 |
| В лісі під Сарнами. |
Радянська держава навмисне не розділяла між собою; усвідомлене політичне протистояння режиму і карний бандитський терор. . . Карні злочинці використовували ті ж методи несподіваних ударів і спішного відступу, створюючи тим самим недобру славу усім ;"борцям" - і грабіжникам та ідейним повстанцям - серед місцевого населення. Взяти лише один приклад: навіть між собою підпільники-націоналісти на Західній Україні гірко нарікали з приводу дій справжніх бандитських груп, що стояли поза політикою. Така строката не узгодженність стала потенційним знаряддям в арсеналі радянської влади, яка усі ексцеси місцевих бандитських груп записували на рахунок жорстокостей, що нібито чинилися українськими повстанцями.
Дуже рідко, тільки в тих випадках, коли справжні бандити діяли проти місцевих жителів, вони надівали маски, щоб уникнути впізнання. Але набагато частіше вони завдавали ударів за межами тих місць, де базувалися: в одному селі вони сприймалися благодійниками і кривавими бандитами в іншому.
Тут і далі ОУН - абревіатура Організації Українських Націоналістів, а УПА - Українська Повстанська Армія , що виникла на Поліссі в Сарненському селі Немовичи після липня 1941 року і в 1943 році поголовно винищена бандерівцями. Всупереч враженню, що виникає при знайомстві з радянськими архівами український підпільний рух опору не був єдиним - він був строкатим поєднанням безлічі угрупувань, що змагаються, методи і програми яких значно відрізнялися один від одного.
Співробітники НКВД виявили велику кількість матеріалів з архіву українського націоналістичного підпілля. Особливу увагу притягнув один такий документ - детальний 20-сторінковий аналіз методів роботи радянської таємної поліції на Західній Україні - "Агентура НКВД-НКГБ в дії". Це рідкісне джерело було надруковане обмеженим накладом спеціально для керівництва служби безпеки. Брошура представляла собою свого роду "Молот відьом" - це було керівництво по полюванню на радянських шпигунів. І цей документ був настільки точний, що його негайно передали на верх по інстанціях, так що у результаті він ліг на стіл генерал-лейтенанта Т. А. Строкача, у той час заступника Наркома Внутрішніх Справ України.
Із засекречених фондів Главного Управления по Боротьбі з Бандитизмом (1938-1950) в Москві ясно, що радянська влада, прагнучи зміцнити своє положення в тільки що завойованих або повторно приєднаних до СРСР регіонах спиралася переважно на мережу інформаторів, або агентуру, яких повстанці називали "сексотами". Декілька десятків штатних працівників НКВД-НКГБ, які знаходяться в районному апараті, в кожному селі таємно організовують спеціальну агентурну інформаційну сітку з місцевого населення. Тільки після створення такої сексотської сітки в кожному населеному пункті, органи НКВД-МГБ починають свою діяльність. За допомогою своїх сексотів вони мають можливість контролювати внутрішнє життя кожного населеного пункту, виявляти і "розробляти" об'єкти які для них представлятимуть визначений оперативний Інтерес. У результаті отримали перемогу не на полі бою - радянській владі вдалося здолати супротивника завдяки тому, що вона змогла створити складну систему внутрішнього шпигуна- сексота.
