Сьогодні для нас Русь -це вся тодішня земля, що була заселена руськими. Але колись, тогочасні люди вважали дещо інакше… Знайомлячись з викладом подій 12-13 століть необхідно не забувати, що тоді «Руссю» називали окрему частину заселених руськими земель- Київське, Переяславльвське, і Чернігівські князівства . Більш точніше: Київ,Чернігів,ріка Рось і її побережжя, Переяславль, Сіверська земля і Курськ. Повсюдно в древніх літописах вказано,що із Новгорода…«їхали в Русь, тобто в Київ, Чернігівські міста…» У 1848 році князь Ізяслав Мстиславович, з” явившись у Новгороді, заявив, що залишив «землю Руську…»
Зараз навряд чи хто буде ставити під сумнів те, що Київська Русь- то Древньоруська держава, хоча і до неї теж неможливо застосувати поняття територіальної єдності. В ті часи не було чітко виражених меж, населення не було однорідним і ділилось на декілька етнічних груп- з різною зовнішністю, мовою матеріальною і духовною культурами , навіть різними системами міри, прикрасами і традиціями. Літописці 11-13 ст. до руських земель відносили: Київ, Чернігів, Переяслав, Городець, Білгород, Корсунь, Канів, Котельник, Шумськ…Значна кількість Руських земель розкинулась на західному березі Дніпра. Вірогідним є і те, що південні межі тодішньої держави, в більш пізній час, чим в 11-13 ст. і від яких збереглася літописна згадка, були дещо інакшими, адже літопис першого нападу печенігів на Київ у 968 році не згадує жодного міста крім Києва. І саме для захисту держави від кочівників Володимир ставить фортеці на Стугні і вочевидь ця річка в кінці 10 століття була пограниччям володінь Володимира, а не Південна Рось, від назви якої деякі історики намагаються вивести назву «Русь». Свідчення кінця 10 ст. дозволяють стверджувати, що побережжя Росі в склад древньої Русі не входили, хоча вже у 12 ст. були її частиною. Тогочасна Русь займала головним чином межиріччя Прип” яті і Західного Бугу. На заході Руська земля досягала верховіть Горині та Бугу і в той час Новгород Великий , князівства Полоцьке, Смоленське, Суздальське, Рязанське, Муромське, Галицьке, Володмир-Волинське не входили в Русь.
В літописах повсюдно написано: «…Київ, Чернігівські міста-«руські», смоленські то вже «неруські». Історик у 17 ст. писав, що словяни – прародичі наші, а Москва -не «россіани. Так, і не інакше. Бо ж не даремно на західноєвропейських мапах руські землі поділялись на «Московію» /північ/ і Росію /південь/. Чому ж тоді росіяни вважають слово «москаль» образливим і стараються переконати нас, українців, що в минулому це слово означало тільки вояк-солдат. Для українців назва «маскаль» не мала ніякого негативного значення,хоч і ця назва протрималась досить довго. Таким чином згадку про Русь необхідно відносити не до всіх земель, а конкретної строго локалізованої території. Автор «Галицько-Волинського літопису» характеризує волинського князя Романа Мстиславовича, який об “єднав більшість земель під своєю владою, «державцем всієї Русі». У 1199 році великий князь Роман Мстиславович, син Мстислава Ізяславовича, обєднав Галичину з Волинню, одночасно оволодівши Києвом, створив могутню державу з центром у Володимирі, згуртувавши землі від Дніпра до Карпат.
Аналогічно, «… року 1655 Богдан Хмельницький казав польському послові: « Я став уже паном всієї Руси і не віддам її нікому…». Не зайвим буде нагадати про подорожні нотатки шведського агента Й.Маєра, в яких він влітку 1651 року, напередодні битви під Берестечком, він розповідає про намір Хмельницького звільнити «всю Русь» від польського панування,…вся земля від Кам” янця до Львова має належати Україні. В переговорах з поляками гетьман неодноразово наголошував- «відірвати від ляхів всю Русь і Україну…», а до того, в 1648 році, Хмельницький підписувався: – « Гетьман Війська Запорізького і всих Русей». Тому «всих», що Москва не Русь, і люд московський, а не Руський народ. Саме Україна між людьми і народами називалася Україною, а по книжному називалася політичною назвою Русь, Росія.
Бо ж не випадково Богдан Хмельницький називав себе князем Руським, а свою державу князівством, межі якого сягали Львова, Холма і Галича. Такий титул був наданий йому Єрусалимським патріархом Паісієм, який назвавши Богдана князем /duca/, прирівнював його до Костянтина Великого.
Грецький термін «Rоsіа» з являється вперше в державних актах Царгороду у 12-му столітті і
означає місто Керч. Пізніше воно стає символом грецької віри.
