ЧОМУ СЛАБКИЙ ТИ, НАРОДЕ УКРАЇНСЬКИЙ?

Автор: Наталія Качан 07.06.2012 08:13

Розчарований, розрізнений, відчайдушно знецінений народ український. Спаплюжена надія на свободу. Забиті голови порожнім словоблудством. Хто винен і  чому це сталось? Які події спричинили цей стан? Однозначно, не події сьогодення. Причини значно глибші, вони корінням з глибини віків.

Ніхто не заперечуватиме, що Богдан Хмельницький – найпотужніша постать в українській історії. Він був і залишається світочем української незалежності і волі українського народу. Своїми досягненнями і гріхами Богдан Хмельницький будоражить думки і дає надію на майбутнє. І його поразка – це найбільша трагедія українського народу, що заклала на генному рівні страх перед зрадою.  В підручниках з Історії Українизазначено: «БИТВА ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ (18–20 червня 1651 року) – одна з визначних битв у ході Визвольної війни українського народу, в якій українська армія зазнала поразки». Спинилося усе і час спинився… Та залишки духу козацького промовляють до сучасників і проступають хоч через вшанування пам’яті полеглих козаків.

17 червня 2012 року, у Неділю всіх святих землі Української, традиційно відбудуться церковні та державні урочистості у Свято-Георгіївському монастирі на Козацьких Могилах (с. Пляшева, Радивилівський район, Рівненська область) із вшанування пам’яті українських козаків і селян – героїв битви під Берестечком (1651 р.).

Як міцна та неприступна фортеця стоїть свята обитель на острові Журавлиха в с. Пляшева на Рівненщині. Але зовсім не фортифікаційне значення монастиря приваблює своєю історією. У 1914 р. тут було облаштовано та уквітчано найбільшу в Україні могилу козаків та селян, що загинули під час Берестецької битви. Так було покладено початок створенню національного духовно-меморіального комплексу «Козацькі Могили».

За кількістю війська, битва під Берестечком була однією з найбільших в європейській історії: загальна кількість учасників перевищувала 300 тисяч осіб! У битві брали участь козацьке військо Богдана Хмельницького (підтримане повстанцями-селянами) і польське військо короля Яна ІІ Казимира. Через зрадництво союзників-татар, сам гетьман опинився в полоні, а його військо – в оточенні поляків. Трагічна для козаків доля битви була неминучою, але наказний гетьман Іван Богун вивів козаків з оточення і врятував 100-тисячне військо. Ціна за цей порятунок була велика – близько 10 тисяч козаків загинуло під Берестечком…

У битві під Берестечком козаки та селяни виявили виняткову мужність, відвагу, самопожертву та стійкість. Тисячі загиблих – це жертва України за волю, за незалежність, за православну віру, – за все, чого так прагнув український народ протягом своєї, часто трагічної, історії. Серед тих, хто мученицькі загинув від польської шляхти були й відомі історичні особи – Коринфський митрополит Іоасаф та ієродиякон Павло – греки за походженням.  Обох загиблих було поховано під бабинцем Михайлівської церкви. У червні 2012 року виповнюється 100 років з того часу, коли у 1912 році на Козацькі Могили в с. Пляшева, де йшло будівництво духовно-меморіального комплексу, було перенесено, відбудовано та реконструйовано у первісному вигляді старовинний Михайлівський храм з сусіднього села Острів. Відомі лише деякі сторінки історії цього храму. У 1650 році його було побудовано у селі Острів старанням настоятеля Івана Береговича.

Храм зберігся під час військових дій 1651 р. Будучи найближчим православним храмом, біля якого відбулася битва під Берестечком, храм було обрано для урочистого богослужіння 20 червня 1651 року, де перед битвою з поляками за Божественною літургією молилися та причащалися гетьман Богдан Хмельницький та козацька старшина. У цьому ж храмі митрополит Коринфський Іоасаф вручив українському гетьманові меча, освяченого на Гробі Господньому в Єрусалимі, – ознака благословення на боротьбу з поляками, на захист віри й Батьківщини. Михайлівський храм визнано пам’яткою української дерев’яної архітектури середини XVII ст. національного значення.

Звичайно, що українці не забували тих жертв, які приносилися славними синами України: на місцях боїв насипалися земляні кургани, встановлялися кам’яні хрести, які нагадували про героїчні подвиги.
На протязі віків поле Берестецької битви, о. Журавлиха – де православний люд під хрестом складав знайдені козацькі черепи та кості – притягували до себе нащадків славних козаків. Це місце стали називати Козацькими Могилами…

Починаючи з першої половини ХІХ ст., маємо незаперечні історичні джерела про народні відвідини Козацьких Могил з метою віддати шану і вклонитися пам’яті героїчним предкам, які тут смертю долали смерть. Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Олена Пчілка, Леся Українка – цвіт української нації – були одними із перших прочан на Козацькі Могили.

Багато вчених, починаючи з середини ХІХ ст., вивчали історію битви під Берестечком: М. Костомаров, І. Крип’якевич, В. Грабовецький, М. Грушевський, І. Огієнко, І. Свєшніков та ін. Але тільки через 257 років після битви царський уряд Росії звернув свою увагу на Козацькі Могили. У червні 1908 р. на о. Журавлиха відбулося перше офіційне вшанування пам’яті козаків. Тоді ж виникла ідея побудови храму-пам’ятника на цьому місці, щоб зібрати тут останки тисяч безіменних героїв.

Ініціатором проведення хресних ходів та будівництва на Козацьких Могилах виступив насельник Почаївської Лаври архимандрит Віталій (Максименко). Хоч він і був монархістом та чорносотенцем, та все ж таки у його серці ще жевріла любов до рідної землі, пам’ять про її героїв.

