Ось так порожніють сільські хати

Вечорами у забігайлівці біля Немовицького сільського клубу ніде присісти. Відвідувачі- переважно чоловіки. Сидять з горілкою і пивом. Якось вдалося примоститися до двох хлопців. Слово за слово і зав"язалась розмова про сільське життя- буття.

40-річний Віктор працював в районному центрі Сарнах на консервному заводі.Чоловік, дещо тверезіший за товариша по чарці, розповідає: -"Нещодавно завод закрився.Зараз стоїмо на біржі. Мені кожен місяць видають півтищі гривень. Правда, платню часто затримують. П"ю на братові гроші. І Валєра -киває на сусіду,- теж без роботи.Він із заробітків приїхав місяць тому, пристав до старшої жінки. Вона з грошима і величезною хатою.Так її чоловік тоже пару днів тому повернувся із Польші, із заробітків. І викинув Валєру з хати. -Як щось скалимимо-йдемо в генделик-продовжує Вітя.-А як нема, затарюємося самогоном. Моя колишня однокласниця жене.Продає пляшку за 10-ть гривень.Часто дає ...в борг-сміється.Поїде в Сарни ,позбирає бутилки. Вдома розіллє пійло, а потім продає клієнтам-кому чикушку, кому півлітру. Люди спиваються.-продовжує далі. - Он Саша,сусід мій, на рік від мене старший, працював будівельником в столиці. Вдома залишав дружину з двома дітьми. Я подзвонив йому, що жінка почала пити, діти недоглянуті.Він заробляв гроші на дітей, а вона прогулювала.Я знаю,як тяжко приходять гроші там на заробітках...Не видержав,подзвонив йому.Тут, більшість, з тих,що сидять теж були на заробітках переважно на будівництві в Києві та за границею. Але там тоже криза,масово скорочують, ясно, що наших в першу чергу.На весну знову думають податися за кордон-чорнороби потрібні за будь-яких умов.Друззя двонили,що прибиральником можна встроїтись без проблем. Хтось же мусить гімно вигрібати.Там-у Європі на таку роботу погодяться за шалені бабки.А ми,за копійки чистити будемо. У Немовичах кожен десятий, може й більше на заробітки їздить.. До розмови приєднується сусідка Марія,що зайшла в ганделик купити мінеральну воду і побачивши мене,підсіла до нас із склянкою газованої води -"Найважче заробітчанам восени.Два роки тому,як вернулася з тієї Польщі,казала ,що ніколи більше не поїду туди,хай провалиться ота робота на їхньому полі..Різали ми в пана капусту.Минуле літо там видалося дуже дощовим.Цілий день ноги в мокрій липкій грязюці.Спали в холодному мокрому підвалі."Не поїду більше ніколи"-так всі кажуть,їдуть бо мусять.Маруся роздумує,що не пустила б свою дитину на чужину.Ну й, що, вивчила я своїх синів в інститутах.Думала,будуть вдома працювати...та де там сидять без роботи...пенсіонери не уступають свої місця,якісь закони нерозумні у нас-молоді сидять,а старі працюють,чи прикидаються,що працюють,яка робота з пенсіонера.Хіба ж не можна ввести такий закон-або одержуєш пенсію, або платню,коли працюєш,от тоді відразу ж все стане на свої місця.А то молоді змушені їхати на заграниці." -"Чого ж тоді їдете туди збирати капусту,що не можна дома вирощувати городину,чи не вмієте?-тихенько,але в"їдливо спитав я. Маруся тільки гірко,якось по іронічному усміхнулася -"Все вміємо,все в нас є,і ми не гірші від тих "панів",але куди ми збудемо вирощене.Адже в нас все "схвачено".Ще й слова такі видумали, "схвачено", якийсь"відкат",ледве допиталася в людей,що то та ж "взятка".Ми ж не дамо.От і везуть сюди заграничні овочі,кажуть,що навіть арабську картоплю.Де ж таке видано,коли таке було? А як,що не дай боже непогода,що тоді?От в тій Польші,хазяїн впевнений;чи посуха,чи неврожай-держава допоможе-а в нас?...Треба йти збиратися в дорогу.Оце взяла дві бутилки води на путь-завтра їду зі своїми хлопцями..." "-Ось так порожніють сільські хати,вдома залишаються лише старі діти.Усі хто може працювати,весною "відчалюють" за кордон.Бо що у нас в Україні-доки влада меле язиком,а дітей нам за що нагодувати.Що робити, скажіть що робити? Коли в селах роботи нема.Добре в кого є старі батьки,то хоч за їхню пенсію якось можна перебитися.А як нема? То хоч вмирай. От і їдуть наші "вкраїнці" в "заграниці"шукати добрих панів на чужині..."- перебиваючи один одного,заливають горілкою свою безвихідь мої селяни Вітя і Валєра.