розібратися в нових податках «Газета» попросила керівника Львівського центру захисту прав громадян, відомого правозахисника Олександра Атаманюка.

— Олександре Михайловичу, розтлумачте, будь ласка, хто з нового року має платити податок на нерухомість і в яких розмірах?

— Податок на нерухомість сплачуватимуть фактично всі, за винятком невеличкої категорії громадян. Ставка податку коливатиметься в межах від 1% до 2,7% розміру мінімальної заробітної плати. Громадяни, які мешкають у квартирах, площа яких не перевищує 240 кв. м, і в будинках, площа яких менша за 500 кв. м, сплачуватимуть 1%. Якщо житлова площа перевищує вказані розміри, то податок становитиме 2,7% розміру мінімальної зарплати. Нині це становить приблизно 10 і 27 грн. за кв. м. Помножте на розмір житлової площі та знатимете, наскільки збідніє ваш сімейний бюджет.

— І що, за зовсім крихітні однокімнатні квартири чи будинки-розвалюхи також доведеться платити податок?

— Ні, існує податкова пільга. Податком не обкладатимуть квартири площею менш ніж 

120 кв. м і 250 кв. м будинку. Податковим кодексом передбачено звільнення від оподаткування де­яких категорій власників житлової нерухомості, як, наприклад, будівлі дитячих будинків сімейного типу, об’єкти, які належать багатодітним, прийомним сім’ям, в яких виховують трьох і більше дітей. Але, звісно, навіть у масштабах усієї держави кількість осіб — власників житлової нерухомості, яких вказаний податок не стосується, доволі невелика.

— Уявімо ситуацію. Двоє літніх людей, які колись обіймали хороші посади, придбали квартиру, житлова площа якої становить 125 кв. м. Нині вони — пенсіонери, часто хворіють. Левову частку пенсій витрачають на ліки. То з нового року вони мають сплачувати ще й податок за квартиру? А якщо не робитимуть цього?

— Усі громадяни, житлова площа яких перевищує вказані норми, будуть змушені сплачувати податок. Ставки податку на нерухоме майно встановлюють селищні та міські ради. Зрозуміло, що сподіватися на зниження таких ставок безперспективно. До 1 липня власник нерухомості отримає повідомлення-рішення про суму податку та реквізити для платіжки. Після цього в кожного буде 60 днів для розрахунку. Якщо людина не сплачуватиме цього податку, податкова подасть на власника нерухомості до суду, який винесе відповідне рішення про стягнення боргу, і на майно громадянина буде накладено арешт. Тоді виконавча служба візь­меться виконувати рішення суду. Якщо людина заборгувала, скажімо, 1000 грн., то не конфісковуватимуть будинок, який коштує 1 млн. грн., а майно, вартість якого в межах боргу, — холодильник, телевізор тощо.

— Якщо у квартирі, що має житлову площу понад 150 кв. м, мешкають сім осіб: батько, мати, молодша донька та старший син із дружиною і двома дітьми. Вони претендують на поліпшення житлових умов, бо всім там тісно. То вони також мають сплачувати податок?

— Так, бо в Податковому кодексі не вказано квадратних метрів, які визначено для однієї людини, а тільки житлову площу квартири чи будинку, незалежно від кількості мешканців.

— Людина мешкає в місті, але у спадок від батьків отримала будинок у селі площею понад 250 кв. м. Купити дім ніхто не хоче, бо він у занедбаному стані. А платити за нього податок власник не має змоги. То що з ним робити — розвалити чи що?

— Виходить, що так. Законодавець, ухвалюючи цей закон, не визначив методики розрахунку податку з урахуванням реальних доходів власників, реальної вартості нерухомості, кількості мешканців, які проживають у будинку або квартирі. Визначаючи розмір податку, не враховують комерційної ціни житла, а лише його житлову площу. Ось і виходить, що мільйонер, який мешкає один на Хрещатику в Києві у квартирі площею 120 кв. м, податку не платитиме. А власник помешкання з більшою площею, розташованого в загазованому промисловому районі Луганщини чи Запоріжжя, в якій проживають 10 чи 12 родичів, повинен платити податок, незважаючи на повне безгрошів’я.

