Про те, звідки взялося "Советское шампанское", розповідають таке. На початку 1945 року, коли фінал війни неважко було передбачити, Сталін наказав створити "напій перемоги". Святкувати народ мав з улюбленим ігристим вином вождя. Виконувати завдання доручили НКВД. За кілька днів на Луб'янку в "чорних воронах" привезли виноробів, уцілілих під час репресій та війни. Переляканим фахівцям звеліли терміново розробити рецепт вітчизняного шампанського, яке б за якістю не поступалося французькому. За півтора місяця наказ було виконано.
Та це лише легенда. Бо насправді все почалося на два десятиліття раніше.

1924-го, після скасування "сухого закону", більшовицький Раднарком постановив створити загальнодоступне ігристе вино. Тобто дешеве й швидке у виробництві. Ініціював таке рішення тодішній голова уряду Олексій Риков, нібито небайдужий до алкоголю. Виконувати урядове замовлення взявся найкращий винороб країни Антон Фролов-Багреєв. Він розробив метод "прискореної шампанізації" — не в пляшках, як зазвичай, а в спеціальних резервуарах. Це в 10 разів зменшувало терміни виробництва. Щоправда, якість новинки поступалася традиційному ігристому вину, але тим ніхто не переймався.
28 липня 1936 року на засідання Політбюро доставили перші пляшки саморобного шампанського. Сталіну сподобалося. З'явилася постанова "О производстве "Советского Шампанского", десертных и столовых вин". Перший завод шампанських вин спорудили в Ростові-на-Дону. 1937 року там була вироблена найперша промислова партія "Советского Шампанского". А 1939-го радянську "шипучку" почали продукувати також у Нижньому Новгороді.
1942 року Фролова-Багреєва висунули на Сталінську премію. Вождь, проглядаючи списки кандидатів, поцікавився, чи вдосконалив винороб свій рецепт 1936 року? Відкоркувавши принесену пляшку шампанського, Сталін сказав, що напій занадто кислий. Сполохані винарі вночі додали до шампанського трохи лікеру й цукру. Наступного дня Йосип Віссаріонович скуштував новий варіант і був у захваті. Фролов-Багреєв отримав Сталінську премію, а радянський народ — напівсолодке шампанське. Натомість у французькій провінції Шампань і досі виробляють лише сухе вино "брют".
За сталінських часів шампанське залишалося здебільшого напоєм номенклатури. Серед широких верств населення воно не було поширеним. Навіть через рік після смерті "батька народів", 1954-го, рекламний плакат агітував купувати "Советское Шампанское". Людям роз'яснювали, що це "отличное виноградное вино", в якому "хорошо сохраняется все ценное, что есть в лучших сортах винограда".
Мода на шампанське як на новорічний напій почалася із появою телевізійних "голубых огоньков", що транслювалися в ніч із 31 грудня на 1 січня. Ведучі й гості, проголошуючи тости, піднімали бокали з ігристим. Невдовзі так робила більшість радянських людей.
1957 року Київський завод шампанських вин першим у СРСР розпочав масове виробництво елітного ігристого вина — "Советское Шампанское мускатное". Від звичайного світло-золотавого воно відрізнялося ніжнішим ароматом і приємним смаком.
Після грошової реформи 1961 року пляшка шампанського коштувала близько 8 крб. Про мускатне годі було й мріяти — його у вільному продажу не було. А на солодке чи напівсолодке треба було "натрапити", і його припасали на Новий рік ледь не з жовтня. Сухе й напівсухе шампанське придбати було простіше, але за кілька днів перед святковою ніччю розкупали  і його. Рекламувати пляшку в сріблястій фользі більше не було потреби.
За радянських часів подейкували, що "Советское шампанское" нібито гірше за вино з французької провінції Шампань. Звідки взялися такі твердження, годі довідатися, бо ніхто тоді не їздив до Парижа. І порівняти "наше" з "їхнім" не було як.