Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Поиск

субота, 5 січня 2013 р.

ОХ І ТЯЖКИМ БУВ МИНУЛИЙ РІК !

Коли продовжують лунати вітання з Новим роком, спробуймо подумки озирнутися і в  той, що вже стає надбанням історії. Тим паче, що ціла низка проблем, означених ним, дадуться взнаки у 2013-му. Та й багатьох наступних. Отож, позаду перших дванадцять років третього тисячоліття. Саме останній, 2012-й, з цього «щасливого» набору цифр, розставив крапки над «і» щодо геополітичного «Камо грядеши». 

Рік найсуворіших випробуваньВідлуння року (01.12.2012 – 31.12.2012)

Попри світову фінансову кризу, дестабілізовану ситуацію на Близькому Сході, крах надій на шанс перетворення ЄС у Сполучені Штати Європи, правила  геополітичного руху продовжували диктувати США, відчуваючи не тільки майже вбивчий подих Китаю, який щодня, щомиті зміцнює своє становище. Цікаво, що саме в згаданих двох фактично наддержавах відбулася корекція еліт: внаслідок президентських виборів продовжив у Білому Домі на ще один термін свій курс президент Барак Обама. А в Пекіні в результаті  запрограмованої еволюційної зміни до влади  на десять років прийшло вже так зване п’яте покоління. Його уособлює Сі Дзиньпін, який 15 листопада 2012 року став дванадцятим  Генеральним секретарем ЦК КПК ( в березні 2013-го він також стане головою КНР).

Не гребуючи ніякими засобами, намагається реанімувати  свій статус наддержави й  північно-східний сусід нашої країни. Росія, невиліковна хвора на синдром великодержавного шовінізму, ще навесні 2012-го засвідчила повномасштабне повернення до влади  творця імперського Союзу. До речі, такий процес – це наслідок і соціальних запитів, й історичного досвіду: зазвичай ця країна отримує  нове дихання після «преобретения новых земель и возвращения старых». 7 травня  2012-го 59-річний Путін, який сприймається як «собиратель земель»,  утретє прийняв присягу. Цього разу на шестирічний термін. Не заперечуючи того, що у 2018-му ще не зовсім архаїчний Владімір Грозний, як іноді називають Володимира Володимировича, має можливість повторити всеросійський «одобрямс», варто уточнити: вже в 2015-му, коли не станеться чогось надзвичайного, він очолить новітній Союз. Тобто потреба у вибрах-2018 для нього просто відпаде. Можна не сумніватися, цей сильний лідер зробить усе можливе й неможливе, щоб не просто встигнути знайти своїй країні місце під сонцем ще принаймні на десятиліття – півтора, перш ніж розчинитися в обіймах  васальної  дружби з  Китаєм. Аби «переключити» багатонаціональні  маси РФ з внутрішніх проблем на зовнішні, він поспішає і вже в 2012-му багато встиг. Тож можна не сумніватися, що спробує «принудить к Союзу» нашу державу. Зрештою, у цих намірах він залишається чесним, фактично у стилі всіх імперських держиморд  та навіть більшості тамтешніх «демократів» (для них демократія завершується на українському питанні, як згадував Ленін) «Не было, нет и не будет», не сприймаючи ні України, ні її керівництва (будь-якого, навіть Юлії Володимирівни, з якою не так давно дружно Володимир Володимирович  сміявся щодо «мазурика»). «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна це навіть не держава», – цю «істину», озвучену  ще під час зустрічі в Бухаресті  4 квітня 2008 року, він майже без дипломатичної «мішури»  небезуспішно доводив  (і багатьом довів?) уже нинішнім лідерам Заходу. А зважаючи й на газовий «фактор» (пригадаймо, одним з керівників якого потоку став колишній канцлер Німеччини), Путіна не просто випадково так розуміли й підтримували Берлін  і Париж.

Очевидно, й політична погода, що диктується  з Кремля, істотно впливатиме на Україну в 2013-му. У цьому матимемо нагоду переконатися, якщо топтатимемо ряст, вже  найближчим  часом – після  триденного візиту  до Росії Президента України Віктора Януковича, після завершення двосторонніх перемовин між «Газпромом» і нашою країною (в особі вже віце-прем’єра Юрія Бойка) та вірогідною здачею у спільне управління вітчизняної ГТС. Адже Кремль  далекоглядно мусить не запізнитися, аби вибити будь-які «козирі» Києва під час саміту Україна-ЄС, який має відбутися 25 лютого в Брюсселі.

