Проба АлМаСного пера

НАПИШУ Я ЛИСТА ВАМ МАМО


Напишу я листа Вам мамо,
Напишу я його на той світ
Повідомлю,як же нас залишилося мало,
Розповім, як все рідшає й рідшає  рід




Я знаю, мушу випити  келих до краю,
Полиновий мед життєвої гіркоти
Як без Вас  я страждаю,
Чи ж побачите, почуєте- Ви


Життя моє пливе без коректур
Стрілою час летить, не стишує галопу,
 Тілом, немов зійшов з карикатур,
а в душі залишок "всесвітнього потопу"


Я знаю треба жити поспішати
Бо ж невідомо, що буде після нас
В які природа одягнеться шати,
Коли настане той "останній" час


Поки ж нам треба жити, буйне жито жати,
 Хоч нас вже   не чекаєте  Ви  край воріт
Віддамо ми все срібло й злато,
Лиш верніться до нас! І більше туди не йдіть..

Моє Полісся голубе й зелене

Моє Полісся голубе й зелене,

Усе в озерах, ріках, джерельцях.

У цілім світі ти одне для мене,

Моє Полісся, в вікових лісах.

Тут небо найрідніше і ласкаве,
Тут всі дороги і стежки,всі мої.
Гнучка верба схилилася над ставом,
В кущах вербових лункі солов’ї.

І пишний кущ калини під віконцем,
Де пташечка своє гніздечко в’є.
На цій землі усе під щедрим сонцем
Найкраще в світі, рідне і моє.

  АлМаС 

 

Не віриться, що мами вже немає

Схилилась  на  лавочці біля  рідного  дому
Стискає  фото своїх синочків у  руці,
Не  зважає  мама  на  біль  і  втому,
Та  все  одно,  тече  сльоза  у  неї  по  щоці.

 Бо ж прилетіли Божі вже посли
Не  спиться  їй  вже  довгими  ночами
Згадує,  як    синочки її  росли,
І  як  прислухались  до  порад  мами.

Я ж пам”ятаю ,як проводжала мене  за село
У життя доросле проводжала,
А я дивився на її чоло,
Де перша зморшка  борозну проклала. 

І мамина натруджена рука
Мене три рази там перехрестила,
І  соловей дивився з висока,
Як мама в світ дорослий відпустила.

 Щось невідоме у душі моїй пекло,
Я оглядавсь, а мама все стояла,
І проводжала первістка за село
І все рукою в слід йому махала. 

 Пішов з Немович туди, де гори,
Марево пекуче обіймало,
Щоб пам’ятати все своє життя,
Як мама у дорогу проводжала

 Пройшли роки,прийшов той час,

Під вікнами вже квіти не цвітуть,

Не всі живі вже й серед нас

Пуста оселя болем серце крає,
А був же час, жили колись отут -
Не віриться, що мами вже немає.

Над покуттю годинник занімів,
А шибкою не дощ – сльоза стікає

За всім, що зберегти я не зумів.
Не віриться, що мами вже немає.

Прости мені, життя, мою вину,

А я собі ніколи не прощаю
Того, що вчасно в дім не повернувсь.
Не віриться, що мами вже немає.

03.07.2011р. АлМаС

 

Сенс буття

Пам"яті брата

Вітер у лузі стежину  колише.
Десь  за селом  у гаї плаче сова.
Над  Случем рождається  вечірняя  тиша,
Світ накриває  темная криша.

Так день  минув  і  згас  у  потойбіччі,
Засвітились  зорі,  наче  свічі.
Оповила  простори  пітьма.
От  і  все.  Погаснув  -  й  нема.

Чи  в  цьому  весь  сенс  буття?

Чи  в  цьому  усі  сподівання?

Але  знову по Закону  сонце  раненько встає,
А  ввечері  по Ньому  знову сходить  місяць,
Хтось  нарешті щастя  знайшов  своє,
А  в  когось  лиш  горя  ще більше.

Хтось  випадково робить щось не так.
І хтось поневолі робить щось на зло.
Хтось випадково зіб’є з людями літак,
І хтось поневолі ранить птаха у крило

Лиш не випадково весною  цвітуть  сади,
А зимою  метуть  заметілі,
По Закону спраглий  шукає  води,
А  хворий  -  цілющого  зілля.

По Закону  синхронно кружляє   Земля
Навколо  гарячого  Сонця,
І  промені  того  тепла
Дивляться в  наше  віконце.

Не випадково сивіють скроні,
І всі чашки вже пахнуть валідолом,
І вже жести тремтячі й сонні,
і все випадково падає додолу?

Життя   по Закону вже хтось  прожив  своє,
А  хтось по Ньому  його  лиш  починає,
Коли  ж  обірветься  моє?-Ні  ти,  ані  я  не  знаєм…

 АлМаС /