Древляни, Полісяни і Поляни

Ще й досі існують ті просіки

Поліська казка.

Було у батька троє синів, всі хлопці рослі та молодецькі. Жили вони на великій галявині, серед дрімучого лісу. Займалися господарством, полювали на диких звірів і птахів. Старий-батько, як голуб сивий, сидів і влітку в кожушку і лише розпоряджався. І були в сім’ї лад і любов.

Поженилися сини, пішли у них свої діти. Велика виросла родина. Всі слухалися старого батька, і кожен робив свою роботу. Але прийшов той час, коли помер їх батько. І пішли в роду негаразди. Сваряться дружини братів, одна одну поїдом їдять, немає згоди. І така пішла між ними сварка, що й чоловіки нічого вдіяти не можуть. Кричать дружини, хочуть ділитися.

«Ну що ж, – думають брати, – треба ділитися». Почали ділитися. Та справа, вона не така вже й легка, як їм здавалося. Сяк-так з криком та зиком поділили добро і худобу. А як справа дійшла до землі, то трохи один одного не повбивали: ніяк не можуть поділити свою галявину, щоб нікому не було образливо. Пересварилися брати з-за землі і стали один одному заклятими ворогами.

І, два молодші брати, не захотіли вони битися зі старшим братом за землю, покинули батькове обійстя і пішли по світу шукати іншого пристановища.

Зробили брати з двох дубів великі волоки, запрягли в них шість пар волів, поклали добро, посадили дружин з дітьми і рушили в дорогу на санях по піску. А корови і дрібну худобу повели за собою.

Тягли, тягли воли по піску дубові волокуші  та й стали, як укопані. Бо ж коліс у братів не було, і нічого про них не знали вони. Адже нікуди з свого лісу не лише влітку, а й зимою не їздили.

Почали брати зрізати круглі колоди і підкладати їх під дрючки. Котяться колодки, так волок вперед й котиться. Набридло молодшому братові підкладати під полози колодки, от і каже він старшому:

- Давай зробимо так, щоб колодки самі під дрючками крутилися.

І зробили вони перші в тих краях воза. Легше пішли тепер воли, так що брати і самі сіли на воза. Їдуть і дивуются, як це вони досі без коліс обходилися.

Їхали вони, їхали, доїхали до великої річки. Оглянули річку – всюди вона глибока, ніде немає зручного місця, щоб переїхати вбрід. А тут така буря піднялася, що ліс, немов звір, реве. Ламає буря дерева, як соломинки, і кидає в річку. Пливуть вони по річці цілими купами.

Подивився на них молодший брат, подумав і здогадався, як перебратися через річку. Наловили вони з братом дерев, очистили їх від гілок, зв’язали колоди одну з одною  і зробили міцний пліт. А коли буря вщухла, витягли свого воза на пліт. Самі стоять на плоту, управляють довгими жердинами – баграми, і пливе собі пліт, як корабель.

Побачили корови, що воли попливли на інший берег, кинулися в річку за ними навздогін. Тільки свині та вівці побоялися стрибнути у воду. Стоять на березі, хрюкають, мекають. Повернулися брати з плотом туди  і забрали їх.

Так переправилися всі через широку і глибоку річку. Прип”яли до берега свій пліт, а річку  Прип”ятю назвали… 

Поїхали вони далі і забралися в таку пущу, що і кінця їй немає. Почали брати прорубувати в пущі просіки та загати мостити. Та куди там! Чим далі, тим ліс усе густіше і густіше, а в ньому такі мочари з багнюки, що й вибратися не можна.

Старший брат заморився, ослаб.

- Залишуся, – каже він молодшому братові, – я тут, адже сили не вистачить з цієї багнистої хащі вибратися. Он і річка нам на дорозі случилася. І залишився жити зі своєю сім’єю в лісі на пологому березі річки. З того часу  його самого почали називати Полісянином, а весь його рід стали називати Поліщуками. А річку де вони  вкорінилися,його діти Случем прозвали….

А молодший брат не захотів у лісі залишатися. Був він сильний, як тур, і сподівався на свою силу. Він один прокладав просіки, гатив багно і їхав далі.

І до наших часів залишилися ще на Поліссі ті просіки та загати, що наробив молодший брат.

Чи довго він так вибирався з дрімучого лісу, а може й недовго, але ось нарешті стали потрапляти прогалини та піщані галявини. Оселився молодший брат на цих галявинах, став їх розорювати та сіяти хліб- на поля їх перетворив. І з тієї пори прозвали його Полянином, а весь його рід Полянами.

Найстаршого брата Древнім прозвали й пішли з його кореняДревляни.

А потім розселилися древляни, поліщуки й поляни, зайняли і інші ліси і поля, стали добрими сусідами. Так живуть вони і дотепер.