А ще ж, як зауважував Олександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків, у 2012-му на український  політичний клімат істотно вплинула, внісши ряд коректив із «точками неповернення», економічна криза. «Вона виповзла на поверхню – у бюджеті, у зовнішніх боргах, у браку коштів на зарплати», – констатує він.  За умов, коли продовжується «армагеддон» економічної кризи та стає непотамованою (на хвилі «упокорення» та втягування в свою орбіту навіть Грузії) агресивна стратегія нашого північно-східного сусіда, Україна муситиме відстояти себе. Іншого просто не дано. Навіть за умов,  коли частину «глухих кутів » створила сама для себе. Правда, нинішня владна еліта вже не повторювала своїх фатальних помилок, якими хотіла задобрити північно-східного сусіда, хоч таких кроків  навіть не очікували в Кремлі. Пригадаймо «Харків-1», закріплення перебування збройних сил – Чорноморського флоту з сухопутними підрозділами, авіацією, системою російської ППО  на території України до 2042 року.

Врешті, в 2012-му  Україні все-таки в значній мірі вдавалося зберегти  певний шанс на подальший розвиток, попри прогресуючі тенденції  десуверенізації, як відносно повноцінної держави. Всупереч  набору низки більш, ніж несприятливих факторів (у тому числі – й завдяки,  як уже згадувалося, створеним власними руками і нинішньої, й попередньої владної  еліти).  «Україна, – зазначав журналіст Ерік Венк у «Tagesspigel», - статична, меланхолійна країна, де час зупинився. Її забули: власний уряд, Європа, історія.  Про майбутнє не думають, про минуле майже не говорять». У цій констатації – немало правди. Але ця правда не настільки песимістична.  У цьому переконував і  рік, що уже став надбанням історії.

З кавалькади подій, які підтвердили оптимістичну сутність, - європейська першість із футболу. Вона категорично заперечила версії про  те, начебто Україна і досі замкнутий і закомплексований «совок». Чемпіонат по-своєму об’єднав усіх нас, таких різних, в потужному моноліті – Україна. Пригадаймо, як мчалися вулицями міст і сіл автомобілі, атрибутикою яких неодмінно був синьо-жовтий прапор. Як стосунки між людьми цієї благодатно-теплої пори нагадували про диво спілкування (з братанням помаранчевих і біло-синіх) наприкінці уже начебто безповоротно втраченого  2004-го. Інше питання, що вже зафіксовану національну сконсолідованість знищили провокативним законом, який умовно пов’язали з прізвищами Колесніченка і Ківалова (давши шанс останнім закріпитися у статусі українофобів, хоча ще достатньо тих, хто пам’ятає прийнамні першого з них у вишиванці). Ясно, що цей «дует» у грі в «політичого дурня» навряд чи має статус вище «шісток».  Але те, що зробили обидва (потім допоміг і парламент, після чого волинянину Адаму Мартинюку, який керував операцією «Голосування»,  відразу ж гарантували місце під знаковим номером у верхній  частині партійного списку «любого товариша» Симоненка), вже ніколи на вдасться «залікувати». Кажуть, екс-Президент Леонід Кучма вхопився за голову: як же можна буде «склеїти» роз’єднане суспільство.

Лише одиниці зі співвітчизників  схильні сприймати Євро-2012 як свідчення чергової нашої спільної національно-державної поразки. Щоправда, це радше наслідок емоцій, а не логіки. «Водночас країну 2012 року підвели до межі повного банкрутства, - вважає  громадський діяч Дмитро Капранов. – Це сталося здебільшого через Євро-2102. На нього пішло дуже багато коштів, а ще більше відмили. Радянський Союз перекинувся, бо не витримав Олімпіади-1980, а Україна може перекинутися, бо не витримає Євро».

