Не жертви УПА, а жертви божевільної циганки.

Кожен українець, який народився в комуністичній Польщі і потім ходив там до школи, підростав, добре  пам’ятає специфічну атмосферу цієї соціалістичної держави. Тут комуністична пропаганда постійно у різних формах нагадувала, що  українці люди ненормальні, оскільки надзвичайно кровожерні. І не просто так  убивали  невинних поляків, а убивали „вишукано”, з насолодою, виколюючи їм очі, відрізуючи язики, а жінкам груди і... А на противагу цій жахливій картині українця-кровожера вимальовувся  благородний поляк, який, як хоч і убивав поліщка на Волині, то виключно у помсту за попередні звірства УПА. Серед українців, за задумом авторів цієї пропаганди, також бували „нормальні люди”, але таких, так само як поляків, убивала кровожерна УПА.    Багато хто вірив у це. Важко було не вірити: пропаганда була масова, а іншої незалежної інформації не існувало. Польські українці кажуть, що були навіть випадки, коли підростаючі діти українців з акції „Вісла”  соромилися признатися хто вони, бо сила цієї пропаганди була неймовірна. Вони вважали: поляки,  нормальні люди, а ми якісь такі... з сокирами... Люди, які таке пройшли, з часом, дорослішаючи, починали розуміти, що в житті просто так не буває: одна нація нормальна, а друга хвора, життя просто не любить таких чорно-білих схем, де з одного боку є лише добро, а з другого – само зло; життя все це перемішує.  Десять років тому  я мав колегу по бізнесу. Поляка. Якось він мене запитав: я все розумію, ви боролися за свою державу (в сорокових на західній Україні), і ми боролися, тільки, чому ви були такі жорстокі? Я йому тоді нічого не сказав, бо  толком й сам не знав про ті події, хотя батько  мені дещо й розповідав.. А через деякий час мій колега сказав ще таке: добре, що цей Львів у вас, а то у нас тепер були б Балкани... Точно були б, я не сумніваюся... Ця страшна фотографія гуляє по інтернету під назвою "Жертви УПА" Польська газета "Rzeczpospolita" з’ясувала справжню історію фотографії, яка є ледь не найпопулярнішим підтвердженням звірств українців проти поляків. Виявляється, українці не мають нічого спільного із цим злочином. Фото походить не із сорокових, а з двадцятих років минулого століття, його зробили слідчі, і на ньому зображені не польські діти, а циганські. Що більше, фотографій із місця події є декілька, і всіх їх свого часу опублікували разом із справжньою історією злочину, який стався 1923 року. Косі лінії на широковідомій фотографії “звірств УПА”, які вважають колючим дротом, насправді є просто дефектом негатива або ж згинами оригінальної фотографії – на інших світлинах, які знайшов польський часопис, жодних ліній чи колючого дроту немає. Чотири-п’ять років тому була історія з пам’ятником жертв УПА у Варшаві. Так звані організації кресові будь-що настоювали, щоб такий символ з’явився в столиці Польщі. Приготовлено уже було навіть проект пам’ятника, на якому виднів стовбур дерева довкола якого на колючому дроті підвішено декількох дітей. Цю світлину я бачив задовго до цього і вона „ходила” по світі під назвою „жертви УПА”, а в 2003 році Александер Корман (львівянин з Вроцлава) використав її у своїй книзі : „Організація Українською Повстанською Армією геноциду поляків на Волині”. Він помер, здається 2004 року, отож то вже не спростує своєї брехні.  І величезна хвала журналістам польської газети „Жечпосполіта”, яким захотілося поритися в архівах і знайти правду про цю світлину. Вияснилось, що насправді це були жертви божевільної циганки, яка навіть не жила серед українців. Її звали Марянна Долінська і вона повбивала своїх дітей в 1923 році. Її потім судили і журналісти знайшли матеріали з цього процесу. До речі світлину нещасних дітей на стовбурі виконав тоді поліцейський фотограф. Таким чином вдалося виявити брехунів.  Звісно, постає логічне запитання, а що було б, якби польські журналісти не розповіли правдивої історії про цю світлину? Очевидно, такий пам’ятник нині стояв би десь у Варшаві. Дивно, але цю світлину досі можна надибати в інтернеті з підписом „жертви УПА”, або „жертви українських націоналістів”. Ну а тепер в Польщі неочікувано видали книгу такого собі Домбського, члена АК (Армії Крайової, яка була чимось схожим, як у нас УПА) під заголовком: „Екзекутор”. Домбський в АК мав специфічну ролю: виконував смертні вироки. Потім емігрував на Захід, і десь там в США, на самоті, написав ці спогади (200 сторінок машинопису), які тепер видали в Польщі. Сам Домбський в 1993 р. наклав на себе руки (був важко хворий, не виключено що й совість мучила). Він розумів, що його книга навряд, чи коли-небудь буде видана. А таки!.. Бо Польща, все-таки, змінилася. Звісно, в книзі є мова і про страшну екзукуцію поляками українців. Ось один уривок, який наводить польська газета: „Домбський розповідає про одного свого колегу: „Коли тільки він бачив українців, очі вилазили йому на лоба, з відкритого рота починала скапувати слина і справляв враження людини, яка дістала схиблення розуму. (...) Кидався на закам’янілих від страху українців і різав їх на шматки. Надзвичайно вправно розрізав їм животи, або підрізував горлянки, аж кров бризгала по стінах. Нейморівно сильний, часто замість ножа вбивав простою лавою, якою розбивав черепи, неначе маківки".   Журналіст „Газети Виборчої” Пйотр Ліпінський запитав польського історика Даріуша Столю, чи після таких зізнань українці не сприймуть цю книгу, як підтвердження тези, що поляки, це злочинці.     Відповідь історика Столі: „Польсько-українська боротьба під час ІІ світової війни, це домашня і водночас селянська війна, а такі війни особливо жорстокі. Війни поміж державами відбуваються за певними правилами, хоча б такими, що торкаються ставлення до полонених. Тимчасом такі війни, які ми спостерігали наприклад в Югославії чи на Кавказі, надзвичайно жорстокі, вбивають сусідів, знайомих людей, а знаряддями є не лише кріс, але також сокири чи вили. Тому я не здивований брутальністю цього тексту. Не хочу нікого виправдовувати, проте ради порядку прагну зазначити, що це УПА спершу запланувала геноцидну „антипольську акцію”, яка мала призвести до втечі поляків зі спірних, національнозмішаних територій. Це у відповідь на неї поляки почали вбивати цивільне населення та спалювати українські села”.   Тобто, і так винні українці... Проте, треба наголосити, що навіть в цьому коментарі пробивається деяка зміна риторики поляків і неодмінно це зв’язано з появою книги Домбського „Екзекутор”. Бачите, ще вчора між поляками та українцями було так: українці, це бандити, різуни, ми, поляки, тільки відбивалися, а сьогодні те саме звучить приблизно так: серед українців були бандити, головорізи, і серед наших такі були, але це вони почали, а не ми. Ну, приблизно так... Зміни на яву...   Ось так воно виходить: польська і російська пропаганда зробила з українців божевільних кровососів, а тепер, чим більше правди випливає, тим важче вірити у такий образ українця. І нам зараз все таки легше, бо ми йдемо до світлого, а поляки до чорніше чорнішого, і їм зараз надзвичайно складно прощатися з національними міфами.   В мене нема жодного сумніву ,ще багато що відкриється, з того темного минулого, з тих сорокових... Я в цьому впевнений.