"Перше нашестя їх було на землю Рязанську, — пише літописець про прихід на Русь монгольської орди у грудні 1237 року. — І взяли вони город Рязань списом. Вивівши хитрістю князя Юрія, вони повели його до города Пронська, — бо княгиня його була в той час у Пронську. Вивели княгиню його хитрістю і вбили Юрія-князя і княгиню його. І весь народ перебили, і не пощадили навіть дітей — до немовлят".



Далі степовики під проводом Чингізханового внука Батия взяли міста Суздаль і Володимир та чимало менших. Напад був такий стрімкий і несподіваний, що руські раті не встигли зібратися докупи й билися та гинули поодинці. Знищивши основні сили руських князівств, орда поділилася на окремі загони. Ще в лютому 1238-го вона здобула 14 міст, розграбувала сотні сіл і погостів. Місцеве населення не рятували навіть ліси. По-сучасному кажучи, взимку 1237–1238 років монголи використали тактику "блискавичної війни". То розпускаючи навсібіч рухливі кінні загони, то збираючи їх в один кулак, вони розгромили вщент збройні сили північно-східних князівств Русі.
Жорстокість показових кар, уміння зацікавити здобиччю тримали купи та дисциплінували величезне й різноплемінне військо. Адже, за підрахунками російського сходознавця Лева Гумільова, монголи в армії Батия становили заледве 20%. Набирали воїнів із підкорених кочових племен Великого Степу. Значну частину війська становили сусідні татари, через що орду часто називають монголо-татарською, а також уйгури та киргизи.
"Збій" у раптовому поході стався лише на початку весни 1238-го під Козельськом. Це місто Чернігівського князівства оборонялося сім тижнів. Степовики як прийшли зненацька, так і пішли у приволзькі степи, лишивши за собою спустошені землі.
Монголи діяли за далекосяжним планом: в Євразії мав постати такий собі "Pax Mongolica" — "світ по-монгольськи". Іще 1235 року в місті Каракорум вожді монгольських племен на курултаї — вищому зібранні — прийняли рішення про похід до "останнього моря". Так заповідав засновник їхньої держави Чингізхан, який помер за вісім років до того. Ішлося про Атлантику, бо на берегах іншого "останнього моря", Тихого океану, монголи вже утвердилися.
Вирішальний похід на Захід розпочався 1240 року. Армія хана Батия поконала решту руських князівств, повоювала Польщу та Угорщину й досягла Адріатики.
Столицю Монгольської імперії — Каракорум —занесли піски. Не вціліли й імперські архіви (а вони напевне були, бо монголи залучали до управління величезною державою китайських чиновників). Та зберігся лист великого хана монголів Гуюка Папі Римському Інокентію ІV. Папський посол Плано Карпіні привіз його до Риму 1247 року.
Документ був зник на довгі століття. Листа в архівах Ватикану в 1920-х випадково знайшов польський чернець-учений Кирило Каралевський. Сувій понад метрової довжини, вимережаний перськими письменами, склеєний із двох аркушів паперу та скріплений великими червоними печатями. "Силою бога всі землі, починаючи від тих, де сходить сонце, і закінчуючи тими, де заходить, пожалувані нам, — пише великий хан папі. — Окрім наказу бога, там ніхто нічого не може зробити. Нині ви всі повинні сказати щиросердно: "Ми станемо вашими підданцями, ми віддамо вам усе наше майно". Ти сам на чолі королів — усі разом без винятку прийдіть запропонувати нам службу та покірність. З цього часу ми вважатимемо вас підданцями".
Але в середині 13 ст. Монгольська імперія вже не мала сил для ще одного великого походу на захід. А невдовзі між нащадками Чингізхана, які володіли окремими провінціями-улусами, розпочалася кровопролитна міжусобна війна. І їхня імперія розпалася. Та "світ по-монгольськи" у різних частинах Східної Європи існував іще від півтора до трьох століть.