Звісно, такий епатаж розрахований хіба на сенсаційну претензію. Причини розпаду радянської імперії в найменшій мірі зумовлені Московською Олімпіадою. Як і, не дай Господи, вірогідність втрати державності Україною. Тож, уникаючи безпредметної полеміки, спробуємо побіжно зупинити погляд на ще одній знаковій події – виборах до парламенту 7-го скликання.  Безумовно,  акцентувавши увагу на неминучості «мажоритарного театру» з цинічним процесом «купівлі волевиявлення». Будьмо відверті, реанімуючи (можливо, востаннє?) змішану  систему, і влада, і опозиція добре розуміли, якою стане виборча кампанія. Тобто, ще до старту виборів, було зрозуміло, які функції покладаються на адмінресурс, грошові ін’єкції, специфічно сформовані виборчі комісії, суди. А за великим рахунком, ще до 28 жовтня можна було з впевненістю сказати, яка політична сила  домінуватиме. Як і те, який політичний сателіт – попри вже не відомо на кого  з розумово повноцінних громадян розраховану демагогію – «підспівуватиме» (залежно від оплаченої «музики»). Звісно ж, і з безсумнівною заготовкою, яку підтвердили перші дні робити ВРУ-7, – прогресуючу з кожним днем «тушканізацію». Тож у підсумку Банкова безпроблемно домоглася  потрібних результатів при голосуванні (за допомогою мажоритарників-самовисуванців – у їх числі, й четверо волинян) за ролі Голови  ВР та Прем’єр-міністра – відповідно Володимира Рибака та Миколу Азарова. Людей прогнозованих, надійних, хоча вже суттєво втомлених, таких, які ще здатні майже безпретензійно  виконувати, та вже не спроможні ініціювати.

Прогнозовано в парламенті на другій позиції за рівнем електоральної підтримки «Батьківщина» (формально в іпостасі Об’єднаної опозиції, з мінімалізованим впливом ув’язненої  Юлії Тимошенко, яка – з підірваним здоров’ям – зустрічає у неволі черговий новий рік). А ось появу в парламенті «Свободи» до виборів майже не прогнозували (випадково?) політологи  та соціологи. Нині ж вона фактично в ролі такої, що задає тон і для фракцій «Батьківщини» та «УДАРу». Хоч,  зважаючи на ряд факторів (в тому числі навіть єросоюзівських), уже зрозуміло, що принцип «Боже, нам єдність подай» вже незабаром може не стосуватися трьох опозиційних сил і фракцій. На «Свободу» системно  звалюються шквали звинувачень у ксенофобії і т.п., це не може не спрацювати. З іншого боку,  спробує скористатися своїм вірогідним пакетом акцій щодо «УДАРу» відомий мільярдер (на час публікації їх уже, очевидно, двоє), аби локалізувати цю структуру. А «Батьківщину» спробують (програма-максимум)  у вигляді боротьби за утвердження справедливості та викриття начебто фінансових махінацій Турчинова зняти взагалі з реєстрації. Однак сьогодні саме «Свобода» допомогла Банковій навести лад у парламенті, заставити навіть діячів із партквитками ПР персонально (раз у тиждень) приїжджати  (в тому числі – з Відня, як для сина Миколи Яновича)  і займатися процесом натискання на кнопки. Саме завдяки рішучості «свободівського» товариства робота ВРУ під керівництвом врівноваженого Володимира Рибака почала нагадувати про принципи парламентаризму.

Не треба бути новітньою Касандрою, аби зрозуміти, що Верховну Раду (хай у неповному складі, адже 5 крісел, після невдалої спроби «перегинання» виборців за допомогою ківаловської методики з застосуванням каральних підрозділів) очікують не просто шторми. Адже є вже у вигляді закону Медведчукове дітище про референдум, адже працює під егідою Леоніда Кравчука Конституційна асамблея  - й цілком вірогідно парламенту доведеться голосувати за  переписаний Основний Закон. І питання стосуватиметься не стільки того, чи вдасться проштовхнути проведення виборів Президента у ВР, скільки, чи потрібні будуть подібні вибори взагалі, якщо Україна ввійде до ЄврАзЕС, який повноцінно функціонуватиме з 1 січня 2015 й керуватиметься одноособово з Кремля.

