За останніх шістдесят років одним із самих табуйованих став факт співпраці багатьох членів ОУН і УПА з органами радянської та польської служб державної безпеки. У культурі пам'яті це призвело до подвійного замовчуванням. З одного боку, лінійна біографічна схема «доброго повстанця» в діаспорі, а пізніше і в Україні, не визнавала фактів масштабної ефективної співпраці численних активістів підпілля з радянськими службами.
З іншого ж, опонентам ОУН і УПА було вкрай «невигідно» оприлюднювати ретельно опрацьовані механізми вербування агентів, які базувалися на грубому психологічному тиску і насильстві.Визнання масштабів насильства означало б позиціонувати повстанців в ролі жертви у безвихідній ситуації.
Віктимний статус учасників підпілля надавав би їх діяльності своєрідне виправдання, що в рамках тотального осуду було б неприйнятним для радянської влади. Одночасно, факт масових арештів жінок-учасниць підпілля став «жертвою» символічної статевої ієрархії, яка пов'язана насамперед із жіночими «слабкостями» та позицією несприйняття жінки як людини, здатної діяти в екстремальних обставинах війни.
Відкриття протягом декількох минулих років доступу до деяких документів з архівів СБУ і актам польських спецслужб дозволяє усвідомити масштаби ефективної роботи радянських і польських силових структур, які з середини 1940-х років швидко переймали контроль над найважливішими пунктами, групами та інформаційним потенціалом підпілля.
Фокус цієї статті, написаній на підставі документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України (далі ГДА СБ України) і польського Інституту національної пам'яті (далі ІПН [4]), протоколів допитів української Служби Безпеки ОУН (далі СБ ОУН (б) чи СБ), опублікованих видавництвом «Літопис УПА» [5], і спогадів свідків подій, зосереджений на «жіночому факторі», який активно використовували радянські та польські спецслужби. Які механізми впливу вживали при вербуванні агентів? У чому полягала «робота» агентів-жінок і яке, власне, місце займала гендерна специфіка в процедурах арештів і залученні жінок до агентурно-оперативних операціях?
В умовах значної суб'єктивності джерел я не ставлю за мету категоризацію можливих мотивацій жінок до згоди на агентурну роботу. Враховуючи той факт, що більшість зізнань у агентурній роботі відбувалися в особливо екстремальних умовах - наприклад під час допитів співробітниками СБ ОУН (б), в умовах відкритої конфронтації з фактом підпису в усних розмовах або в рамках «переказів» історії вербування в доповідях співробітників радянських органів безпеки [6] або УБ [7], - реконструкція згоди жінок на співробітництво можливе лише мозаїчно.
Зображення повстанцями пост фактум процесу вербування, примусу до підпису і самої агентурної діяльності як такої являють собою окремий дискурс, аналіз якого не входить до інтенціональних рамки цієї статті. У цьому контексті моєю метою є, скоріше, представлення основних тенденцій згоди жінок до співпраці зі спецслужбами, які можна простежити, досліджуючи приклади жіночих біографій в ОУН і УПА.
Специфіка джерел та історіографія
Основним джерелом у дослідженні тактики і методів боротьби радянських спецслужб виступають документальна спадщина НКВС-НКДБ, наприклад архівно-кримінальні справи арештованих повстанців, протоколи допитів, звіти та доповідні записки органів державної безпеки (НКДБ-МДБ-КДБ), внутрішніх справ (НКВС-МВС) [8]; документи польської служби безпеки УБ; звітна документація ОУН і УПА, СБ ОУН (б), наприклад - інструкції про поводження з агентами або способи їх викриття, протоколи допитів запідозрених у агентурній діяльності [9].
Радянські агентурні та агентурно-розшукові справи на учасників підпілля є сьогодні документами закритого типу, до яких вчені не мають вільного доступу [10]. Зате у Польщі в рамках проведення політики люстрації всі агентурні акти доби боротьби з українським підпіллям на території Республіки тепер відкриті для широкої громадськості і зберігаються в Інституті національної пам'яті у Варшаві та його філіях [11]. Документи силових структур обох сторін в останні роки досить широко публікувалися в збірниках документів [12].