— За таких обставин громадяни вдаватимуться до різних хитрощів, тільки щоб зменшити площу нерухомості. Ска­жімо, у мене є право власності на квартиру з житловою площею 150 кв. м. Щоб не платити податку, я укладу з чоловіком договір про розподіл спільного майна подружжя в такій пропорції: у мене — 100 кв. м, у нього — 50 кв. м. Тоді ніхто з нас не платитиме податку…

— Існують неск ладні механізми уникнення цього податку. Варіант, про який говорите ви, призведе до значних витрат на переоформлення права власності. Крім того, існує практика, коли центральний контрольний орган надає офіційне роз’яснення щодо застосування правових норм, на підставі якого і податок стягнуть, ще й, можливо, штраф накладуть. Кошти за переоформлення, звичайно, пропадуть. А далі — суди з податковими органами, результати яких передбачити неможливо.

— Але де ж справедливість?! Виходить, що власник готелю, який здає кімнати для проживання, податку на нерухомість сплачувати не зобов’язаний. А особа, яка має дві квартири, одну з яких отримала в спадок від бабусі та здає, щоб прогодувати родину, бо сама без роботи, буде змушена платити податок.

— Так, навіть якщо його зареєстровано як фізичну особу — підприємця, і він здає це помешкання для проживання, то буде змушений, окрім інших податків, сплачувати ще й податок на нерухоме майно. Власників нежитлової нерухомості, наприклад готелів, ресторанів, відпочинкових комплексів, торговельних центрів, площею понад 5 тис. кв. м і більше, звільнено від вказаного податку, а пересічні громадяни, які отримали житло в спадщину або заробили тяжкою працею, мусять сплачувати цей податок. А це може призвести до того, що українські «середняки» спробують різними способами уникнути такого оподаткування.

Розмовляла Олександра Баландюх

До теми

Розглянемо життєву ситуацію. По сусідству жили два хлопчаки — Іванко та Петрик. Вони були друзями, навчалися в одному класі й жили з батьками в одній «хрущовці». Батьки обох були пересічними громадянами, працювали на заводі, жили, відпочивали і годували дітей на законно зароблену зарплату. Коли розпочалася перебудова і запрацювали перші кооперативи, Петро працював по 18 годин на добу й усі зароблені гроші вкладав у розвиток свого невеликого бізнесу.

Сім’ї та собі багато в чому відмовляв: одягалися скромно, харчувалися «по мінімуму», на відпочинок фактично не їздили. Врешті-решт чоловікові вдалося за нелегко зароблені гроші звести просторий будинок у передмісті, але на внутрішні оздоблювальні роботи коштів забракло.

Щоб завершити їх, родина Петра була змушена взяти кредит, який сплачувала доволі довго. А тепер мають «радісну» новину: з нового року доведеться платити ще й податок за власний будинок. І нікого не цікавить, що невеликий сімейний бізнес майже зупинено, а за лікування господаря, який на роботі підірвав здоров’я, доводиться платити «космічні» суми.

Життя Іванка склалося по-іншому. Він брав від життя все найкраще, що можна взяти: закінчив інститут, улаштувався на спокійну роботу з непоганою зарплатою, займався спортом, відпочивав двічі на рік: улітку — біля моря, взимку — у Карпатах. Придбав престижний автомобіль, разом із дружиною стильно вдягалися. Після смерті батьків у спадщину отримав квартиру в згаданій «хрущовці», зробив там євроремонт. Іван разом із дружиною та дітьми насолоджуються життям: відвідують басейн, їздять у туристичні поїздки за кордон і не платять державі жодного податку за нерухомість.

Виникає запитання: хто з цих друзів дитинства — багатій, з якого треба додатково стягувати податок? Таких прикладів про «формальних багачів» можна навести багато.