На цьому фоні острівком спокою може здаватися новий (але з частиною до оскоми відомих облич) Кабмін. «Нарешті пристрасті вщухли, всі вже раніше пересварилися,  побилися і готові до конструктивної роботи і  діалогу», – висловив  російським «Известиям»  свою переконаність Олександр Янукович, один із найвпливовіших громадян України, син глави нашої держави. Саме від його інтересів і позиції залежатиме тепер більш, ніж багато, в діяльності Кабміну, де Сергій Арбузов поки що (до весни, очевидно) лише перший віце-прем’єр. Як і від того, чи після завершення зимової холоднечі  приведуть на нинішнє місце Арбузова Медведчука або ж Клюєва. Якщо другий варіант спрацює, то заспокоїти головного референдумника можна було б посадою секретаря РНБО з осідком частково в Києві, частково в Москві.

Натомість за бортом Кабміну опинився «головний реформатор». Не врятував навіть полум’яний виступ у стилі печерних українофобів. Очевидно, «мавр уже зробив свою справу». Партію «Сильна Україна»  «злито» в ПР, відповідальність за пенсійну реформу (підвищення пенсійного віку) покладено на свої плечі... Сергій Тігіпко, який став  «без надобності» під час президентських виборів з трьома турами,  знову в тій самій ролі. Своєрідна політична драма та суворий урок не тільки для чоловіка, якому довелося так багато заплатити. Всі зусилля звелися то того, що Тігіпку дозволили бути рядовим парламентарем. Нічого не вдієш, у політиці немає друзів, а нове покоління не завше гуманніше за попередників, на яких так промовисто котить бочку Микола Янович.

Аби не блукати в «кабмінівських нетрях», які вже незабаром матимуть і нові обличчя, зрозуміймо, як непросто у нинішніх реаліях  і начебто вершителям доль. Тим паче, коли з Кремля не втомлюються давати розуміти, чий «удел катиться дальше вниз». Коли відбувається процес, який можна назвати втечею європейських банків із України. Коли достатньо сильних структур, які сумлінно хочуть втілювати (чи й втілюють) у життя лозунг «Україну з України геть», коли в сусідній державі усерйоз ведеться мова про переселення 7 мільйонів українців до Північного Сибіру.

І все одно в країні, біля керівництва якої більш, ніж досить найпечерніших українофобів , все одно ще не все так погано. Радше навпаки – вона (і завдяки своїм найщирішим і найпослідовнішим ненависникам) демонструє свою життєву силу. У цьому могли переконатися, попри набір  низки негативних факторів, не тільки гості футбольного Євро-2012, не лишень економісти, які помилилися в прогнозі щодо «падіння» гривні. Про найголовніший позитив лаконічно висловився під час останнього в 2012-му  засідання Кабміну Прем’єр-міністр України Микола Азаров: «Як на мене, найголовніше, що 2012 року нарешті припинилося скорочення населення нашої країни. З початку  року народжуваність збільшилася на 20 тисяч немовлят».

Попри всі прогнози ( в тому числі – кінця світу, запрограмованого на 21 грудня 2012-го), життя триває, даруючи кожному свої випробування. Коли так багато безнадії, то люди нерідко помилково шукають прихистку не в Бога, а в словесах бізнесменів, які найменовують себе астрологами. Утім, усупереч набору «глухих кутів», деякі  з «оракулів» не втратили здатності дивитися на прийдешнє крізь призму оптимізму. У тому числі – й стосовно нашої країни. Тож процитуємо прогноз щодо 2013-го від  епатажного Павла Глоби, якого навряд чи можна звинуватити в любові до нашої країни: «На відміну від Росії, Україна почне процвітати, стане значно сильнішою державою, виникнуть нові ресурси інтелекту й буде просуватися до вибору нової  державної ідеї» (goroskop-sonniksni.ru).

Хочеться сподіватися, що серед тих областей нашої держави, які процвітатимуть, буде й Волинь. Як відображення цих можливостей – й цьогорічні соціально-економічні показники у верхній частині української «піраміди», й, безумовно, вплив і  потуги  керівника Волині  – перше місце Бориса Клімчука в рейтингу голів ОДА. Очільник області уже 11 січня спробує зібрати  народних депутатів від Волині (і всіх партійних «списочників», і  п’ятьох мажоритарників, з яких четверо, попри декларацію позафракційності, дисципліновано працюють на ПР), аби зуміти  напрацювати напрями узгодження позицій щодо «лобіювання» інтересів краю та всіх його жителів. А своєрідною візитівкою Волині  продовжував залишатися  з новими залізничними вокзалом, навчально-виховними закладами, підприємствами торгівлі Луцьк, демонструючи (треба віддати належне міському голові Миколі Романюку) здатність до оновлення та динаміки.