Польський гетьман Ян Радзивіл в 1653 році, прохаючи допомоги, писав до Волошського Господаря:…» рід руський-це пануюча українська верства, а Україна-це територія і нарід на ній.
« Всі, більш освічені українці і навіть розумніші люди звали московитів, як півдикий і темний народ. Московіти тоді не визнавали себе за один народ з народом руським, вони виразно себе відмежовували від українців і називали їх «черкасами» . »Московія», як жорстока по своїй природі ,мілітарна орда, була заснована Калитою-зятем і лакизею хана Узбека. Вона… основана на крові – писав М.М.Карамзін у 1892 році -…живе вона з того, що грабує поселення мирних сусідніх племен…Знать Московська – вихрещенці і нащадки Татаро-Монгольської орди: Годунов, Мансуров, Турханов, Бутурлін… і сотні таких згідно договору Чингіс-хана Темуджіна,текст якого зберігається у Москві,творили нову православну імперію . 22 січня 1589 року у церкві Успіння, піднявши хреста патріарх Єремия прогарчав:-« Православний цар, Вселенський Патріарх і Собор Священний возвишає Іову на престол патріарха всея Руси»…»
Вірогідно ,що для більшої вагомости титула чого тільки не вписували в царський титул, аби якось маніфестувати претензії на чужі землі. Не мавши ні Білоруси,ні України, в 1649 році в царській грамоті царя вже титулували, як самодержця «Великія і Малия Русі».
В листах канцлера і гетьмана Жолкевського та короля Польського Жигилюнта з 1594 по 1620 роки систематично час від часу вживаються назви: «Україна»,»Москва»,»Русь» та «козаки» і жодного разу «Московію» не названо “Русею” або “Расією”. Навіть в угодах між Данією у 1701 році, та між Польською Річчю Посполитою і Петром у 1703 році вказано:»Монарх Московский»,»войска московского» -зауважте: не «Русское государство», не «Росія»,не монарх «Російський», а все те зветься «московським»…
Московія почала називатися Росією, Руссю, а народ «руським» лише з 1713 року, коли цар Пьотр-1 видав наказ , в якому було сказано: «…Во всех курантах печатают государство наше Московскім, а не Російскім, і того раді ізвольте у себя перестеречь , впредь печатать Російскім…» Після цього, з часом було проведено політику, при допомозі якої, фінно-монгольська народність московії стала слов»янами, а московію перетворено на “Рассєю” і «Русское государство»,» Русь». З цього часу московіти намагаються не згадувати навіть в історичному контексті, свою колишню назву; тепер вони вживають Русь і Росія., так, мов-би ці назви мали одне і те ж значення. Отже з всього цього випливає, що вони таким чином хочуть підкреслити свою приналежність до Київської Русі. Ми ж, українці, розуміємо, що мова вдосконалюється, тому тепер мещканців Московії називаємо росіянами, а не москалями,як їх називав наш пророк Т.Шевченко.
Незважаючи на те,що доба княжої державності була короткою – наша Київська Русь досить в скорому часі осягнула одне: були обєднані всі українські племена, відомі з літопису Нестора, а це- поляни , деревляни, сіверяни ,дуліби , уличі і хорвати під одним спільним іменем – «Русь «,»Русичі». І хоча після 1240 року могутня Київська Русь занепала і в кінці роздробилася на князівства, ні одно з них не зреклося своєї державної назви Русь, а мешканці і далі називали себе русинами.
Дискусія про історію початку і назву України – Руси продовжується. Нам нав язують, що слова «край», “країна” остаточно дали назву «Україна» . І тут, мабуть не зайвим буде наголосити про такий цікавий факт, що слово « rus» по латині тлумачиться, як «край»,”країна». Отже виходить, що ці назви «Русь» і «Україна» мають одне і теж корінне значення, а «Московська держава» і «московський» народ ніколи не був Руссю , Россією , та й він так себе ніколи не величав: називав себе «народом московським». За те щоб західні писці писали «Russia» замість « Moskovia», Пьотр заплатив золотом . Таким чином він хотів,аби його новостворена імперія виглядала в очах Європи спадкоємницею Київської Руси. Слід визнати, що йому вдалося нав”язати переконання, наче у Східній Європі споконвічно панували лише московити-росіяни. Захід до сьогодні в цьому переконаний. Ось так Пьотр знищив істинного спадкоємця Руси-Україну, проголосивши її люд малоросами та частиною великоросійського народу. Через що було втрачено на лише велику державу, а й древню історію…Після того, як московітами були безправа привласнені древні назви,народ-спадкоємець змушений був вибрати собі друге своє,таке ж древнє ім»я- «Україна».