Серед мемуаристики слід відзначити книги Георгія Санникова, колишнього співробітника КДБ в Західній Україні, спогади численних повстанців, окремі акцентування і пасажі яких є цінним джерелом для реконструкції боротьби радянських і польських спецслужб із націоналістичним підпіллям [13].
Робочий підхід радянських спецслужб в контексті протистояння націоналістичного підпілля та пануючої влади грунтовно був розглянутий у роботах Дмитра Вєдєнєєва і Геннадія Біструхіна [14].Окремі статті вийшли у Олександра Іщука, Валерія Єфименко [15]. Гжегож Мотика та Ігор Галагіда опублікували ряд робіт про агентурної мережі в українському підпіллі на території Польщі [16].
Акцентуючи увагу на гендерному аспекті, слід згадати перш за все роботи Джеффрі Бурдса і біографічну книгу Володимира Іванченка про Людмилу Фое [17], написану на підставі раніше невідомих архівних джерел. Джефрі Бурдс є сьогодні єдиним істориком, кого зацікавило питання тривалого замовчування жіночої участі в підпіллі.
На основі поки закритих документів ГАРФ Бурдс розглядає факти масового залучення жінок кінці війни до лав підпілля і вводить термін «фемінізація українського підпілля». Особливу увагу він приділяє саме моменту агентурної діяльності жінок. Дослідник також став «першовідкривачем» багатьох замовчуваних жіночих біографій.
Серед них і життєвий шлях Людмили Фої, яка, однак, через подвійний характер агентурної діяльності не відноситься до традиційного типу «зрадниці». Дослідження долі Фої, ім'я якої пов'язане з однією з найуспішніших спецоперацій СБ ОУН (б), продовжив Володимир Іванченко.
Безперечною заслугою книги є використання приватного листування Фої, матеріалів з її агентурної та агентурно-розшукової справи та посмертних фото [18]. Серед авторів недавніх узагальнюючих робіт щодо участі жінок в українському націоналістичному підпіллі слід назвати Тетяну Антонову, Оксану Кісь, Лесю Онишко [19].
Людмила Фоя «Перелесник» (в актах радянських спецслужб - агент «Квітнева»). Фото з кримінальної справи (архів СБУ). Фото tsn.ua
У даній статті на основі окремих прикладів біографій жінок розглядаються основні механізми впливу силових органів влади, які стали відомі завдяки відкритим для використання актам спецслужб.Згадуючи фізичний тиск на арештованих повстанців, яке, безсумнівно, було одним з домінантних чинників при отриманні інформації від заарештованих повстанців у 1940-х роках, я сосредотачіваюс свою увагу саме на тих механізмах впливу, які могли б бути вирішальними для згоди на співробітництво з радянською або польською владою.
Акцент зроблено на інструменталізації різних видів страху і надій / бажань у заарештованих - наприклад, загрози заарештувати родичів і вислати до Сибіру, обіцянки залишити в живих чоловіка / дружину, посилена активізація почуттів помсти і провини. Крім того, в статті приділяється увага ситуативному потраплянню в агентурні мережі (акти «Зони» та «Мирослави»), ролі спецгруп у вербуванні повстанців (акти «Мотрі»). Окремий розділ присвячено «разложенческо-профілактичним заходам», в якому на прикладі Буковинського куреня зображено застосування таких заходів щодо окремо вибраної групи підпільників.
Наступний розділ проблематизує амбівалентність документів по дискурсу підпілля про жінку як зрадниці [20]. Адже, незважаючи на наявність архівних матеріалів і спогадів, які акцентують недовіру до жінки як воїну, численні документи і накази підпілля демонструють масштабне залучення жінок до лав УПА.
Фільтрація versus мобілізація?
У післявоєнний період, коли УПА все більше уникала прямих конфронтаційних дій і воліла партизанську тактику, одним із пріоритетних завдань радянської влади в боротьбі проти «бандитизму» [21] був саме пошук інформаторів і розвиток агентурних мереж. Масові арешти повстанців, зокрема жінок, їх масштабні вербування радянськими і польськими спецслужбами призводили до подальшої «продуктивної» практики залучення жіночого контингенту до спеціальних операцій органів безпеки.