На всю країну було оголошено про збір коштів на будівництво. Кошти давали всі – бідні селяни, багаті купці, підприємці і, навіть, царська родина.
З 1909 р., у 9-у П’ятницю після Великодня, відбулися перші велелюдні хресні ходи до о. Журавлиха, які стали традиційними. У них брали участь тисячі віруючих під керівництвом сотень духовних осіб.

В цьому ж році було придбано землю поблизу Козацьких Могил, а о. Журавлиху його власниця графиня Ганна Граббе передала безкоштовно.

Приклад пожертви на Козацькі Могили дав сам російський імператор Микола ІІ, якому наслідували князь В. В. Волконський, купець І. О. Колєсніков, Єрусалимський патріарх Даміан, купці та мануфактурники Москви, кубанські та донські козаки. Але найбільшим внеском у будівництво храму-пам’ятника на Козацьких Могилах був внесок волинського селянства, яке і фінансово, і власною працею спричинилося до побудови величного, монументального храма-пам’ятника загиблим козакам. Але спочатку на Журавлисі збудували дерев’яну Троїцьку каплицю, куди зносили знайдені кістки та черепи для тимчасового зберігання. Каплицю освятив 28 травня 1909 р. кременецький єпископ Никон. Біля неї відбулися перші велелюдні богослужіння у 9-у П’ятницю 1909 р.

У 1910 р. було виконано проект храму-пам’ятника студентом Санкт-Петербурзької академії архітектури Володимиром Максимовим – учнем відомого архітектора Олексія Щусєва. А 17-18 червня 1910 р., при багатотисячній кількості православного народу, відбулося освячення місця під будівництво храму святого великомученика Георгія Побідоносця та закладення першого каменю, яке здійснив Волинський архиєпископ Антоній (Храповицький).

Будівельними роботами з весни 1912 р. керував волинський єпархіальний архітектор Володимир Леонтович, який відстояв в ансамблі споруд Козацьких Могил український козацький стиль і запросив для розписів храму-пам’ятника відомого художника Івана Їжакевича.

Водночас з будівництвом Козацьких Могил, велося наукове дослідження території поля Берестецької битви, з метою якнайбільше зібрати пам’яток для майбутнього запланованого історичного музею. На кінець весни 1914 р. майже всі заплановані роботи на о. Журавлиха було закінчено. Було збудовано трьохпрестольний Георгіївський собор, двоповерхове приміщення для проживання братії (з трапезною та архиєрейськими покоями), готель, мур з західного боку, будинок для дитячого притулку. Художник І. Їжакевич, який розписував головний фасад храму (зовнішній іконостас), також намалював 11 картин на історичну козацьку тематику, які знаходилися в нішах мурованої стіни (були вивезені до Австрії).

У 9-у П’ятницю після Пасхи, 2 червня 1914 р., відбулося урочисте освячення комплексу Козацьких Могил. Після освячення хрестів, освятили та підвісили на тимчасову дзвіницю привезений з Москви велетенський 14-тонний дзвін, язик якого важив 400 кг (дзвін був знищений у Першу світові війну).

Після жовтневих подій 1917 р. архимандрит Віталій емігрував до США, де продовжив свою промонархічну діяльність, з часом ставши архиєреєм Російської зарубіжної Православної Церкви. Протягом тривалого часу на Козацьких Могилах розміщувався монастир, який зазнавав гоніння і змін. Монастир пережив польську владу, прихід радянської влади і Другу світову війну. Після війни радянська система все більше притискала обитель і наближалися тяжкі часи. Згідно з рішенням синоду Російської Православної Церкви від 4 червня 1954 р. монастир-скит було ліквідовано. У 1958 р. ченців з Пляшевої було насильно вивезено, парафію з часом ліквідували і молитва на Козацьких Могилах завмерла…

З часу закриття обителі в ній було колгоспне господарство, зерносховище, ферма, пізніше – лікарня. А у вересні 1965 р., заради збереження святині, українська інтелігенція підняла питання про створення тут музею, який було відкрито у 1967 р.
У 1989 р., зі зміною відношення радянської держави до Церкви, на Козацьких Могилах відновилися народні вшанування пам’яті козаків.  Великим проявом свобідної волі українців стало відзначення 340-ї річниці битви під Берестечком у червні 1991 р., коли вклонитися пам’яті козаків прибув Святійший Патріарх Київський Мстислав (Скрипник). Більше півмільйона прочан побувало у ті дні на Козацьких Могилах!

Вшанування пам’яті полеглих козаків останніми роками відзначається на найвищому церковно-державному рівні, як це й було задумано ініціаторами створення меморіального комплексу. Одне з намасовіших православних богослужінь в Україні традиційно очолює Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, якому співслужать архиєреї та десятки священиків. У ці дні монастир відвідують десятки тисяч. Та не всі люди розуміють глибокий зміст цього дійства. Його сприймають як розвагу, можливість цікаво провести час. Не всі усвідомлюють, що це зібрання – остання можливість відродити дух козацтва, розбудити прагнення до свободи і перебороти давній страх перед поразкою.


…Тут щоденно лунає молитва на спомин славних козаків, які віддали своє життя за православну віру та волю нашої держави. Щоденно, особливо в теплу пору року, припасти до цієї землі приїжджають сотні людей з України та усього світу… І для кожної віруючої та свідомої людини стає зрозумілим: „Козацькі Могили” – це джерело нашої пам’яті, торжество нашої віри в Бога та прояв нашої любові до рідної землі.

Наталія Качан для "Преса України"