Величезна увага приділялася пропаганді, метою якої було- протиставити радянську владу попередньому періоду - часам польського володарювання. Як помітив селянин Іван Колядко на Немовицкому сільському сході: "Мого брата за службу в Червоній Армії нагородили орденом Славы III ступеня. Хіба могло таке статися за польських панів -щоб бідний [український - Дж.Б.] селянин отримав би таку високу урядову нагороду"? /28/
Таких, як Колядко було багато і вони вважали, що повстанцям слід дати можливість самим скласти зброю. А тих же, хто відмовиться це зробити, треба "вбивати як собак" /19/. Відразу після війни одна з найдієвіших стратегій радянської пропаганди полягала в тому, щоб зображувати націоналістичне підпілля просто як нацистський набрід, без розбору тероризуючий український народ. Акти відплати з боку місцевих жителів провокувалися за допомогою ретельно підготовлених заходів, що перетворювалися на справжній спектакль. Радянська влада примушувала захоплених в полон повстанців ОУН в подробицях признаватися в скоєному перед місцевими жителями тих сіл, де базувалися їх загони. Вслід за тим селяни на сільському сході видавали бандерівців і їх посібників в селі" /30/. Після цього виступу Колядко і його численні родичі стали мішенню для помсти у відповідь повстанців. За декілька тижнів після виступу Колядка було лиходійські порубано дев'ять родичів. Це були дві сім'ї, що жили по сусідству з селом Зносичи. Подібні показові суди на сільському сході, що давали вихід озлобленості и гневу населення, стали на Західній Україні потужним знаряддям для створення опори радянської влади на селі. Приведемо один з численних прикладів : в січні 1945 р. двоє українських націоналістів було публічно страчено за військові злочини проти радянського народу. На центральній площі селища с.Степань спеціально спорудили шибениці, потім туди вивели двох ув'язнених повстанців ОУН з табличками на грудях, на яких було написано " бандит" і "вбивця". Коли їх підвели до шибениць, зв'язали руки за спиною і наділи на шию петлю. Був зачитаний вирок радянського суду : смерть через повішення. Злочин цих людей нібито полягав в тому, що вони рік тому убили дев'ятеро радянських партизан з десанту. Їх також звинувачували в озброєному бандитизмі проти місцевого населення. ..."Декілька очевидців відмітили, що оголошення вироку викликало гучні оплески серед натовпу, що складається з місцевих жителів, етнічних украинців .32.31 ДАЛО. Ф. 3. Оп. 1. Д. 423. Л. 57
Ось деякі відомості з "Книги пам"яті жертв у Рівненській області" : " Сарни. У Клесові на квартирі вбитий влітку 1944 р. голова сільради, закатовано Антона Захаревича і всю його сім'ю в кількості 11 душ. Трагедія сталася 2 березня 1944 року. По звірячому замордовано у Федорівці Антона Максимовича Михеревича, банда зробила цей злочин 24 червня 1944 року.
Село Комарівка біля Степані, Вбиті в жовтні 1945 р. Анастасія Микитівна Ткачук, 1921, її дочка Василина Андріївна, Филимон Онисимович Чижевський, Микола Максимович Жук - комсомолець з с. Малий Мидськ - він віз кінофільм у село і 13 липня 1948 р. над ним жорстоко познущались бандерівці." Продовжимо цю скорботну розповідь. 1.VIII.1946 року у селі Корост Сарненського району бандерівцями вбита Ярина Комар. Банда "Мулявчика" у селі Бокійма Млинівського району поглумилась над головою сільради комсомольцем Василем Дмитровичем Пуцом, знищений також Степан Михайлович Рудий, який покаявся і вийшов з повиною. Трагічні події відбулись 6.III.1946 року. Цитуємо тут лист групи селян із Сваринь Володимирецького району: "Надрукуйте повідомлення, як бандерівець Пелюшко підло вбив свою матір 2 травня 1948 року".
Ще кілька повідомлень, датованих вереснем 1948 року: оунівська банда "Пліски" застрелила в Оженині Острозького району П.Ф. Савича і знищила бібліотеку; мучинецьку смерть прийняв у с. Підлужне Костопільського району лісник Микола Михайлович Ісаєнко. Влітку 1944 року у Глинську Здолбунівського району закатований бандерівцями священик Іван Павлович Тарнавський, 1902 року народження - закликав паству докласти зусиль до того, щоб допомогти Червоній Армії перемогти гітлерівських супостатів. Доніс сільський іуда - Козел. Село Липки Гощанського району: убито вчителя Антона Матвійовича Зозулю, повішено голову колгоспу Тихона Юрійовича Яким"... Звісно, сьогодні нам важко уявити, що боротьба за незалежність могла б увінчатися успіхом, в 1944-1945 рр. і хоча така жорстока сексотська, підла війна між радянською владою і українським підпіллям тривала до 1960-р, коли була знищена на Львівщині остання криївка ОУН., положення у більшості областей Західної України більш менш стабілізувалася до кінця 1948 р. Війна закінчилася і прийшла пора активного кадрового будівництва. Категорична заява 24 липня 1948 р. різко контрастувала з тією жорсткою критикою, якій Хрущов піддав в 1945 р. районних керівників за недостатнє застосування сили. У нім відкидалися "порочні методи" і що стало вже хронічним неправильне відношення до селянства в масовій політичній роботі...
Використано матеріал з книги "РАДЯНСЬКА АГЕНТУРА. Нариси історії СССР в післявоєнні роки(1944-1948) Москва - Нью Йорк "Сучасна Історія" 2006, " Історія УПА"."Книга пам"яті жертв війни у Рівненській області".
Немає коментарів:
Дописати коментар