Курінний немовицького відділу

Праворуч курінний "Ярема"

Курінний немовицького відділу

Мій рідний край – Полісся, край Великої Волині, що простягається між болотами і річками, край в якому живуть славні нащадки племен древлян і дулібів. Волинська земля в Х ст. була окремою державою “Маджака”, але вона дуже швидко розпалася від внутрішніх племенних  протиріч і міжусобних воєн.

Волинь це значна частина України, де споконвіку жили й живуть самобутні, працьовиті, горді, вольнолюбиві й героїчні поліщуки, які самовіданно захищали й захищають нажите своїми руками багатство.

В історії становлення української державності є постаті, відношення до яких суперечливо не однозначне, але без яких зараз неможливо уявити визвольну боротьбу поліщуків у буремні роки минулої Великої Вітчизняної війни, які для одних залишаються героями , а для інших бандитами, але  про яких ми нічого не знаємо, хоча й вони були активними борцями дійсно народної армії, яка внесла славну героїчну сторінку в літопис боротьби за свободу рідного краю. За час німецької окупації українські повстанці провели тисячі боїв з німецькими фашистами. Великі непоправні втрати несла й  УПА.

Принагідно згадати, що саме на Волині були сформовані перші повстанські загони, а легендарний Тарас Бульба / Боровець/ перший наказ про початок дій УПА видав в селі Немовичі що біля Сарн 28 червня 1941 року. Коли наприкінці 1941 р. німці спробували розпустити його військо, він повів своїх бійців «у ліси», щоб чинити опір як  німцям, так і більшовикам.

У квітні 1942 р. Центральний провід ОУН-Бандери направив на Волинь свого члена Василя Сидора із завданням сформувати там більші збройні загони. На початку жовтня 1942 р. на території Сарненського повіту виникли три перші відділи УПА: «Остапа» – Сергія Качинського і «Довбешки – Коробки» – Івана Перебійняка та “Яреми” – Никона Жука-Семенюка. Вони й стали зачатком майбутньої повстанської армії. Утворені відділи УПА отримали наказ вести боротьбу з німцями лише за необхідних умов. Спочатку їхня діяльність зводилася до нападів на німецькі харчові склади і фільвар­ки, що були під німецьким управлінням та інші продовольчі об’єкти.

18. ВА І/R 58/697 F/ 61 FF.

19. ВА МА ІІ/RH 22/175.

Отож пропоную до вашої уваги розповідь про одного з перших курінних Волині – “Ярему”.

“Ярема”/ “Тиміш”, “Стальний”"- командир відділу,  курінний Жук-Семенюк  Никон Юхимович 1919 року народження  походив з прирайонного сарненського села Немовичі, своїми відчутними   наскоками наводив жах не лише на непроханих зайд, а й на місцеве населення. За будь яку непокору або невиконання рознарядки по забезпеченню “Лісових хлопців” харчами, вирубувались цілі сім”ї, від малого до великого.

Ось як згадує той повний жахів час Наконечний Ф.Й., батько якого воював  на фронті в лавах Червоної Армії:

- Добре пам”ятаю, мені вже сповнилось п”ять років; десь серед літа 43-го  з села прийшла збентежена мама й сказала, що їй передала Ющикова Любка, що сьогодні вночі будуть “рубати”. Я вже розумів що це означало… Ледь стемніло, мене мама взяла на руки і понесла в город - у квасолиння. Наша хата була сама крайня, отож далі вже не було куди йти… Там протремтіли до ранку… В ту ніч до нас ніхто не прийшов, а от в центрі села тоді вирубали сім”ю за те, що не насушили мішок картоплі /на кшталт сучасних чіпсів/ за рознарядкою хлопців з лісу …

Отож нижче наведена статистика  декількох з тисячі  боїв відділу “Яреми” на основі хронології подій викладених в книжці Олександра Денищука “Боротьба УПА проти німецьких окупантів” /том1/:

Аналізуючи оперативні зведення щодо партизанських вилазок “Яреми”, приходиш до висновку, що його добре укомплектований  січовиками з чотирьох навколишніх з Немовичами сіл відділ, “промишляв” в радіусі 100км. від рідних місць дислокації…