Звісно ж, я далекий від того, аби ідеалізувати чи узагальнювати українську проблематику у контексті Волині чи її обласного центру (як приклад – специфіка операції «Вибори» в Луцьку). Але  наш край зумів, незважаючи на чисельність населення, вплив на економіку, якщо і втратити роль форпоста українства, то не перетворитися в духовну периферію. Як ще одне підтвердження останнього – роман  лучанина Володимира Лиса став і українським бестселером 2012 року, і претендує на отримання в 2013-му Національної премії імені Тараса Шевченка.

Звісно ж, рік, що вступає у свої права, буде значно складнішим, важчим, ніж попередник. Як зізнався в «Літературній Україні»  Віктор Баранов, голова НСПУ, «ескалація практики на розкол країни, нації і народу набуває нових обертів, і машиністом на цьому «паровозі» – улюбленому символі більшовиків-ленінців – самозабутньо відпрацьовує фракція на чолі з Петром Симоненком». З цього приводу не змогла не висловитися і людина, яка була (є?) близькою до Президента.   «Якщо на найближчих виборах я стану народним депутатом, то першим законопроектом, який я подам на розгляд Верховної Ради, буде законопроект про заборону комуністичної ідеології в Україні», - зауважила   Ганна Герман. Нардепом вона стала. І справа навіть не в тому, що не зможе виконати  своєї обіцянки. Суть у тім, що в компанії з Петром Миколайовичем, тільки іншими іншими колонами – фактично мільйони й, очевидно, з мільярдами під лозунгамим «Русский мир», «Украинский выбор»…

Тож, як висловився про 2013-й Президент України Віктор Янукович під час засідання  Ради регіонів 25 грудня 2012 року), «цей рік буде роком чергових іспитів». Звісно ж, у їх числі – й обнадійливі, які дають унікальні шанси. Адже в 2013-му  Україна головуватиме в Організації Безпеки і Співробітництва в Європі (ОБСЄ), а також у першій половині  року – в Організації Чорноморського Економічного  Співробітництва (ОЧЕС).  На 25 лютого, як уже зазначалося вище,  заплановано саміт Україна – ЄС, на листопад 2013-го – саміт Східного партнерства у Вільнюсі.  Тож навряд чи Україна  так однозначно  здасться на «милість» Кремля та погодиться на роль сателіта й васала. Хоча така загроза більш ніж реальна. Тому, напевне, має рацію Євген Сверстюк, почесний громадянин Волині, Шевченківський лауреат,один з учасників ініціативної групи «Першого грудня» : «Вже сьогодні розумію, що наступний – 2013 рік – стане роком наполегливої боротьби за все українське. А передовсім – за українську свободу».  Очевидно, в  подібному ракурсі висловився і Президент України Віктор Янукович під час уже згадуваного засідання Ради регіонів.  «Я вірю в наш успіх, – сказав глава держави. – Буду розраховувати на   наші власні сили, на відновлену довіру і творчу  енергію кожного українця. Переконаний, що лише спільно ми  зможемо забезпечити стабільність і процвітання України».

Тож побажаймо один одному не впустити  до свої сердець (попри рік змії) ненависті, не зректися від здатності вірити, бути разом і бути собою, гідно прийняти усі виклики. І перемогти! З Новим роком, з новими іспитами, які мусимо  гідно скласти і персонально, і  як народ, і  як Українська держава!

Немає коментарів:

Дописати коментар

ТОП 10

Гороскоп

Loading...

Цікаво про цікаве

Все что считаю интересным и полезным, публикую на этом сайте

Як ми творили фінансову кризу

Як ми творили фінансову кризу

Як же створюється фінансова криза, а дуже просто.
Я вам дуже просто поясню, що нафта, газ
і дорогоцінні метали не відіграють тут ніякої ролі.
У всьому тут винувате головне зло - не забезпечені гроші.