Зараз навряд чи хто буде ставити під сумнів те, що Київська Русь- то Древньоруська держава, хоча і до неї теж неможливо застосувати поняття територіальної єдності. В ті часи не було чітко виражених меж, населення не було однорідним і ділилось на декілька етнічних груп- з різною зовнішністю, мовою матеріальною і духовною культурами , навіть різними системами міри, прикрасами і традиціями. Літописці 11-13 ст. до руських земель відносили: Київ, Чернігів, Переяслав, Городець, Білгород, Корсунь, Канів, Котельник, Шумськ…Значна кількість Руських земель розкинулась на західному березі Дніпра. Вірогідним є і те, що південні межі тодішньої держави, в більш пізній час, чим в 11-13 ст. і від яких збереглася літописна згадка, були дещо інакшими, адже літопис першого нападу печенігів на Київ у 968 році не згадує жодного міста крім Києва. І саме для захисту держави від кочівників Володимир ставить фортеці на Стугні і вочевидь ця річка в кінці 10 століття була пограниччям володінь Володимира, а не Південна Рось, від назви якої деякі історики намагаються вивести назву «Русь». Свідчення кінця 10 ст. дозволяють стверджувати, що побережжя Росі в склад древньої Русі не входили, хоча вже у 12 ст. були її частиною. Тогочасна Русь займала головним чином межиріччя Прип” яті і Західного Бугу. На заході Руська земля досягала верховіть Горині та Бугу і в той час Новгород Великий , князівства Полоцьке, Смоленське, Суздальське, Рязанське, Муромське, Галицьке, Володмир-Волинське не входили в Русь.
В літописах повсюдно написано: «…Київ, Чернігівські міста-«руські», смоленські то вже «неруські». Історик у 17 ст. писав, що словяни – прародичі наші, а Москва -не «россіани. Так, і не інакше. Бо ж не даремно на західноєвропейських мапах руські землі поділялись на «Московію» /північ/ і Росію /південь/. Чому ж тоді росіяни вважають слово «москаль» образливим і стараються переконати нас, українців, що в минулому це слово означало тільки вояк-солдат. Для українців назва «маскаль» не мала ніякого негативного значення,хоч і ця назва протрималась досить довго. Таким чином згадку про Русь необхідно відносити не до всіх земель, а конкретної строго локалізованої території. Автор «Галицько-Волинського літопису» характеризує волинського князя Романа Мстиславовича, який об “єднав більшість земель під своєю владою, «державцем всієї Русі». У 1199 році великий князь Роман Мстиславович, син Мстислава Ізяславовича, обєднав Галичину з Волинню, одночасно оволодівши Києвом, створив могутню державу з центром у Володимирі, згуртувавши землі від Дніпра до Карпат.
Аналогічно, «… року 1655 Богдан Хмельницький казав польському послові: « Я став уже паном всієї Руси і не віддам її нікому…». Не зайвим буде нагадати про подорожні нотатки шведського агента Й.Маєра, в яких він влітку 1651 року, напередодні битви під Берестечком, він розповідає про намір Хмельницького звільнити «всю Русь» від польського панування,…вся земля від Кам” янця до Львова має належати Україні. В переговорах з поляками гетьман неодноразово наголошував- «відірвати від ляхів всю Русь і Україну…», а до того, в 1648 році, Хмельницький підписувався: – « Гетьман Війська Запорізького і всих Русей». Тому «всих», що Москва не Русь, і люд московський, а не Руський народ. Саме Україна між людьми і народами називалася Україною, а по книжному називалася політичною назвою Русь, Росія.
Бо ж не випадково Богдан Хмельницький називав себе князем Руським, а свою державу князівством, межі якого сягали Львова, Холма і Галича. Такий титул був наданий йому Єрусалимським патріархом Паісієм, який назвавши Богдана князем /duca/, прирівнював його до Костянтина Великого.
Грецький термін «Rоsіа» з являється вперше в державних актах Царгороду у 12-му столітті і
означає місто Керч. Пізніше воно стає символом грецької віри.
Польський гетьман Ян Радзивіл в 1653 році, прохаючи допомоги, писав до Волошського Господаря:…» рід руський-це пануюча українська верства, а Україна-це територія і нарід на ній.