Чингисхан. Китайский рисунок 13 века
Чингізхан мав улюблену дружину
Засновник Монгольської імперії Чингізхан народився між 1152-м і 1167 роками в сім'ї Есуґей-багатура, хана невеликого монгольського племені. Справжнє його ім'я — Тенґрін Темуджин. Він рано лишився сиротою. Згодом у міжусобних війнах здобув славу вмілого та хороброго воїна. На курултаї 1206 року добився об'єднання монгольських племен й був проголошений "чингіз-ханом" — верховним володарем. Під його командуванням монголи завоювали Північний Китай та державу Хорезмшахів, до якої входила значна частина Центральної Азії. Степові орди спустошили також Північний Іран, Вірменію, Азербайджан, Грузію.
Як він виглядав, достеменно невідомо. Одні джерела малюють володаря монголів високим, дужим та зеленооким, інші — маленьким і непривабливим. Нібито він не вмів ні читати, ні писати.
Чингізхан звелів укласти "Ясу" — зведення звичаєвих прав монгольських племен. Вона передбачала жорстокі покарання, здебільшого страту, навіть за злочини, які нині би вважалися дріб'язковими. Один із тогочасних хроністів занотував: у Монгольській імперії цнотлива дівчина на віслюку з торбиною золота при сідлі могла проїхати від Каспійського моря й до Тихого океану — і ніхто до неї не торкнувся б і пальцем.

Любимая жена Чингисхана Борте. Их просватали, когда будущему правителю монголов было 8 или 9 лет. Она была на год старше. Вскоре после свадьбы Борте похитили воины из враждебного племени. Чингисхан ее отбил, но относительно отцовства их старшего сына ходили разные слухи
Із улюбленою дружиною Борте Чингізхан мав синів Джучі, Чагатая, Уґедея й Толуя, а також п'ятьох доньок. Лише сини від цього шлюбу могли успадкувати владу над великою імперією. Із другою, Хулан-хатун, — двох синів, і з третьою, Есуґен, — теж двох.
Помер 18 серпня 1227-го під час облоги тунгузької столиці. Звістку про його смерть оголосили лише після здобуття міста. Монголи два роки тримали жалобу по Чингізханові й лише тоді вибрали його наступника. Місце його поховання досі невідоме.

1235 — курултай у столиці Монгольської імперії Каракорумі ухвалив рішення про великий західний похід до "останнього моря"
1236 — монгольська орда зруйнувала Волзьку Болгарію та приборкала половців у причорноморських степах
1237–1238 — розгром північно-східної Русі. У поході під проводом Батия, внука Чингізхана, взяло участь 120–140 тис. степового війська
1239 — впали Переяслав і Чернігів
1240, 6 грудня — після тривалої облоги орда взяла штурмом Київ. Монгольське військо поділилося на дві армії — одна рушила на Володимир у Західній Волині, друга — південніше, на Галич. Обидва міста впали
1241, початок — вирушивши з Галича, головні сили хана Батия увійшли в Угорщину. Війська у Володимирі поділилися на дві частини, одна з яких пішла на північ — на Тевтонський орден, інша — на захід до Польщі
1241 — монголи взяли штурмом багато польських та угорських міст, серед них Сандомир, Буду й Пешт, розгромили об'єднане польсько-чесько-німецьке військо під Лігницею на південному заході Польщі. Але під Оломоуцем зазнали поразки від чехів. Хан Батий стягнув усі свої сили в Угорщину. Окремі підрозділи монгольської армії вийшли на береги Адріатики у теперішній Хорватії
1242, весна — хан Батий, дізнавшись про смерть у Монголії великого хана Уґедея, повертає своє військо. Орда пройшла уздовж південного берега Дунаю, потім через причорноморські степи й зупинилася в пониззі Волги. Батий відмовився брати участь у виборах великого хана й перетворив місто Сарай на столицю окремого улусу Монгольської імперії — Золотої Орди