• 21-22.04.43р.
• Уночі сильні відділи УПА: “Дубового” / командир відділу- Литвинчук Іван,псевда ” Дубовий”,”Давид”"Максим”,”Корній”, уродженець села Бискупичі Руські, тепер село Нехвороща, Володимир-Волинського району Волинської області/, “Яреми”/курінний-Семенюк Никон 1919 року народження, псевда “Ярема”,”Тиміш”,”Стальний”, уродженець села Немовичі Сарненського району Рівненської області/,”Острого” /курінний – Ждан Ярослав, уродженець Міста Чесанів Любачівського повіту, тепер Польща/,”Наливайка”/ сотенний- Левинець , уродженець села Немовичі, старшинська школа “Лісові Чорти” провели наступ на Янову Долину /тепер с. Базальтове Костопільського району Рівненської області/
• Німці були тут добре укріплені і за всяку ціну боронили цей важливий для них господарський пункт… Зав”язався жорстокий  нічний бій, у якому було знищено 42 німці, в тому числі 2 офіцери, 150 польських поліцаїв… Загалом зі сторони ворога, включаючи поляків, що брали чинну участь в бою поруч з німцями, погинуло 500 осіб/за даними польських джерел- 600 осіб/. Спалено кілька вулиць міста, зірвано два залізничних мости, знищено магазини. Здобуто зброю і одну тону вибухових матеріалів. Зі сторони повстанців 10 вбитих і 3 ранених…
• /Тиктор Іван. Історія українського війська/.                                                          

Тут і надалі наведені матеріали з Рівненського краєзнавчого музею та “Літопису УПА” /т.27/.

• Кітень, 43 року.
• У великодній четвер відділи “Яреми” і “Шавули” почали бій з німецько-польським гарнізоном у містечку Янова Долина. Бій тривав декілька годин, але повстанці не взяли центр і відступили.
• 21.05.43 року.
• Відділ “Яреми” напав на німців поблизу села Чудель, які поверталися з грабунку села. Повстанці відбили все награбоване майно. Під час бою було вбито 30 німців і, серед них, німецький офіцер Мельба. , троє поранено і спалено автомашину…
• Червень, 43 року.
• Вночі між 24-25 червня відділи “Яреми” і “Дороша” напали із засідки на потяг біля станції Немовичі. У результаті операції було ліквідована 150 спеціальних протипартизанських поліцаїв. Добиччю повстанців була велика кількість зброї та амуніції. У цьому бою було поранено декілька стрільців і, серед них “Ярема” і “Дорош”…
• 17.07.1943р.
• Уночі з 16 на 17 липня великі відділи “Яреми”,”Ворона”,”Гамалії” приступили до ліквідації відомого ворожого осередку й центру різних протиукраїнських банд – Степанської Гути, польських шовіністів, які служили німцям, разом із німцями. Внаслідок цієї акції Степанська  Гута перестала існувати. Втрати поляків 500 чоловік. У повстанців 18 вбитих і поранених…
• Серпень, 43-го.
• Відділи УПА-”Яреми”,”Хмари”,”Явора” і чота сотні “Чорноморця” напали на німецький держгосп /штаатсгут/ у селі Милятин Острозького району. Повстанці оточили німців, мадяр, поляків і таджиків/ біля 50 німців, 100 поляків, 200 таджиків/, які приїхали змолотити награбоване збіжжя. У результаті бою ворог втратив біля 50 чоловік. Таджики за домовленістю  здалися відразу ж у полон. Загинуло 2 повстанці, вихідці зі Східної України. Повстанці розбили держгосп. Вдалося захопити багато зброї..

Осінь 43-го.

Відділ “Стального” /”Ярема”/ напав на групу німців, які розмістились у селі Зносичі. У результаті бою 3 німці було вбито. Серед повстанців було 2-поранених. Повстанці спалили німецьке авто…