« Всі, більш освічені українці і навіть розумніші люди звали московитів, як півдикий і темний народ. Московіти тоді не визнавали себе за один народ з народом руським, вони виразно себе відмежовували від українців і називали їх «черкасами» . »Московія», як жорстока по своїй природі ,мілітарна орда, була заснована Калитою-зятем і лакизею хана Узбека. Вона… основана на крові – писав М.М.Карамзін у 1892 році -…живе вона з того, що грабує поселення мирних сусідніх племен…Знать Московська – вихрещенці і нащадки Татаро-Монгольської орди: Годунов, Мансуров, Турханов, Бутурлін… і сотні таких згідно договору Чингіс-хана Темуджіна,текст якого зберігається у Москві,творили нову православну імперію . 22 січня 1589 року у церкві Успіння, піднявши хреста патріарх Єремия прогарчав:-« Православний цар, Вселенський Патріарх і Собор Священний возвишає Іову на престол патріарха всея Руси»…»
Вірогідно ,що для більшої вагомости титула чого тільки не вписували в царський титул, аби якось маніфестувати претензії на чужі землі. Не мавши ні Білоруси,ні України, в 1649 році в царській грамоті царя вже титулували, як самодержця «Великія і Малия Русі».
В листах канцлера і гетьмана Жолкевського та короля Польського Жигилюнта з 1594 по 1620 роки систематично час від часу вживаються назви: «Україна»,»Москва»,»Русь» та «козаки» і жодного разу «Московію» не названо “Русею” або “Расією”. Навіть в угодах між Данією у 1701 році, та між Польською Річчю Посполитою і Петром у 1703 році вказано:»Монарх Московский»,»войска московского» -зауважте: не «Русское государство», не «Росія»,не монарх «Російський», а все те зветься «московським»…
Московія почала називатися Росією, Руссю, а народ «руським» лише з 1713 року, коли цар Пьотр-1 видав наказ , в якому було сказано: «…Во всех курантах печатают государство наше Московскім, а не Російскім, і того раді ізвольте у себя перестеречь , впредь печатать Російскім…» Після цього, з часом було проведено політику, при допомозі якої, фінно-монгольська народність московії стала слов»янами, а московію перетворено на “Рассєю” і «Русское государство»,» Русь». З цього часу московіти намагаються не згадувати навіть в історичному контексті, свою колишню назву; тепер вони вживають Русь і Росія., так, мов-би ці назви мали одне і те ж значення. Отже з всього цього випливає, що вони таким чином хочуть підкреслити свою приналежність до Київської Русі. Ми ж, українці, розуміємо, що мова вдосконалюється, тому тепер мещканців Московії називаємо росіянами, а не москалями,як їх називав наш пророк Т.Шевченко.
Незважаючи на те,що доба княжої державності була короткою – наша Київська Русь досить в скорому часі осягнула одне: були обєднані всі українські племена, відомі з літопису Нестора, а це- поляни , деревляни, сіверяни ,дуліби , уличі і хорвати під одним спільним іменем – «Русь «,»Русичі». І хоча після 1240 року могутня Київська Русь занепала і в кінці роздробилася на князівства, ні одно з них не зреклося своєї державної назви Русь, а мешканці і далі називали себе русинами.
Дискусія про історію початку і назву України – Руси продовжується. Нам нав язують, що слова «край», “країна” остаточно дали назву «Україна» . І тут, мабуть не зайвим буде наголосити про такий цікавий факт, що слово « rus» по латині тлумачиться, як «край»,”країна». Отже виходить, що ці назви «Русь» і «Україна» мають одне і теж корінне значення, а «Московська держава» і «московський» народ ніколи не був Руссю , Россією , та й він так себе ніколи не величав: називав себе «народом московським». За те щоб західні писці писали «Russia» замість « Moskovia», Пьотр заплатив золотом . Таким чином він хотів,аби його новостворена імперія виглядала в очах Європи спадкоємницею Київської Руси. Слід визнати, що йому вдалося нав”язати переконання, наче у Східній Європі споконвічно панували лише московити-росіяни. Захід до сьогодні в цьому переконаний. Ось так Пьотр знищив істинного спадкоємця Руси-Україну, проголосивши її люд малоросами та частиною великоросійського народу. Через що було втрачено на лише велику державу, а й древню історію…Після того, як московітами були безправа привласнені древні назви,народ-спадкоємець змушений був вибрати собі друге своє,таке ж древнє ім»я- «Україна».
Використані джерела:
Российское законодательство 10-12 вв.»
М.Красуський «Давність української мови».
П.Тральовський «Пропам ятна книга Січей»
А.Чигирин «Украинский вопрос»
«Документи російських архівів з історії України» Т.1.1613-1629рр.
Полонська-Василенко Н. «Історія України».
А.А.Бушков «Россия, которой не было»
Н.Н. Данилевский. «Древняя Русь»
Российское законодательство 10-12 вв.»
М.Красуський «Давність української мови».
П.Тральовський «Пропам ятна книга Січей»
А.Чигирин «Украинский вопрос»
«Документи російських архівів з історії України» Т.1.1613-1629рр.
Полонська-Василенко Н. «Історія України».
А.А.Бушков «Россия, которой не было»
Н.Н. Данилевский. «Древняя Русь»
Немає коментарів:
Дописати коментар