Чи змогли б ми пізнати щастя, не звідавши справжнього горя?

Чи змогли б ми пізнати щастя, не звідавши справжнього горя? Без щастя не спізнаєш горя. Щастя починаєш розуміти тільки тоді, коли є з чим його порівняти. Це як ніч і день, сонце і місяць, зло й добро. Пізнавши горе, ми мусимо навчитися цінувати те, що не вміли оцінити на початку життєвого шляху, коли батьки, оберігаючи нас від потрясінь, захищають від неприємностей, різнобарвними кольорами «розфарбовують» світ. Щастя — як небо. Іноді й чорна зловісна хмара може принести із собою спокій: після великого горя часто приходить справжнє, непідробне щастя. Не треба гнатись за ним, свого часу воно саме постукає у ваше віконце. Все залежить від того, чи зможемо ми впустити до оселі цей коштовний дарунок. Чи зможемо ми його розпізнати? Адже наш світ — світ парадоксів, а щастя, як уже зазначалося, може бути різним, бо має подвійну природу.Чим є для людини щастя? Для деяких — це великі гроші, для інших — це досягнення великої мети. Часто щаслива людина егоїстична, бо, створюючи світ, Господь перш за все наділив її любов'ю до себе. Сподівався, мабуть, на те, що, поважаючи себе, людина навчиться любити та оберігати інших. Але бажання людини самій бути щасливою часто перемагає всі інші почуття. 
Ми не змогли оцінити те, що подарувало небо. Не змогли зрозуміти і того, що ніколи не можна втамувати ненаситного бажання щастя, бо жодна людина, яка вчиняє егоїстично, не може бути повністю щасливою. Отак ми й розбіглися у пошуках «бездоганного», «чистого» щастя. Того великого жаданого відчуття, коли все дозволено, коли весь світ належить тобі, коли здається, що безхмарна лінія життєвого обрію ніколи не затьмариться. 
Це біла Сторінка нашого життя, коли все добре, і ніщо, здається, не може перешкодити цьому. А ось чорна сторінка — і наше життя, наше щастя котяться до прірви. Що далі? Невже схилити голову? Ні! Ходімо знову до того омріяного щастя, адже жити бажає кожна людина, і кожна сподівається на краще. Коли ж ми знов здобудемо його, то раптом прийде думка: а чому ж мені довелось шукати його вдруге? І розуміємо, що все-таки не в грошах було те щастя, а в любові до рідних нам людей. Одразу позаду залишаються всі неприємні спогади. Стає соромно за те, як поводився з рідними, з найдорожчими друзями, вважаючи своє життя безхмарним