Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Поиск

понеділок, 14 січня 2013 р.

Хто такі поліщуки?

Унікальна своєрідність Полісся, зокрема його української частини, стала умовою формування локальних культурно-територіальних регіонів, хоча субетносами їх можна визначати дуже обережно. Але те, що вони стали, з одного боку, своєрідним консервантом давньої культури, а з іншого – питомими трансформаторами цього природного краю, сумнівів не викликає.

Щоб відновити реальну картину Українського та й Білоруського Полісся ХІХ ст., варто звернутися до унікального багатотомного видання “Живописная Россия” (“Мальовнича Росія”), що було здійснене географом із світовим ім’ям, мандрівником П.Семеновим-Тяньшанським (помер у 1914 р.), який протягом 1881-1901 рр. спромігся організувати і видрукувати 12 томів цієї унікальної енциклопедії. Статті до тому присвяченому Литовсько-Білоруському Поліссю, в яке тоді, за звичаєм, включали й Українське Полісся, написали відомі вчені О.Кірпура, С.Максимов та й сам академік П.Селянов-Тяньшанський. У них зафіксовано ті етнокультурні реалії, які були звичайними і повсякденними лише століття тому і які, в цьому немає сумніву, зберігаються у тих чи інших поселеннях, селах, дворах, містечках і до цих пір. Виявляється, що ми можемо говорити про низку українських субетносів, етнографічних груп на Поліссі, починаючи від поліщуків, литвинів, пінчуків, севруків і закінчуючи не дуже численними групами чорнорусів, дейновців, полєхів, полевиків, навіть своєрідних малорусів, які не ті малоруси, якими імперські зверхники вважали всіх українців, а своєрідне невеличке плем’я на теренах Полісся.
Поліщуків вважають нащадками давнього скіфо-слов’янського племені будинів (про це писав ще професор Ейхвад). Ареал їх розселення сучасні етнографи відносять до північних теренів Волинського Полісся: північніше Луцька, Рівного, Ковеля, Володимира-Волинського. Але авторитетні науковці [7] вважали, що на початку ХХ ст. на просторі 33 950 кв. верств, а це майже 4 млн га, в уїздах (за адміністративним устроєм Російської імперії) Пінському, Мозирському та Річецькому проживало приблизно півмільйона поліщуків. Сама природа, зазначають автори, вказала поліщуку шляхи для його невтомної діяльності, зробила його скотарем, землеробом, мисливцем, рибалкою, навчила, як долати труднощі. Поліщук розвився як дитя природи, відданий заповітам, звичаям, моралі своїх предків, і залежно від способів господарювання. Закинутий у безкінечні дрімучі ліси, серед непрохідних боліт та чагарників, він був незнайомий ні з якими новаціями, а його спосіб життя залишався незмінним протягом багатьох століть [8]. Хати були курні, але просторі, тут жила вся сім’я. Посередині хати стояла величезна піч. У світлиці – велика дерев’яна лежанка, великий стіл, лавки впродовж усієї стіни, під стелею широка полиця, на якій сушать гніт. Ці та інші ознаки, в яких ми пізнаємо риси будинів і русів, і, можливо, скіфів та інших, незнаних до цих пір, предків нашої землі. Поліщуки – народ працьовитий, рішучий, стрімкий. Саме в цих краях, що традиційно вважаються автохтонною їх землею мав місце найактивніший супротив німецьким загарбникам у роки Другої світової війни.
Саме поліщуки зберегли чимало архетипових українських рис: патріархальний склад великої сім’ї, передання спадщини по смерті батька старшому із синів. Хата, зберігаючи загальноукраїнські риси по схемі: хата-сіни, хата-комора, сіни-хата, зберігала архаїзм у побудові, тобто робилася з великих небілених колод, вкривалася дахом накатом, дуже часто опалювалася по-чорному. До речі, прекрасні зразки цієї культури, включаючи хату понад 500-річної давності, зберегли в Музеї народної архітектури і побуту у Пирогово, що під Києвом. Зрозуміло, мова йде також і про особливості одягу, культури, фольклору. Невипадково, що саме на Поліссі, на Волинському Поліссі, було віднайдено аналоги давньоруських билин, які увійшли в історію культури по записах на Новгородській землі, але саме тут вони збереглись у своїй давньоукраїнській автентичності. Слід мати на увазі, що українці басейну Прип’яті не завжди називають себе поліщуками, а інколи вживають етноніми полісяни, підлісяни. Походження терміну етноніму поліщуки до цих пір є не до кінця з’ясованим. Але те, що це був нормативний термін, засвідчує існування численних прізвищ і прізвиськ серед сучасного населення України та й суміжних слов’янських земель, які мають корінь поліс, поліщ, тобто: поліщуки, полісяки, полісуни, полісяни та споріднені назви.

Немає коментарів:

Дописати коментар

ТОП 10

Гороскоп

Loading...

Цікаво про цікаве

Все что считаю интересным и полезным, публикую на этом сайте

Як ми творили фінансову кризу

Як ми творили фінансову кризу

Як же створюється фінансова криза, а дуже просто.
Я вам дуже просто поясню, що нафта, газ
і дорогоцінні метали не відіграють тут ніякої ролі.
У всьому тут винувате головне зло - не забезпечені гроші.