Можливо, саме цей факт спонукав заарештовану органами НКДБ Марію Болєщук назвати «жіночу ненадійність» причиною ліквідації жіночої мережі ОУН в кінці 1944 - початку 1945 років. На допиті вона подає арешти жінок і зрада ними інших членів підпілля як причину розпуску жіночої мережі [22]. Далі в документі Болєщук цитує думку та офіційне пояснення повітового керівника проводу «Григорія», який на зібранні в лютому 1945 року головною причиною саморозпуску жіночої мережі назвав факт деконспіраціі і зраду жінок [23].
Тенденцію до фільтрації жінок і факт існування загального підозри в зраді по відношенню до жінок був помічений радянськими органами. У цьому сенсі надзвичайно показова мова керівника НКВС Тернопільської області Сараєва, який на партзборах у Чорткові 11-12 грудня 1944 доповідав наступне:
«Якщо подивитися звіт оунівських ватажків, то з цих звітів видно їх визнання в тому, що в умовах Радянської дійсності робота оунівських організацій виявилася для них дуже важкою і головним чином тому, що населення виявилося більш розташованим до радянської влади, ніж вони цього чекали. У зв'язку з цим оунівські ватажки шукають виходу з положення. Ними намічаються різні заходи, одні висувають змінити організаційну структуру ОУН. Інші вважають, що потрібно видалити жінок з УПА, так як в них бачать елементи розкладання, треті пропонують вести боротьбу не під прапором ОУН, виходячи з того, що більшість населення розглядають ОУН як німецьку агентуру ... »[24]
Радянська влада швидко і ефективно реагувала на дії повстанців, вдало адаптуючись до панівним всередині підпілля дискурсів. Наприклад, в практику все більше входили масові арешти сільських жителів (переважно жінок) у разі відходу чоловіків в ліс. Через кілька днів формального допиту їх відпускали. Однією з цілей такої тактики було не тільки надія випадково розшукати законспірованих членів підпілля, але й провокування недовіри з боку СБ до звільнених з в'язниці людям.
Таким чином створювалася особлива атмосфера взаємних підозр і антипатій: кожна жінка (або чоловік), побувавши в тюрмі, могли теоретично бути завербованими агентами, що призводило, у свою чергу, до численних ліквідації підпільників співробітниками СБ ОУН (б) [25].
Однак, разом з тим слід зазначити, що саме в період наступу Червоної Армії і її приходу в західні області України на тлі можливого дозрівання недовіри до жінки як до зрадника і «деморалізує фактору» відбувається масове залучення жінок в підпіллі, зокрема в ОУН. Наприклад, складена з протоколів допитів заарештованих повстанців доповідна записка голови управління НКДБ по Львівській області інформує про створення за вказівкою крайового проводу ОУН сільських, подрайоновіх, окружних і обласних проводів ОУН з числа жінок, які повинні були очолити референтури зв'язку, розвідки та господарську [26] .
Вищезазначена Марія Болєщук на допиті вказувала, що в УПА і СБ ОУН (б) на початок 1945 року і надалі дозволялося мобілізовувати жінок [27]. Можна стверджувати, що в результаті наступу радянських військових частин і ускладнення легального перебування чоловіків в містах відбувається масова «переорієнтація» підпілля на жіночих активістів.
Існують, наприклад, дані про плани залучення жінок у СБ - зазвичай, традиційно чоловіче поле діяльності. Цікаві деталі подають протоколи допитів Йозефа Паньківа. Останній докладно розповідає про плани Григорія Пришляка [28], керівника інформаційно-розвідувального відділу референтури СБ крайового проводу, доповнити кадри СБ жіночими співробітниками [29]. У самого Паньківа були плани по створенню розгалуженої мережі розвідниць, а його сестра, секретар СБ ОУН Юлія Паньків, після втечі Паньківа з міста була призначена референтом СБ ОУН (б) по місту Львову [30].
Відразу після війни, в середині 40-х років, коли радянська влада активізувала боротьбу проти націоналістів у західних областях України та Прибалтиці, українське підпілля понесло численні втрати. Масові арешти повстанців хронологічно збіглися з прагматичним масовим залученням жінок до лав УПА. Як слушно зауважив американський дослідник Джеффрі Бурдс, українські повстанці, залежачи від жінок, почали шукати саме в них причини своїх поразок [31]. Жінки як «слабка стать» автоматично ставали відповідальними за невдачі повстанців ...
Немає коментарів:
Дописати коментар