Майже половина українців за Єдину Слов"янську державу

За опитуванням, проведеним соціологічною групою «Рейтинг» у лютому 2012 року, 47% респондентів підтримують створення єдиної держави у складі України, Росії та Білорусі. 20 березня наведені вище цифри були повністю підтверджені даними опитування, проведеного співробітниками Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). Висновок був однозначний: в Україні прихильників вступу в союз із Росією та Білоруссю більше, ніж вступу в Євросоюз. Відповідно до опитування, у разі проведення референдуму «за» вступ України в союз із Росією та Білоруссю готові
проголосувати 55%, «проти» - лише 27%.

Дані соціологічних опитувань можуть говорити про те, що горезвісне інформування суспільства про переваги європейської інтеграції (а простіше кажучи - пропаганда) дає протилежний ефект.

На цьому тлі активізується робота аналітичних центрів, покликаних зламати існуючі в суспільстві тенденції й повернути «заблудлих» на добру путь.

Одним із таких центрів є Інститут світової політики. До стратегічної групи радників цієї установи входять такі «видатні» особистості, як колишній заступник держсекретаря США з питань демократії й прав людини Девід Кремер, колишній посол США в Україні Вільям Тейлор, співдоповідач Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи Ханне Северінсен, експерт із питань розширення НАТО Джеймс Шерр. У документі «Звіт Інституту за 2010 рік» три ключові проекти («Нова зовнішня політика України», «Публічні лекції та відеоконференції в Інституті світової політики» і «Відбудова потенціалу України в сфері суспільного й оборонного прогнозування») були профінансовані США - USAID, Посольством США в Україні й фондом «Відродження».

Маючи таких радників і джерела фінансування, про яку незаангажованість можна говорити?

Наприкінці травня Інститут провів відеоконференцію з «великим другом» України, колишнім радником з національної безпеки в адміністрації президента Джіммі Картера Збігнєвом Бжезинським. Очевидно, керівництво Інституту вирішило задіяти у промиванні мізків «несвідомих українців» важку інтелектуальну артилерію.

У процесі проведення заходу Бжезинський поділився своїм баченням місця України в Європі. Необхідно відзначити, що будь-яку державу, яка займає вигідні геостратегічні позиції, «великий Збіг» розглядає суто крізь призму імперських амбіцій США.

Під час відеоконференції Бжезинський відзначив, що, мовляв, українцям не вистачає волі для відстоювання своєї незалежності, яку вони вважали «подарунком після розпаду СРСР». «Уже двадцять років Україна має незалежність. Але не так багато українців занепокоєні нею, активно борються за те, щоб вона стала справжньою», - сказав він.

Розмірковуючи про «віру» українців у свою незалежність, пану Бжезинському слід би ознайомитися із соціологічним дослідженням, проведеним з 15 по 25 липня 2011 року компанією Research & Branding Group. Так, відповідно до дослідження, відносна більшість українців (41%) вважає, що на сьогодні Україна ще не є справді незалежною державою. Протилежної думки дотримується чверть населення країни (24%). У чомусь незалежною, а в чомусь залежною державою Україну вважають 28% українців.

За даними усе тієї ж Research & Branding Group, сьогодні відносна більшість жителів країни вважає, що в результаті здобуття незалежності Україна (42%) і українці (39%) більше втратили, ніж придбали. За минулі 20 років, на думку українців, ситуація погіршилася у всіх основних сторонах життя (за винятком можливості вільно вибирати місце проживання, у тому числі й за кордоном). Найбільше погіршення респондентами відзначено в таких сферах, як гарантування роботи (87%), впевненість у завтрашньому дні (83%) і матеріальне благополуччя (79%).

Коли переважна більшість населення не задоволена умовами праці, не впевнена в завтрашньому дні й ледь животіє в злиднях, розпад СРСР бачиться йому як катастрофа, а не як подарунок. За таких умов незалежність не може розглядатися як самоцінність, вона повинна підкріплюватися зростанням добробуту громадян, чого, на жаль, не відбувається. Це об'єктивний процес, а що ж до волі, то вона практично придушена, бо народ витрачає сили на елементарне виживання.

Що ж до нинішнього політичного керівництва держави, то, на думку Збігнєва Бжезинського, нинішня українська влада завела країну в політичне становище, у якому вона втрачає й свою здатність маневрувати у відносинах з Росією, і європейські перспективи.

Хоча, про яку європейську перспективу можна говорити, коли майбутнє самого Євросоюзу під великим сумнівом. Як можна втратити те, чого немає? Діалог відбувається на рівні сюзерен-васал, де сюзерен - це функціонери ЄС, а васал - українське керівництво. Звичайно, у такій конфігурації простір для переговорів з Росією стрімко скорочується, посилюючи недовіру з боку стратегічного партнера й змушуючи його діяти адекватно виклику.

Взагалі, «українське питання» червоною ниткою проходить через усі праці Бжезинського й розглядається разом із невирішеним російським питанням. У 1999 році Збігнєв Бжезинський у виступі з нагоди присвоєння йому звання почесного громадянина Львова заявив: «Україна для нас - це форпост Заходу. Новий світовий порядок при гегемонії CША створюється проти Росії, за рахунок Росії й на уламках Росії». Таке ось специфічне бачення майбутнього Росії в обіймах Заходу.