Русинський населення Закарпаття поділяється за етнографічним ознаками на кілька підгруп - це лемки, бойки, гуцули, верховинці і долиняни (Хайнан). За українським переписом населення 2001 року, в Закарпатській області було зареєстровано 10 069 русинів (на думку керівників русинських лідерів, ці дані були сфальсифіковані). Перепис 2002 року в Польщі - 5863 лемків (підгрупа русинів), перепис 2002 року в Воєводині - 15 626 русинів, перепис 2001 року в Угорщині 2079 осіб. Перепис 2001 у Словаччині зафіксувала 24 201 русинів. Найбільш висока концентрація русинського і українського (за обраними під час перепису національностей ) населення спостерігається в районах Медзилаборце і Свидник. Русинське населення Словаччини зосереджено головним чином в селах в гірських масивах Спішська Магура, Левочске Врхи, Черга, Низькі Бескиди, Сланський Врхи, Вигорлат, Буковський Врхи.
Як етнонім слово русин в письмових джерелах вперше зустрічається в Повісті временних літ зустрічається також в договорах Олега з греками 911 р. (згадується 7 разів) та Ігоря 945 р. (згадується 6 разів), договорах Смоленська з німцями, і пізніше вживається як етнонім в Галицько-Волинському князівстві, Великому Литовському князівстві, було польським назвою українців і білорусів у XIII-XX століттях, самоназвою частин цих народів в в XIII-XIX століттях.
Як відомо з історії, Слов'янські племена з Українського Передкарпаття (населення, що належить до археологічної культури карпатських курганів) стали просочуватися за карпатські перевали в епоху бронзи, в II столітті нашої ери, в V столітті наступний приплив населення з Передкарпаття приніс Празькому-корчаковскую культуру, яка з VII століття породила культуру, близьку культуру Луки-Райковецької. Проте сильним також був вплив і західних слов'ян. Дославянське населення цієї території становили північнофракійскі племена, розгром яких в ході дако-римських воєн з подальшим створенням в 107 римської провінції Дакія, поклав початок слов'янському заселенню Закарпаття. Дакське населення внесло істотний внесок у формування ранньославянскої культури. Подальший культурний вплив на слов'ян Закарпаття надали сусідні народи, оскільки ця територія була порушена Великим переселенням народів; протягом 5-ого століття слов'яни тут контактували з гунами, Гепіди, вандалами, герули, остготи, лангобардами. На початку 6 століття в переселення широко включилися слов'яни, які прийшли новою хвилею в Карпатську улоговину із заходу під натиском аварів. В кінці 7 століття частина Верхнього Потисся входить до складу Аварського каганату. Основу населення всього Верхнього Потисся в 6-9 століттях складали слов'яни, але серед них масами розселилися авари, які в 7-8 століттях змішувалися зі слов'янами, а потім розчинилися серед них повністю. Після падіння Аварського каганату на цю територію поширюється культурний і політичний вплив першого західно-слов'янської держави - Великої Моравії (790-910). В кінці 8 - початку 9 століття на території Верхнього Потисся виникають слов'янські городища біля сучасних населених пунктів Шарішкі-Соколовци, Сміжани, Земплін, Брек, Вари, Солотвино, Ужгород. За повідомленням угорського літописця Аноніма (який жив на початку 12 століття), в 903 році прийшли в Паннонію угорці захопили слов'янські міста Ужгород та Вари (Боржаву), причому до цього вся територія Верхнього Потисся до цього перебувала під владою ужгородського князя Лаборця, який був васалом болгарського князя Салана. На території Закарпаття в останній чверті I тисячоліття нашої ери, очевидно, жили білі хорвати, також населяли Українське Передкарпаття. Надалі територія розселення закарпатських русинів входила до складу Велико-Моравської держави, і, як стверджують українські історики (Моця О. П., Пеняк С. І.), також і Київської Русі. Слов'янське населення Закарпаття лише в певні періоди входило до складу Галицько-Волинського князівства, однак підтримувало з ним постійні та різноманітні контакти.
Перепис 2001 року в Словаччині показав досить складну картину прийняття різних ідентичностей серед в минулому однорідного русинського населення: 24.201 громадян Словаччини вважали себе русинами (в тому числі 1.178 з рідною мовою словацьким і 83 - з рідною мовою українською), 10.814 - українцями (з них 2.996 - з рідною мовою русинським), 28.885 - словаки з рідною мовою русинським, 1.342 - словаки з рідною мовою українською. Виходячи з цього деякі русинські організації Словаччини провели в 2001 році збір підписів за об'єднання в бюлетенях перепису населення граф "русин" і "українець" в одну графу, але ця пропозиція була відхилена. В даний час процес асиміляції словацьких русинів йде швидкими темпами, причиною є відтік населення в благополучну західну Словаччину через високий рівень безробіття в русинських районах (яка може доходити в деяких місцях до 80%). Сумним "рекордом" є село Прикривши у Свидника, де залишилося всього 5 жителів і яка стала, таким чином, самим маленьким населеним пунктом Словаччини. Релігія Русини спочатку були православними (Сербського і Константинопольського патріархатів), але, перебуваючи в багатовікової ізоляції, під впливом Флорентійської і Брестської унії пішли на компроміс з католицькими властями. Щоб зберегти православну форму літургії, Православна церква Закарпатській Русі вимушено вступила в унію з Римом, утворивши уніатську (греко-католицьку) церкву після оформлення 24 квітня 1646 Ужгородської унії. З того моменту приналежність до греко-католицизму, так само як і до православ'я, стала етнічним сигналом приналежності русинів до слов'янського етносу. Як і раніше, русини піддавалися асиміляції, але їх нащадки, втрачаючи рідну мову, зберігали "віру батьків" - безліч русин, особливо в гірських районах, залишалися православними. У результаті асиміляції русинів, уніати з'явилися серед румунів, угорців і словаків. В умовах демократичного Чехословацької держави, частина віруючих русин, що належать до греко-католикам, стала повертатися до православної релігії. Заборона, накладена на греко-католицьку церкву в СРСР в 1946, прискорив цей процес. Нині більше 60% русинів Закарпаття є православними, а 35% - греко-католиками. Греко-католицька Ужгородсько-Мукаческая єпархія, об'ядіняющая закарпатські парафії, не входить до складу Української греко-католицької церкви (будучи в прямому підпорядкуванні Ватикану), і знаходиться на позиціях політичного русинства, тобто підтримує рух за автономію і навіть відділення Закарпаття. У Словаччині був зворотний процес - після лібералізації 1968 року, коли була знову дозволена Словацька греко-католицька церква, більшість русинів повернулося в греко-католицтво...
Немає коментарів:
Дописати коментар