• Відділи “Кори”  і “Яреми” зав”язали жорстоку битву з німцями в селі Кідри Володимирецького району. Було відбито у ворога  2 танки…
• Відділ “Яреми” /сотенний на псевдо “В”юн”,”Потам”- Батаревич Євген Григорович 1900 р.н. уродженець с. Немовичі/ зоорганізував засідку біля села Довге на німців, які йшли грабувати с. Тутовичі. Урезультаті цієї акції німці розбіглися . За жертви невідомо….
• Примітка:
• За спогадами Ющика Євгенія Петровича останній раз бачила Жука-Семенюка  Никона  Юхимовича бачила його мама Любка, коли влітку 1944 року гребла сіно на немовицьких  Десятинах: до неї на конях прискакали чужі озброєні “Лісові хлопці” і припровадили її у найближчі густі кущі. Там й зустріла “Ярему”, який розпитався про обстановку в селі і відпустив її…
•  Дещо по інакшому трактує ті події очевидець і їх  безпосередній учасник Бакунець Степан Сидорович
  (Шмалюк Олександр) 27.08.1925р.н. з села Тинного  - на початку лютого 43-го  за командою “Дубового” рушили до села Тинне Сарненського р-ну, з якого за два дні пішли до села Богуші Березнівського р-ну. Саме в Богуші до сотні приєднались сотні колишніш поліцаїв з Сарнецького, Володимирецького, Дубровицького та інших районів. Зокрема “Ярема” був в Сарнах комендантом і привів із собою 80 чоловік.
  Під час переорганізації в Богушах, УПА було обстріляно зі сторони річки Случ. Нападників було знищено, якими виявились партизанка Мєдвєдєва, які встигли вбити 21 повстанця.
  Сотня переходить на хутір Переброди поблизу с.Тинне,в Сарнецькому районі. Сотні вдалося знищити німецьких карателів, які спалили с.Чудель Сарнецькому р-ні. Загинув молодий вояк “Шишка”, від поранення в живіт. “Шишку” поховали в с.Тинне на роздоріжжі, але в часи радянської окупації могилу зруйнували.
  З часом біля с.Немовичі, підірвали німецький ешелон, в якому була документація. Між Белятичем і Стрільськом розібрали 7 км залізничної дороги. В Антонівці обстріляли німецький ешелон, і запаслись зброєю.
  В с.Малий Желудськ, на відділ напали німці, щоб помститися.
  На той момент, ще з Богушів сотню очолював “Ярема”, на ім’я Нікон з 1918 р.н., що був родом з с. Немовичів, що був до цього комендантом Сарненської поліції.
  Особлива увагу Бакунець приділив малодослідженому бою з військами НКВС 1944р біля річки “Бобер” на території тодішнього Рокитнівського р-ну Рівненської обл., (зараз Березнівський р-н) поруч зі спаленим німцями в травні 1943р., селом Рудня-Бобровська. Де зі сторони УПА брало участь близько 1000 бійців, а НКВС їх оточувало силами понад дві тисячі солдатів. Бій продовжувався близько 8 годин. Зі сторони УПА загинуло 9 чоловік, а зі сторони НКВС втрати нараховували сотні загиблих  В результаті бою, НКВС відступило, а “Ярема” відвів курінь УПА в інше місце, і розділив на сотні. Зі слів ветерана, бій відбувся в суботу на передодні Великодня в 1944р. Згідно Пасхалії, в тому році Пасха була 16 квітня, то значить бій мав бути 15-го. Але ветеран говорить про 23-25 квітня. Краєзнавець з м.Березне Пастушок Володимир, має відомості про великий бій в тому районі 26 квітня 1944р.
  УПА розташовувалось в покинутих трьох бліндажах Мєдвєдєва, за 4-5 км від річки Бобер. На даний час точного часу і місця бою не встановлено. Ведеться пошукова робота. Про бій в своїх спогадах згадують також повстанці, що вирвались з оточення під Гурбами і приєднались до куреня “Яреми” дещо пізніше у травні 1944р.

Подальша доля курінного “Яреми” невідома.

Проте добре відомо, що  відразу ж після вигнання німецько-фашистських загарбників з Волині та в перші повоєнні роки тут розігралася драма, яку з цілковитою упевненістю можна назвати громадянською війною. Про це досить визначено писав відомий радянський публіцист Юрій Мельничук: “Націоналізм нацьковував брата на брата, руйнував людяність, дружбу, кохання. Націоналізм творив на нашій землі пекельні злочини… Націоналізм підступно калічив людські душі і звивася, неначе гадина”.[12]
Основну частину терористично-диверсійних дій бандерівці у повоєнні роки спрямовували не лише проти “енкаведистів” , а й проти місцевого сільського населення, використовуючи лісові масиви та віддалені від великих населених пунктів місцевості для свого захисту. Використовуючи тактику швидких наскоків (яку самі називають “партизанською”), “лісові хлопці” грабували і спалювали приміщення сільських Рад, шкіл, клубів, бібліотек, хат-читалень, магазинів, будинки активістів радянської влади, а то й цілі села…

А тепер щодо звинувачення Бульби бандерівців у співпраці з німцями. На жаль, воно також знаходить підтвердження реальними фактами, хоч грішними у цьому були не лише вони, а й увесь націоналістичних рух Західної України. Пізніше різні гілки ОУН-УПА будуть звинувачувати одна одну у співпраці з гестапо і в тому, що в Україну вони увійшли на початку війни Німеччини з Радянським Союзом в німецьких обозах. Значною мірою це відповідає дійсності, адже від самого зародження ОУН користувалася підтримкою відповідних розвідувальних служб вермахту. Значна частина старшинської верхівки майбутньої УПА пройшла вишкіл у 1939—1940 рр. в німецьких військових таборах і навіть отримала відповідні чини німецької армії…

Фактично спочатку німці підтримали і Поліську січ Бульби, яка розгорнула діяльність на Волині цілком легально, без жодного спротиву нових господарів краю. Більше того, Бульба сподівався, що йому і далі «вдасться вдержати в українських руках певну можливість громадської та військової діяльності під німецькою окупацією». Отже, сподівався на порозуміння і співпрацю з німцями. Ілюзії ці скінчилися, як тільки на Волині було налагоджено цивільне німецьке правління, місця в якому ні Бульбі, ні його Січі не було. Довелося переходити на підпільне становище, йти в ліси і мати відтепер німців не за союзників, а за ворогів. Подекуди вести з ними боротьбу, масштаби якої, втім, були надто скромними, щоб серйозно зашкодити окупаційній владі.

Савчин О.М.